НАРРАТИВНИЙ ТЕКСТ

Дещо спрощуючи ситуацію, західні методики журналістської майстерності зводять все різноманіття жанрів до двох видів письма (writing) - news writing, features writing, тобто написання новин і статей для журналів, газет і щорічників-альманахів, більш схильних до публіцистики й нарисової манери. Саме другий тип сучасної журналістики використовує нарративний стиль, стиль розповіді історії (storytelling). Кажучи узагальнено, основою цього стилю є драматургічна структура, яка розвивається не лінійно, не за ознакою важливості аспектів, а за принципом виникнення, розвитку і кульмінації конфлікту у взаємодії героїв, з власною чітко обкресленою сюжетною лінією. Сторітеллінг залучає читача до співпереживання з героями, зближує читача і дійових осіб, дозволяє зробити проблематику твору близькою, зрозумілою, звертається не тільки до розуму, але і до емоцій. Цей стиль дозволяє використовувати образи, аналогії, порівняння, створює атмосферу дії.

Газета, на відміну від телебачення, яке є репортажним по своїй природі, має час для осмислення подій, для неспішної, але проникливої розповіді про них. Майстерність розповіді історії, заснованої на реальних подіях, дозволяє журналісту вийти за рамки сухих фактів і коментарів, використати багатющий арсенал мови і образотворчих засобів, щоб читач повною мірою відчув себе на місці подій. Довіряючи журналісту право представляти суспільство в гарячих регіонах, регіонах соціальної напруженості, читач має право вимагати від нього більшого, ніж монотонний звіт по факту.

Не слід вважати, що нарративна журналістика прийшла до нас з практики західних країн. На відміну від принципу переверненої піраміди, нарратив, розповідь, історія - завжди були відмінною рисою саме російської (української) журналістики і в дорадянський, і в радянський періоди.

Журналістика в стилі історії по справжньому захоплює уяву читача і його емоції, і тому вимагає не тільки особливого уміння, але і глибокого особистого наповнення. Журналісту, що вибирає собі цей стиль, недостатньо добре знати ситуацію, уміти відрізнити добре від поганого, головне від другорядного і блискуче володіти мовою. Журналіст-розповідач має бути особою начитаною, обов'язково освіченою та багатогранною. Слово, як рентгенівське випромінювання, просвічує наскрізь, в першу чергу, автора, показує його образ думок, розкриває його перед читачем. В таких умовах приховати недоліки, неписьменність, примітивність мислення практично нікому не вдається. Недаремно, примушуючи бояр говорити без папірця те, що вони думають, Петро I хотів, щоб «дурість всякого кожному була видна», щоб вона не ховалася за казенною, заученою мовою.

Поиск по сайту: