ЩО ТАКЕ ТЕКСТ

Немає такої форми людського спілкування, в якій мова не грала б основної ролі, за винятком тих знакових систем, де превалює невербальний спосіб обміну інформацією. Масова комунікація, журналістська творчість засновані переважно на мовних способах кодування інформаційного вмісту у вербальному, мовному або графічному втіленні тексту.

18.1. Теоретичні аспекти. Певне використання мовних одиниць, їх функціонування в результаті комунікативного акту, лексичний склад мови, особливості його синтактики, словотворення, вживання тих або інших смислових груп, найобширніше коло мовних явищ - це один з найважливіших критеріїв оцінки комунікативного процесу, що характеризують і його зміст, і його учасників як носіїв даної мови. Мовна та розумова діяльність, що здійснюються за певних умов, знаходяться в складному комунікативному зв'язку з характеристикою учасників спілкування: коммунікатора (автора тексту) і коммуніканта (аудиторії, яка сприймає цей текст). Процес генерації тексту має багатоступінчатий характер, що включає всі елементи - від невербального формулювання задуму до його конкретно-мовної реалізації в графічній або вербальній формі. Властива цьому процесу багатоступінчатість обумовлюється цілим поряд обставин і причинно-наслідкових відповідностей, які безпосереднім чином пов'язані з контекстними, конкретно-комунікативними обставинами, з культурно-історичною ситуацією, з метою, відповідно до якої будується повідомлення, і т.п.

Мова безпосередньо пов'язана з тим культурно-історичним середовищем, в якому вона вживається, з індивідуальними, особистими і одночасно соціальними характеристиками учасників спілкування, несе на собі відбиток традицій, втілює спадкоємність історичного досвіду, закономірно еволюціонує разом з суспільством і його культурою.

18.2. Мова і мовлення. В теоретичному і практичному значеннях слід розуміти різницю між поняттями «мова» та «мовлення». В даному випадку до них потрібно ставитися як до засобу та його застосуванню. Так, мова, через те, що вона є більш загальним поняттям, є тим засобом, за допомогою якого здійснюється спілкування в певній соціальній системі, тобто по суті «мовою» є система потенційних можливостей для спілкування, а «мовлення» - актуалізація цих можливостей в дійсності. Про взаємозв'язок вказаних понять говорить те, що, на думку Ф. де Соссюpa, «історично факт мовлення завжди передує мові» і «саме в мовленні, реалізованій в реченнях, формується і оформляється мова». Фіксація цієї відмінності має у багатьох відношеннях глибокий практичний сенс. Мовлення може сприйматися як реальне втілення одного з можливих варіантів застосування мови, як засіб комунікації (стилістика журналістики, ділового спілкування, лексика молоді або професійна, сленги тощо). Мова має соціальні ознаки, а мовлення характеризується індивідуальними. Текст конкретної сфери діяльності, таким чином, є втіленням саме мовлення, і лише опосередковано - мови.

18.3. Текст як спосіб подачі інформації. З виникненням зв'язного мовлення почала формуватися і мова, за допомогою якої людина прагнула відобразити інформацію і яка формувала його уявлення про навколишню дійсність. Разом з ускладненням знакової системи мови і кількості слів і понять, що її становлять, вираження думки набувало все більш структурованого і формального характеру. Почали з'являтися закінчені висловлення, які об'єдналися в групи, і нарешті, при появі перших форм писемності почали з'являтися основи того явища, яке ми називаємо текстом.

Текст - це спосіб вербального або графічного відображення інформації за допомогою системи знаків (мовних або графічних), пов'язаних семантичною і структурною єдністю. Для тексту характерна єдність структури і композиції, якій підпорядковані всі його елементи.

1. Єдність змісту передається за рахунок системи знаків (формальних або асоціативних), пов'язаних з цим змістом.

2. Закінченість, тобто замкнутість змісту всередині структури цього тексту.

3. Інваріантність, тобто можливість висловлення данного змісту різними засобами.

18.4. Стилістика текстів журналістики. Разом з розвитком та ускладненням мови, а також появою професійної мовної і текстової діяльності, подібної журналістиці, формуються незалежно один від одного єдині принципи побудови текстів. Виділяються його види і типи, що мають відношення як до сфери застосування, так і до його смислового змісту. По суті справи, для кожної мови текст є віддзеркаленням складного комплексу специфічних для даного суспільства мислення і культури, соціально-політичних відносин. Зрозуміло, виділяються і відмінності текстів по соціальній спрямованості та сфері застосування.

Так, наприклад, сильно відрізняються мова законодавчої бази і мова приватних листів, мова офіційного ділового листування і мова ЗМІ. З моменту формування основ професійної журналістики, яка була спрямована на широкі маси людей, її текст став відокремлюватится від інших видів тексту. Лексичну основу текст ЗМК увібрав з найдемократичніших лексичних груп, тобто розмовної, та літературної мови, зрозумілої масовій аудиторії.

Відокремилася і стилістика засобів ЗМК, оскільки відбувся процес наближення складної писемної мови, мови літератури, публічного виступу ритора до мови простих людей. Це створило новий стиль, синтезований на їх основі. Текст журналістики відокремився в новий, особливий тип, з характерною для розміщення на газетній полосі довжиною, дискретністю, адресацією. Формально зберігаючи ознаки просторіччя, відсікаючи ненормативну лексику, текст ЗМК став, по суті «ушляхетнюючою» формою синтезу усної побутової мови і публічного виступу.

Поиск по сайту: