Тема 9. Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування

Найголовніше положення яке спочатку треба усвідомити студентам, є те, що сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без аналізу його структури, тобто його елементів. Ринок розмежовують на різні елементи за різними критеріями (ці різні критерії необхідно студентам знати). Найчастіше ринок розмежовують на елементи за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. За цим критерієм виділяють такі ринки: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів – землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Один із найважливіших компонентів суспільного ринку – ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Ринок предметів споживання безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання. Виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії як пропонування (на обсяг пропонування впливає фактор часу), продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів та їх платоспроможний попит.

Виробництво споживчих благ має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва і особистого споживання.

Оскільки місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі, то для збільшення обсягів виробництва і пропонування галузі, необхідно: піднімати продуктивність праці, знижувати вартість продукції та її ціну, підвищувати рівень оплати праці (грошові доходи працюючих).

У функціонуванні виробництва велика роль належить ринкам виробничих ресурсів. У ринковій економіці підприємства понад 90% виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Ринки основних виробничих ресурсів – це ринки землі, праці і засобів виробництва (капітальних благ), що використовуються для задоволення виробничих потреб. Кожен з названих факторів виробництва є продуктивним, але в тому випадку, якщо підприємство одержує дохід від граничного продукту.

Студенту слід уважно вивчити економічний зміст цього доходу. Матеріал цього аспекта питання міститься в підпункті “Граничний продукт і граничний дохід” [Політична економія: Навч. посібник, За ред. К.Т.Кривенка, § 9.2]

Потім слід перейти до вивчення особливостей попиту підприємств на виробничі ресурси. Потрібно запам’ятати, що попит підприємства на виробничий ресурс є похідним від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Цей попит залежить від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага; 2) ринкової вартості, або ціни блага, виробленого за допомогою цього ресурсу. Перший аспект попиту вказує на те, що попит на будь-який чинник випливає з доходу від граничного продукту даного ресурсу. Підприємство не купує ресурси, які не оплачують самі себе. Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи застосування того чи іншого ресурсу (праці, капітальних благ, землі) доти, доки дохід від граничного продукту (МR) певного ресурсу перевищує додаткові витрати (МС) на цей ресурс (див. Там же, §9.2).

Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропонування їх. Пропонування чинників виробництва – це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням інших моментів (коефіцієнтів еластичності, попередніх інвестицій, демографічних процесів, процентних ставок тощо).

Рівноважна ціна чинника виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому рівні, де величина пропонування та попиту перетинаються в одній точці. За цієї і тільки цієї ціни кількість чинника виробництва, що його пропонують власники, саме відповідатиме тій кількості, яку покупці готові купити.

Важливим аспектом цієї теми є ринок капіталів [Там же, § 9.3]. Тут розглядається ринок капіталів у вузькому смислі і в межах такого виробничого ресурсу, яким є засоби виробництва (капітальні блага). Вище ми розглядали той ринок засобів виробництва, на якому вони продаються і змінюють свого власника. Виробник капітальних благ після їх продажу на ринку одержує грошовий виторг як еквівалент їх у ринкової вартості. З іншого боку, як уже зазначалось у темі 2, у західній економічній літературі часто під терміном капітал розуміють як чинник виробництва, тобто будь-який засіб виробництва (верстат, чавунний злиток, інструмент і т.д.) та як капітал.

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з точки зору їх оренди, або такого її різновиду, як лізинг. У цих економічних відносинах власники капітальних благ чи їх комплексів (фабрик, споруд, верстатів тощо)передають (відчужують) їх у тимчасове використання іншим фізичним чи юридичним особам за відповідну плату. У даному випадку ринок капіталів є категорією позичкових відносин і віддзеркалює у собі їх особливості. На відміну від звичайного ринку ресурсів на ринку капіталів ресурси продаються лише для тимчасового їх використання іншими суб’єктами; права власності на ці об’єкти не відчужуються.

Для більш глибокого розуміння сутності ринку капіталів слід ретельно вивчити зміст таких категорій цього ринку як орендна плата, норма прибутку на капітал, процент, взаємозв’язок попиту орендаторів на капітал з його граничною продуктивністю [див. Там же, с. 175-177].

Поиск по сайту: