Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання

Приступаючи до вивчення змісту теми перш за все потрібно зосередити свою увагу на розуміння сутності зайнятості. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Як уже зазначалося (див. 1, тема 2), значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора – людини праці і підприємця.

Зайнятість – це складова відтворення працездатного населення суспільства. Зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили – робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства і здійснює працю чи підприємницьку діяльність.

Відтворення робочої сили це не тільки зайнятість і праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї, в особистому щасті.

Значну роль у суспільному виробництві відіграють і підприємці як продуктивна сила і душа ринкової економічної системи, але локомотивом продуктивних сил є творча діяльність науковців та освітян, які підносять продуктивну силу людського фактора щоразу на все вищий щабель.

Виходячи зі сказаного, можемо дати таке визначення зайнятості: це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Слід мати на увазі, що ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. При цьому економічна наука відрізняє два види зайнятості громадян: повну і неповну.

Запам’ятаймо, що повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Якщо економіка має недостатньо робочих місць, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи. Зазначимо, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи іншим родом економічної діяльності, яка приносить їм дохід.

Важливим показником ефективної зайнятості є раціональна зайнятість: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексні визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Зайнятість населення в сучасній економіці реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за угодою (в Україні понад 72% усіх працюючих); праця осіб – співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю; праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Помітним сегментом є часткова зайнятість, до якого належать надлишкові працівники, у зв’язку з спадом чи застоєм виробництва.

Використовуючи матеріали навчального посібника [1, 19.2] розгляньте неокласичну, кейнсіанську теорії зайнятості та прихильників теорії раціональних сподівань.

Сучасна економічна система породжує таке явище, як безробіття. Концепція повної зайнятості не означає відсутності безробіття. Західні економісти обгрунтовують, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час вважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5-6% робочої сили. Отже, якщо 94-95% робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість.

Кого відносять до безробітних? Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися за неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття. Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Звертаємо увагу на те, що добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж вважаються добровільно безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонуванням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується.

Існує також вимушене безробіття, зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури, воно характеризується своєю тривалістю. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне і конверсійне.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості.

Отже, люди, що мають роботу – зайняті, люди, які не мають роботи, але шукають її – безробітні, а ті, що не мають роботи і не шукають її – незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці – це безперервний процес відтворення зайнятої його складові (головний елемент) і незайнятої (безробітних). Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини.

Але головна “ціна” безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не спроможна створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво товарів і послуг втрачається назавжди. Відомий дослідник в області економіки Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу суспільного продукту. Це відношення, відоме науці як закон Оукена, показує, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу суспільного продукту становить 2,5% [див.: Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс, Т. 1. – с. 160].

Завершальним етапом вивчення теми є вияснення факторів та показників розширеного відтворення робочої сили. Перш за все слід пам’ятати, що відтворення робочої сили не співпадає з відтворенням людського ресурсу. Це однопорядкові, але не тотожні процеси. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не тільки відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості). Процес відтворення робочої сили – це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей праці, у т.ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва; по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства, і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Базуючись на досягнутому рівні розв’язання даної проблеми, можна весь процес відтворення робочої сили поділити на такі чотири фази [1, с. 349]:

1) формування (виробництво) робочої сили;

2) розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами;

3) обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого, власник робочої сили;

4) споживання (використання) робочої сили, яке отримує матеріальне втілення в кінцевому продукті праці.

Продовжуючи вивчення теми, слід звернути увагу на значущість ринку праці у відтворенні робочої сили.

На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не приймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв’язку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.

Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення – через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професійно-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам демократичної і цивілізованої економіки.

Звертаємо увагу на те, що принциповою особливістю відтворення і розвитку людського ресурсу в розвинутих країнах є значне розповсюдження підприємницької діяльності. Так, приблизно кожен десятий із працюючих у США, Франції, Великобританії, кожен сьомий в Японії, кожен п’ятий в Італії є підприємцем. Розширюються масштаби особистого володіння. Наприклад, близько 80% зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, власниками акцій корпорацій.

Новим аспектом відтворення робочої сили є й те, що воно спирається на потужну інфраструктуру, а також на гігантські організаційні структури, які охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, громадські й приватні інститути, включаючи національну систему освіти, установи культури, охорони здоров’я, некомерційні соціальні організації, інститут сім’ї.

Важливо й те, що, видатки на розвиток трудових ресурсів, які здійснюються за рахунок державного бюджету, підприємств, окремих підприємців не оподатковуються і не ставлять трудящого у зв’язку з цим в юридичну чи фактичну залежність від підприємств, держави, суспільства в цілому. Здійснюється, таким чином, свого роду безоплатне фінансування розвитку робочої сили до використання її як елемента продуктивних сил.

Завершуючи вивчення теми, слід розглянути проблеми політики зайнятості в Україні [1, с. 353-356]. Крім того, рекомендуємо використати матеріали Закону України “Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки” [Див.: список літератури до плану семінарських занять теми 19; 6, с. 6-11]. Так, чисельність працівників, зайнятих економічною діяльністю поступово дещо збільшиться – з 20,4 млн. чол. в 2001 р. до 21,53 млн. чол. у 2002 р. Чисельність працівників, зайнятих на державних підприємствах буде перманентно знижуватися (на 5% щорічно) і орієнтовно становитиме в 2004 р. 7 млн. чол., тобто 1/3 зайнятого населення.

Також знизиться чисельність зайнятих за наймом і буде становити в 2004 р. 16,7 млн. чол., а працюючих не за наймом – збільшиться на 2,7 – 2,8 млн. чол. і складе 4,8 млн. чол. За період 2001-2004 рр. кількість новостворених робочих місць перевищить 1,6 млн. одиниць. Очікується, що число випускників вищих навчальних закладів І-ІV рівнів складе 370 тис чол. щорічно. А професіональне навчання персоналу на виробництві по новим професіям зросте з 300 тис. чол. в 2001 р. до 500-550 тис. чол. у 2004 р.

Ці планові дані свідчать, що в 2001-2004 рр. відбудеться деяке зрушення у бік переходу України до розширеного відтворення робочої сили в наступні періоди. З іншого боку, слід враховувати і те, що за розрахунками спеціалістів процес скорочення населення в Україні триватиме на протязі усієї першої половини ХХІ ст. Тому, очевидно, процесу відтворення робочої сили в Україні будуть характерны такі дві властивості: розширене відтворення за якісними показниками (рівень освіти, нові спеціальності, якість праці, більш прогресивна структура робочої сили тощо) і звужене відтворення за кількісними показниками (скорочення абсолютної чисельності населення, скорочення чисельності населення працездатного віку і т.д.). Такі довгострокові негативні наслідки трансформаційної кризи в Україні в період 2001-1999 рр.

Поиск по сайту: