Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу

У темах 8 та 9 розглядаються основні закономірності функціонування ринку. Ця тема присвячується вивченню інфраструктури ринку та капіталу, що функціонує в сфері ринкової інфраструктури й обігу. Отже, приступаючи до вивчення змісту теми, студент має вияснити сутність та місце у сфері обігу ринкової інфраструктури. Її існування є однією із важливих умов функціонування ринку. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить ефективність функціонування ринкової економіки. В свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про рівень розвитку ринкових відносин у тій чи іншій країні.

Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Як буде показано нижче, ринкову структуру обслуговує капітал обігу.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює економічне та правове консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили, здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т.ін. Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

У ринковій інфраструктурі виділяють її окремі елементи, через які реалізуються її функції. Їх можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдінгові і брокерські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, аудиторські організації.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін.

У сфері ринкової інфраструктури задіяна значна частина суспільного капіталу. Це капітал підприємств і організацій сфери торгівлі, фінансово-кредитної сфери, установ організаційно-дослідної сфери тощо. Значна роль у функціонуванні ринку належить позичковому капіталу та установам, що здійснюють його функціонування.

Позичковий капітал сфери обміну – це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення за плату у вигляді процента.

Вивчаючи сутність позичкового капіталу, студентові з самого початку слід зрозуміти таке: на ринку позичковий капітал як капітал є товар [Маркс К. Капітал. Т. 3. – К.: Держполітвидав УРСР, 1954. – с. 361]. Давання в позику і одержання позики замість продажу і купівлі – ось в чому полягає тут різниця, яка випливає із специфічної природи товару – капіталу.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал є позичковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торговельним у руках промисловця і торговця. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва товарів і послуг. Підприємець сфери виробництва “ділиться” часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс – капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал – власність і капітал – функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, цю частину отримує капіталіст – власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст – функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Головною установою, яка обслуговує рух грошового позичкового капіталу є банк. Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно впорядковані в банківську систему – сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в межах грошово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, в тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу. Всі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють діяльність з метою одержання прибутку.

Далі слід більш детально вияснити сутність позичкового проценту. Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитором протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування.

Норма процента представляє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, і тому залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал. Тут слід звернути увагу на те, що процент як ціна грошового капіталу є ірраціональною формою ціни, цілком суперечного поняттю ціни товару. Так, ціна товару відповідає його вартості (тобто економічним витратам). Ціна позичкового капіталу виражає не його вартість, а вартість послуги, яка забезпечується позичковим капіталом у момент його участі у виробничому процесі як його тимчасового чинника.

У господарській практиці позичковий капітал рухається у формі кредиту. Отже, кредит – форма руху позичкового капіталу. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або в товарній формі на умовах повернення із сплатою процента.

В процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб’єктів, які їх потребують.

Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал; сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і централізацію капіталу; являється інструментом регулювання економіки.

Організація кредитних відносин здійснюється на додержанні наступних ключових принципів: повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності. Кредит існує в конкретних формах: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Далі слід розглянути особливості банківського прибутку. Діяльність комерційних банків спрямовано на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. Крім того, банк може отримувати прибуток й за інші види діяльності. Результативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку – відношенням чистого прибутку до власних коштів (власного капіталу) банку.

Наводимо приклад прибуткової діяльності банку на прикладі банку “Аркада”

Звіт про прибутки та збитки на 1 жовтня 2002 року акціонерного комерційного банку “Аркада”*

(тис. грн.)

* Голос України. – 2002. – 16 жовтня

Тепер розглянемо основні аспекти торгового капіталу та сферу його функціонування. Ринок – це перш за все торгівля товарами і послугами. Вона відіграє функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

У цій галузі діяльності капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, який забезпечує рух товарів від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів.

Функціонування торгових підприємств вимагає залучення виробничих ресурсів у формі капіталу, найманої праці, торговельного підприємництва, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери матеріального виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на зовнішні і внутрішні, постійні і змінні, економічні і бухгалтерські.

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток – це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Він розглядається як різниця між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. В цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток. Крім того, торговий прибуток представляє різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки, умовну заробітну плату торгового підприємця.

Торгівля поділяється на два види: оптову і роздрібну. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Роздрібна торгівля представляє собою реалізацію товарів безпосередньо споживачам.

Більш детально про значення і особливості оптової і роздрібної торгівлі дивись в [Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т.Кривенка, тема 10; Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник, тема 10].

Одним із сегментів ринку, який в останні 120-130 років видіграє важливу роль в економічному відтворенні є фіктивний капітал. Що він собою являє? Фіктивний капітал - це акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, тобто в сфері обміну. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери – це фіктивний капітал тому, що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу, як правило, набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Вивчаючи цю частину теми, слід також звернути увагу на те, що цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінними паперами є акції, облігації, векселі тощо. Найбільш важливим цінним папером є акція. Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називаються курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від дивіденда, який формується при розподілі прибутку акціонерного товариства; чим дивіденд більший, тим вищий курс акцій. Другим чинником, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента, тобто

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонування, та залежить від стану справ у відповідному товаристві, наприклад, рентабельності виробництва. Якщо воно розвивається стабільно, якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску, курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Наступним кроком є вивчення необхідності і сутності фондового ринку. Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі.

Нарешті, сферою обігового капіталу є валютний ринок і валютні біржі. Що стосується валютної біржі, то це – організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Як самостійна структура валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції). В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ).

Поиск по сайту: