Рахунки бухгалтерського обліку й принцип подвійного запису

Рахунки й подвійний запис — це методологічні засади, за допомогою яких реалізують метод бухгалтерського обліку.
Для реєстрації й класифікації даних бухобліку використовують рахунки й подвійний запис.
Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб угрупування, і поточного відображення та контролю наявності й руху майна підприємства, джерел його формування, господарських процесів і результатів таких процесів.
Для кожної групи ресурсів підприємства, джерел їхнього формування й господарських процесів відкривають рахунок. Зміст, призначення й побудова рахунків обумовлена обліковуваними об'єктами.
Рахунки бухобліку схематично зображують у вигляді двосторонньої таблиці, лівий бік якої позначають дебет, а правий — кредит.
На рахунку може бути на початок звітного періоду залишок активів, зобов'язань і капіталу. Такий залишок називають початковим сальдо.
На рахунках відображають господарські операції, тобто зміни ресурсів і їхніх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одному боці рахунку, а зменшення — на іншому. Підсумки записів за дебетом рахунку називають дебетовим оборотом, за кредитом — кредитовим оборотом.
Усі рахунки обліку можна поділити на активні, пасивні та забалансові. Активні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і рух активів. Пасивні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і зміни джерел формування активів. Забалансові рахунки використовують в основному для контролю за здійснюваними госпопераціями. Інформація щодо них не бере участі у формуванні даних бухгалтерського балансу.
При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Сальдо в активних рахунках записують у дебеті рахунку. Сальдо в пасивних рахунках ― у кредиті рахунку. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки — кредитове, що відображає взаємозв'язок між рахунками й бухгалтерським балансом.
В активних рахунках збільшення коштів відображають за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, навпаки, збільшення відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.
Для визначення залишку на кінець місяця (кінцевого сальдо) на активному рахунку необхідно до початкового сальдо додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот. У пасивних рахунках — до початкового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот.
Подвійний запис — це принцип тотожного відображення госпоперацій на рахунках, що обумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом кореспондуючих рахунків.
Відображення кожної госпоперації двічі, за дебетом одного й за кредитом іншого рахунку в одній і тій же сумі, називають подвійним записом.
Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, які беруть участь у такій кореспонденції, ― кореспондуючими.
Зверніть увагу: єдиний вид рахунків, при відображенні інформації на яких не використовують подвійний запис, — забалансові рахунки.

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку здійснюється за такими ознаками: за взаємозв’язком із балансом, за ступенем деталізації облікової інформації, за економічним змістом, за порядком відображення у фінансовій звітності, за призначенням та структурою.
За взаємозв’язком із балансом рахунки поділяють на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства, пасивні — капіталу, забезпечень та зобов’язань. Активно-пасивні рахунки використовують для обліку розрахунків.
За ступенем деталізації облікової інформації бухгалтерські рахунки бувають синтетичні та аналітичні. Синтетичні — призначені для обліку господарської діяльності підприємства в узагальненому вигляді (наприклад, рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами”). Для додаткової деталізації всередині синтетичного рахунка використовують субрахунки (наприклад, 372 “Розрахунки з підзвітними особами”). Якщо необхідна детальна характеристика об’єктів обліку, то застосовують аналітичні рахунки (наприклад, 3721 “Розрахунки з підзвітною особою Петренко А.Т.”).
Відповідно до економічного змісту рахунки поділяють на рахунки активів, джерел утворення активів та господарських процесів. Рахунки активів — це рахунки 1—3 класів Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі — План рахунків). На них обліковують необоротні активи, оборотні активи, відкладені витрати та необоротні активи, призначені для продажу. Рахунки джерел утворення засобів об’єднують рахунки класів 4—6 Плану рахунків та включають джерела власних, залучених засобів, відкладені доходи. Рахунки господарських процесів включають рахунки обліку доходів і результатів діяльності (7 клас) та рахунки обліку витрат (8 і 9 класи).
Згідно з порядком відображення у фінансовій звітності рахунки класифікують на балансові, номінальні та позабалансові. Балансові рахунки мають початкове та кінцеве сальдо й відображаються в балансі (1—6 класи Плану рахунків). Номінальні рахунки не мають залишків на початок і кінець періоду та використовуються для заповнення звіту про фінансові результати (7—9 класи Плану рахунків). На позабалансових рахунках обліковують активи та зобов’язання, які не належать підприємству або визнання яких на звітну дату неможливе (0 клас Плану рахунків).
За призначенням та структурою бухгалтерські рахунки поділяють на основні, регулюючі, бюджетно-розподільчі, операційні, фінансово-результатні та інші. Основні, у свою чергу, групують на матеріальні, нематеріальні, грошові, капіталу, розрахунків. Регулюючі рахунки бувають контрактивні й контрпасивні, а операційні рахунки — калькуляційні, збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі.

Поиск по сайту: