Тема 25. Світове господарство

Розпочинаючи вивчення даної теми, слід перш за все вказати, що однією з основних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних відносин, посилення економічної єдності та взаємозалежності світу. Саме на цій основі формується структурно цілісна система світового господарства.

Звертаємо увагу на те, що світове господарство є політекономічною та історичною категорією. Це означає, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, ступінь інтернаціоналізації господарського життя, соціально-економічна структура суспільства.

Як економічна категорія світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Світове господарство формувалось протягом тривалого історичного періоду. Більшість вчених-економістів вважають, що його початковий етап збігається з великими географічними відкриттями, з зародженням світового ринку. Наступний етап пов’язаний з промисловим переворотом останньої третини ХVІІІ ст., бурхливим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окремих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці. Проте остаточно, як цілісна система, світове господарство склалося біля ста років тому на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Студентам рекомендується дослідити основні віхи у розвитку світового господарства, а саме: виникнення міжнародних монополій, територіальний поділ світу і утворення колоніальних імперій, виникнення соціалістичної системи, розпад колоніальної системи і поява на світовій арені великої кількості молодих незалежних держав. На особливу увагу заслуговує сучасний етап, який характеризується глобальною економічною єдністю, за умов науково-технічної революції, посилення взаємозалежності країн світу, радикальної перебудови соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі, піднесення ролі регіональних інтеграційних угрупувань.

Слід наголосити, що світове господарство є найскладнішою органічною системою сучасності. Його суб’єктами виступають: ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, що здійснюють міжнародну економічну політику.

Як цілісна система світове господарство складається з різних частин, підсистем. Для його структуризації використовують ряд ознак, наприклад: географічна, рівень економічного розвитку, рівень зовнішньої заборгованості, соціально-економічна структура та ін. Студентам рекомендується познайомитись з рядом цих класифікацій, проте більш детально дослідити поділ світового господарства на три групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

Однією з базових категорій, яка відображає сутність світового господарства, є міжнародний поділ праці. Важливо зазначити, що міжнародний поділ праці є вищим ступенем суспільного поділу праці., який зароджується спочатку в межах окремих країн, потім охоплює сусідні країни і, зрештою, увесь світ. Нині всі країни світу та чи інакше включені в систему міжнародного поділу праці, його поглиблення обумовлюється розвитком продуктивних сил, новим етапом науково-технічної революції, подальшим процесом глобалізації економічної системи виробництва.

Що ж являє собою міжнародний поділ праці?

Міжнародний поділ праці (МПП) – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Він є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Участь у МПП дає країнам додатковий економічний ефект, розширює і укріплює сировинну та ринкову базу НТП, знижує витрати на виробництво, дозволяє повніше задовольнити потреби населення.

Теорія міжнародного поділу праці отримала своє обгрунтування і розвиток у працях багатьох вчених-економістів. Першими в даному дослідженні були представники класичної політичної економії: А.Сміт, Д.Рікардо, Р.Торренс, Дж.Мілль. Головним їх досягненням була розробка теорії порівняльних переваг, в основу якої покладена ідея про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва.

Пізніше, в ХХ столітті, ідеї класиків розвинули ряд економістів: Е.Хекшер, Б.Олін, П.Самуельсон, В.Леонтьєв та ін. Вони були покладені в основу теорії сучасної міжнародної торгівлі, міжнародних економічних відносин.

Слід звернути увагу на той факт, що міжнародний поділ праці до промислового перевороту базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, грунти, надра, водні і лісові ресурси). На індустріальній стадії посилюється спеціалізація, що грунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва – капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

Далі студентам рекомендується перейти до визначення та характеристики основних форм МПП. Такими формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація [Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т.Кривенка, с. 448-451].

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Звертаємо увагу на необхідність розмежування понять “інтернаціоналізація виробництва”, “інтернаціоналізація капіталу”, “інтернаціоналізація господарського життя”.

Найбільш ємким і значущим серед названих понять є “інтернаціоналізація господарського життя”, яка означає зближення економік країн, що в свою чергу проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Вона охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Дослідження інтернаціоналізації передбачає виділення основних трьох етапів в її розвитку та двох рівнів – макро- та мікрорівень [Там же, с. 452-453].

Нарешті, при розгляді інтернаціоналізації слід відмітити, що її ключовою сучасною тенденцією є транснаціоналізація. Вона являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК – це національні монополії з закордонними активами. Їх виробнича та торгівельно-збутова діяльність виходить далеко за межі однієї держави.

Звертаємо увагу, що ТНК є, з одного боку, – наслідком, з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання процесу інтернаціоналізації. На сьогодні вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За своєю мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на вимоги НТР ТНК набагато перевершують національні та регіональні форми господарських утворень.

Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція. Процеси, що призводять до економічної інтеграції можна зобразити наступною схемою:

розвиток продуктивних сил ↔ міжнародний поділ праці ↔ інтернаціоналізація виробництва і капіталу ↔ економічна інтеграція. Суттєвий вплив на економічну інтеграцію справляють такі чинники як науково-технічний прогрес та транснаціональні корпорації.

Економічна інтеграція являє собою широке міждержавні об’єднання, яке діє у відповідності зі спеціальними угодами і має свою організаційну структуру. Зазначимо, що в межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Обов’язковим елементом дослідження міжнародної економічної інтеграції є аналіз її основних форм. До них належать: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі і митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. На сьогодні у світі сформувалось близько 30 інтеграційних угрупувань різного типу. Найбільш відомими та масштабними серед них є: Європейський Союз (ЄС); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР) та ін.

Для ілюстрації динамізму інтеграційних процесів, як правило, використовують Західну Європу, де вони найбільш повно і чітко проявились. Саме тут в другій половині ХХ ст. починає формуватись єдиний господарський простір цілого регіону. У своїй еволюції ЄС пройшов всі основні форми інтеграції. На сьогодні це угрупування об’єднує 15 країн Західної Європи. В межах ЄС функціонує єдиний внутрішній ринок з вільним рухом усіх факторів виробництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти – євро, валютний та економічний союз.

На завершення слід вказати, що Україна віднесена до третьої групи потенційних претендентів на членство в ЄС. Але для реалізації цієї мети слід виконати цілий ряд критеріїв ЄС, подолати відсталість України за багатьма показниками.

Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити наступне:

1. Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Як політекономічна категорія світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

2. Світове господарство є втіленням господарської єдності цивілізації, що виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва і обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.

3. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Розвивається в двох основних формах: міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

4. Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік країн, що проявляється у посиленні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на економічні процеси в країнах. Вона породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

5. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно – у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності.

6. Міжнародний поділ праці, міжнародне виробництво створюють реальні передумови для розвитку економічної інтеграції, яка є вищою формою розвитку світового виробничого процесу і проявляє себе через різні об’єднання країн. В межах таких об’єднань на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих пільгових умовах.

7. Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм. Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні західноєвропейській інтеграції.

Поиск по сайту: