|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Відділи ДВС районних у містах управлінь юстиції
Схема 1 Відносини між органами Міністерства юстиції України і органами Державної виконавчої служби можна охарактеризувати як відносини підпорядкованості. Але, крім системи підпорядкування відділів ДВС відповідним управлінням юстиції, існує внутрішня система підпорядкування в самій ДВС, що полягає в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади державних виконавців. Так, державні виконавці призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників ДВС відповідних управлінь юстиції. Директор
Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, начальники відділів ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються Міністром юстиції України. Отже, схематично це можна представити в такому вигляді: Міністр юстиції України
Директор Департаменту ДВС Начальник відділу ДВС управлінь юстиції в містах Києві та Севастополі
Начальник районного, міського, районного у місті відділів ДВС Державні виконавці ,л•;•!'" Схема2 ■'•:■/, 'У^і. Виходячи з наведеної схеми та статті 3 Закону «Про ДВС», вищим органом ДВС є Департамент ДВС Міністерства юстиції, а до повноважень начальника Департаменту не входить призначення на посаду та звільнення з посади начальників, які очолюють відділи ДВС ні на обласному, ні навіть на районному рівні. Це належить, до компетенції Міністра юстиції України. В той же час призначення на посаду начальників відділів ДВС відбувається за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим із директором Департаменту ДВС, і навіть державні виконавці не можуть бути призначені на посаду та звільнені з посади без погодження з директором ДВС. Крім того, схема призначення на посаду та звільнення з посади не відповідає структурі ДВС щодо її існування як складової частини Міністерства юстиції України, котра в сучасному вигляді фактично більше походить на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. В такому разі Директора Департаменту слід було б призначати не Міністру юстиції України, а Президенту України, а Державну виконавчу службу не включати в будь-яке з міністерств. Як відомо, будь-яка система державних адміністративних органів має забезпечувати оновлення кадрового складу, підвищення кваліфікації, постачати всі необхідні матеріально-технічні засоби, а також здійснювати контроль за діями підпорядкованих осіб. Тобто зазвичай адміністративну систему органів пронизувала система вертикальної підпорядкованості та єдиного начальника. Сучасна ж структура ДВС має складну і, на наш погляд, не завжди адекватну виконуваній функції організацію. З аналізу нормативних актів, що регламентують діяльність державної виконавчої служби та Міністерства юстиції, можна дійти висновку, що існують окремо управління забезпечення функціонування державної виконавчої служби1 та управління господарського забезпечення2. На Міністерство юстиції України покладаються повноваження щодо організації в порядку, встановленому законодавством України, виконання рішень, ухвал і постанов судів та виконавчих документів інших органів, виконання яких покладено на державних виконавців.3 Згідно із ст. 5 Закону «Про державну виконавчу служ- 1 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.05.2000 р. за № 278/4499. Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг та організацію особистого приймання громадян у Міністерстві юстиції України підпорядкованих йому органах юстиції та на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.04.2000 р. за № 228/4449. Пункт 18 Положення про Міністерство юстиції України, затверджений Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. бу» Міністерство юстиції України через Департамент ДВС Міністерства юстиції України здійснює: - добір кадрів; - методичне керівництво діяльністю державних ви - підвищення їхнього професійного рівня; - фінансове і Матеріально-технічне забезпечення ор - розглядає скарги на дії державних виконавців. На Головне управління юстиції Міністерства юстиції '■ України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (ст. 5 Закону «Про державну виконавчу службу») покладені такі функції: - організація виконання законів; - здійснення керівництва відділами ДВС Головного відділами ДВС; - координація і контроль за їхньою діяльністю; - організація професійної підготовки державних ви - атестація державних виконавців; - розгляд скарг на дії державних виконавців; - заохочення за успіхи в роботі;
- накладання стягнень за порушення трудової дис - здійснення матеріально-технічного забезпечення ДВС. Крім того, в пунктах 18-20 ст. 4. Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 30.08.2000 р., на них покладається: - спрямування діяльності органів ДВС; - організація в порядку, встановленому законодавст
- вивчення і узагальнення роботи з виконання рі - вжиття заходів до усунення причин порушення за Згідно з Положенням про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.05.2000 р. (далі - Положення), Департамент ДВС є структурним підрозділом Міністерства юстиції України і, згідно з тим же Положенням, Департамент включає в себе відділи ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи ДВС відповідних управлінь юстиції, що явно суперечить тій структурі ДВС, яка викладена в Законі «Про ДВС». Далі в Положенні йдеться про те, що свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та через районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи ДВС відповідних управлінь юстиції. Що ж до функцій "Департаменту ДВС, то в п. 2.1 Положення на Департамент покладається: - організація своєчасного, повного і неупередженого - спільно з Департаментом кадрового забезпечення - методичне керівництво діяльністю державних ви - розгляд скарг на дії державних виконавців; - підготовка необхідних розрахунків щодо фінансо
І І
- в межах компетенції, організація та забезпечення - узагальнення роботи з питань виконання судових - організація навчання державних виконавців і поши - ведення статистики. До повноважень районного, міського (міст обласного значення), районного в містах відділу ДВС віднесено: - здійснення передбачених законодавством України - вивчення та узагальнення практики застосування - узагальнення, аналіз результатів роботи з виконан - розгляд звернень громадян з питань, що належать - здійснення інших, передбачених законодавством Примусове виконання рішень судів та інших юрисдик-ційних органів, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС. Районні, міські, районні в містах (міст обласного значення) відділи ДВС є юридичними особами, мають рахунки в установах банків, гербову печатку (ч. 4 ст. З Закону України «Про ДВС»). Вони створюються Міністерством юстиції України та йому підпорядковуються, як зазначено в Положенні про районний, міський (міст обласного значення), районний у містах відділ державної виконавчої служби, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 16.07.1999 р., через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та обласне, Київське і Севастопольське міські управління юстиції. Структура та склад відділу ДВС затверджуються в межах своїх повноважень Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції, та в межах лімітів штатної чисельності, затверджених Міністерством юстиції України. Це регламентує вищезгадане Положення про районний, міський (міст обласного значення), районний у містах відділ ДВС, але не містить Закон «Про ДВС». Крім того, відразу вбачаються суперечності цих двох нормативно-правових актів, зокрема, в частині 3 ст. 5 Закону зазначено про те, що структура, склад... районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС відповідних управлінь юстиції затверджуються в межах своїх повноважень Міністерством юстиції України. Структура відділу ДВС представлена таким чином: *: Начальник відділу ДВС Заступник начальника відділу ДВС Старший державний виконавець І Державний виконавець Схема 3 -; Начальник відділу ДВС є одночасно заступником начальника районного, міського (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції. Начальник відділу несе персональну відповідальність за організацію роботи та виконання завдань і функцій, покладених на відділ. До повноважень начальника відділу віднесено: - керування діяльністю відділу, видання наказів від - розподіл обов'язків між працівниками відділу; - здійснення контролю за своєчасністю, правильніс - забезпечення дотримання працівниками відділу ви - внесення подання начальнику Головного управлін - у встановленому порядку координація роботи від - розгляд звернень громадян та забезпечення їхньої - виконання рішень і здійснення інших дій відповід - призначення на посаду та звільнення з посади дер - розгляд скарг на дії (бездіяльність) державних ви - вирішення питання про відвід державного виконавця; - організація навчання та підвищення кваліфікації - здійснення добору кадрів на посади державних ви - організація роботи з резервом кадрів на заміщення Як відомо, в радянські часи контроль за діяльністю судових виконавців здійснювався головою суду, суддями, а також Міністерством юстиції та його органами на місцях. І згідно зі ст. 10 Закону «Про ДВС» він справді здійснюється, незважаючи на проведені суттєві зміни, знову-таки Міністерством юстиції України через його органи на місцях, тобто як записано в Законі, через Департамент ДВС Міністерства юстиції України та Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, а також управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - через відповідні відділи ДВС. Функція контролю притаманна діяльності майже усіх органів виконавчої влади. Під державним контролем, на думку О. Ф. Андрійко, слід розуміти функцію, яку держава здійснює з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень і їхньої правомірності, а змістом державного4 контролю є спостереження, аналіз і перевірка діяльності відповідних органів та їхніх посадових осіб щодо виконання поставлених перед ними завдань, дотримання встановлених державою правил, норм і стандартів або спостереження за відповідною діяльністю керованого об'єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень. В теорії державного управління виділяють внутрішній і зовнішній контроль, а в системі зовнішнього - ще й загальний та спеціалізований. Зовнішній контроль у системі виконавчої влади одні державні органи здійснюють над іншими. У випадку здійснення контролю вищестоящих органів за законністю управлінської діяльності вищестоящих органів він є загальним, а у випадку його здійснення уповноваженими на його ведення державними органами за певними видами управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування - спеціалізованим. Внутрішнім контролем є контроль, що здійснюється в державних органах і органах місцевого самоврядування їхніми керівниками, а також виділеними для цього посадовими особами або підрозділами. Але реальність такого контролю викликає сумнів, оскільки за ст. 4. Закону «Про Державну виконавчу службу» до державних виконавців віднесені не тільки самі державні виконавці, а й начальник, заступник начальника, старший державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Отже, фактично начальник та його заступник можуть виконувати функції державного виконавця, а хто ж тоді буде виконувати функцію внутрішнього контролю за їхньою діяльністю? Ця функція належатиме вищим за статусом органам державної виконавчої служби (див. схему 1). Крім того, якщо одні органи виконавчої влади здійснюють загальний контроль і їх можна віднести до суб'єктів контрольної діяльності, але ця їхня функція має загальний характер, то інші - здійснюють контрольну функцію, яка посідає основне місце у їхній діяльності. 1 Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За загальною редакцією В. Б. Авер'янова- К., 1999.-266 с. Атаманчук Г. В. Теория государственного управлення: Курс лек-ций.- М.: Юрид. лит., 1997.- С. 228. &5 Так, звернувшись до управлінської вертикалі в системі органів виконавчої влади, слід погодитися з думкою і законодавця, і науковців, що Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади наділений функцією контролю за діяльністю усіх органів виконавчої влади, в тому числі й Державної виконавчої служби. Концепція реформи адміністративного права також передбачає зовнішній і внутрішній характер контролю у сфері виконавчої влади. Зовнішній контроль при цьому складається з парламентського контролю, контролю органів судової влади, а також прокурорського нагляду, проведення якого обмежене перехідними положеннями Конституції України, а внутрішній здійснюється самими органами виконавчої влади і відіграє важливу роль у зміцненні законності, виконавської дисципліни, підвищенні рівня організованості й порядку в сфері державного управління. Концепція встановлює, що основними об'єктами такого контролю слід вважати діяльність органів виконавчої влади щодо забезпечення: - реалізації прав і свобод громадян; - надання державних (управлінських) послуг орга - відповідності фактичної діяльності органів вико - дотримання в діяльності зазначених органів вимог Отже, контроль Міністерства юстиції за Державною виконавчою службою слід віднести до внутрішнього контролю. Елементи контролю за діями державних виконавців вбачаються і в повноваженнях районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, зокрема у пункті 6 ст. 4 Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 30.08.2000 р. Зазначені відділи забезпечують через відділи ДВС у порядку, встановленому законодавством України, своєчасне, повне і не- 1 Андрійко О. Ф. Державний контроль на етапі реформування // Наукові засади вирішення організаційно-правових проблем адміністративної реформи в Україні: наукова доповідь / За заг. ред В. Б. Авер 'янова.- К., 1999.- 47 с. упереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців. Слід повністю погодитись також із тим, що організація контролю у ДВС має субордина-ційний характер, оскільки начальник відповідного відділу ДВС здійснює контроль у межах своїх повноважень за державними виконавцями, які безпосередньо йому підпорядковані. У свою чергу, його діяльність контролюється вищестоящим органом ДВС, а також Міністерством юстиції України та його органами на місцях. Стаття 8 Закону «Про виконавче провадження» встановлює, що контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу. Вищестоящим органом фактично виступає, порівняно з районним відділом ДВС, відділ ДВС обласного управління юстиції і, відповідно, Департамент ДВС Міністерства юстиції України. Всі ці вищестоящі, порівняно з районними відділами ДВС, органи безпосередньо не здійснюють виконавчих дій. Отже, слід ці органи є такими, що здійснюють лише контрольні функції щодо своєчасного, повного та не-упередженого виконання рішень іншими, нижчестоящи-ми органами. Таким чином, у системі органів ДВС державний контроль здійснюють як начальник районного та прирівняних до нього відділів ДВС, так і два рівня вищестоящих органів ДВС. Отже, існують складні й численні зв'язки ДВС з Міністерством юстиції України, що зумовлює реальне входження і «зростання» двох структур в одну. Тому неможливо вважати контроль з боку різних ланок Міністерства юстиції України зовнішнім. Існує подвійний контроль з боку внутрішньої структури Міністерства юстиції, а саме через управління юстиції та Департамент ДВС. Необхідно також зазначити, що наділення районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби правами юридичних осіб, які мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, не збігається із системою фінансування цих органів. Так, Положенням про спеціальний фонд виконавчо- го провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1351, передбачається створення спеціального фонду виконавчого провадження для матеріально-технічного забезпечення діяльності Державної виконавчої служби, а також преміювання державних виконавців у встановленому порядку та для фінансування витрат на організацію і провадження виконавчих дій. В той же час існують депозитні рахунки відповідних відділів Державної виконавчої служби, на які пропонується вносити авансові внески стягувачам, що передбачено ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження». Тому формально неможливо пропонувати стягувачу вносити додаткові кошти на рахунки державної виконавчої служби, оскільки такі кошти в державної виконавчої служби мають існувати, а по-друге, позивач, який у виконавчому провадженні «перетворюється» на стягувача, вже сплачував державне мито при зверненні до суду або державного нотаріуса- 2.4. Державний виконавець як обов'язковий суб'єкт виконавчого провадження Наступним суб'єктом виконавчого провадження виступає державний виконавець, який є посадовою особою ДВС та обов'язковим суб'єктом правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні. Його правовий статус встановлюється Законом України «Про ДВС», згідно зі ст. 8 якого державним виконавцем може бути громадянин України, котрий має юридичну освіту, здатний за своїми особистими та діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Отже, для державних виконавців, окрім начальника відповідного відділу ДВС, допускається наявність юридичної освіти на рівні молодшого спеціаліста або бакалавра. Що ж до начальників відповідних відділів ДВС, то до них ставляться вимоги щодо вищої юридичної освіти і стажу юридичної роботи не менше трьох років. Мається на увазі стаж роботи в судах та правоохоронних органах - прокуратурі, СБУ, органах внутрішніх справ, суддівський стаж, а також стаж роботи юрисконсультів, адвокатів, нотаріу- сів (державних та приватних), осіб, які займаються юридичною практикою. За своїм правовим статусом державні виконавці -державні службовці, чого можна зробити висновок про поширення всіх положень Закону України «Про державну службу» і на правове становище державних виконавців. Ученими зазначається, що головною ознакою сучасної державної служби повинен стати пріоритет прав та інтересів особи, тобто має змінитися співвідношення державного і приватного інтересу1. До цієї мети повинна прагнути і Державна виконавча В. Л. Коваленко при, виділенні типів державної служби звертає увагу на три її види - цивільну, мілітаризовану та спеціалізовану, і відносить Державну виконавчу службу до одного з видів цивільної служби2, з чим слід погодитись. Закон встановлює цілий ряд обмежень при призначенні на посаду державного службовця. Так, ст. 12 Закону України «Про державну службу» встановлює додаткові вимоги до державного службовця. Отже, із формулювання ст. 6 Закону «Про Державну виконавчу 1 Дубенко С. Д. Державна служба: теорія і організація. Концепція її 2 Коваленко В. Л. Типи і види державної служби України: новий слуясбу» ці вимоги пред'являються і до державного виконавця, з чого випливає, що державним виконавцем не може бути: - особа, визнана у встановленому порядку недієздат - особа, яка має судимість; - особа, що у разі її прийняття на роботу буде безпо Державний виконавець також не має права: - займатися підприємницькою діяльністю; - виконувати роботу на умовах сумісництва; - входити до складу керівних органів господарських - приймати подарунки від фізичних та юридичних Як зазначає І. Коліушко1, реформа державної служби необхідна для забезпечення більш ефективного визначення статусу посадових осіб органів виконавчої влади, усунення колізій між їхніми повноваженнями та відповідальністю. Серед інших напрямів реформи державної служби він пропонує визначити, що законодавство про державну службу поширюється на всі органи державної виконавчої влади та їхні апарати та вдосконалення механізму кар'єри державних службовців виключно на конкурсній основі. Якщо застосувати ці положення до державшого виконавця, то конкурс при прийнятті його на роботу - питання майбутнього. Те ж саме стосується і вимог щодо поведінки державних службовців, які будуть пред'являтися в майбутньому до нда Кодексом основних правил поведінки державного службовця в Україні, оскільки неможливо порівняти взаємовідносини, що складаються між особою, коли вона звернулась до виконкому місцевої ради з певним клопотанням та взаємовідносини, що складаються в процесі примусового виконання з застосуванням заходів примусового виконання до боржника, коли неможливо передбачити його поведінку і відношення до державного виконавця. Але, незважаючи на це, державні виконавці в майбутньому також повинні дотримуватись таких вимог, як: 1 іСоліушко І. АдміАістративна реформа в Україні // Право України.- 1998-№ 2.- С. 10-14.
1) добросовісне та професійне виконання своїх служ 2) забезпечення пріоритету прав і свобод людини та 3) додержання законності у своїй службовій та поза 4) додержання законодавчо закріплених морально- 5} недопущення проявів корупції, бюрократизму тощо; 6) збереження державної та іншої охоронюваної законом таємниці. Досить важливим при цьому є вирішення проблеми співвідношення прав та обов'язків особи як державного службовця та як громадянина1 щодо втручання у приватне життя державних службовців, яка вченими вирішується на користь державних інтересів. Заслуговують на увагу і запропоновані В. Л. Коваленком вимоги щодо політичної нейтральності державних службовців, що слід було б поширити і на державних виконавців. Державний виконавець наділений досить широкими правами та обов'язками щодо примусового виконання постанов судів та актів інших органів, причому обов'язкам законодавець приділяє значно більше уваги, ніж правам, висуваючи їх на перше місце у ст. 5 цього Закону. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, а також перед початком виконавчих дій зобов'язаний роз'яснити сторонам їхні права та обов'язки, під час проведення виконавчих дій здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення. Звернувшись до практики примусового виконання рішень, слід зазначити, що існують певні проблеми щодо своєчасного виконання рішень суду. Так, з 1998 р. Петриківським відділом ДВС Дніпропетровської області не виконане рішення Бабушкінського суду щодо звернення стягнення на майно тепличного комбінату «Дніпро» на суму понад 5,3 млн грн., яке на сьогодні виконати 1 Коваленко В. Л. Законодавче регулювання поведінки державних службовців - важлива складова реформування державної служби // Наукові засади вирішення організаційно-правових проблем адміністративної реформи в Україні: наукова доповідь / За заг. ред. В. Б. Авер 'янова.- К., 1999. вже неможливо через банкрутство підприємства. За виконавчими листами про стягнення коштів з АТ «Агрохім-буд» на користь Т., що знаходились на виконанні у відділі ДВС Красноградського району Харківської області, майже через рік було звернуто стягнення на майно боржника, а ще через рік воно було реалізовано. Аналогічний випадок тяганини при зверненні стягнення на майно та несвоєчасної реалізації майна мали місце в Корсунь-Шевченківському районному відділі ДВС Черкаської області при виконанні рішень суду про стягнення коштів із Стеблівського РТП на користь Г. та стягнення заробітної плати з ВАТ «Корсунь-Шевченківській верстатобудівний завод» на користь Д. Протягом двох років Ново-заводським районним відділом ДВС м. Чернігова не описувалось і не передавалось на реалізацію майно боржника при виконанні рішення щодо стягнення коштів з ТОВ «Чернігівторф» на користь Л., що породило численні скарги з боку стягувана. Але у ст. 5 Закону, незважаючи на її назву, закріплені не всі обов'язки державного виконавця, що конкретизуються в інших статтях цього Закону. Отже, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ст. 7 Закону), скласти розрахунок щодо розподілу коштів між стягувачами (ст. 44 Закону), задовольнити вимоги боржника щодо звернення і стягнення в першу чергу на те майно, на яке вкаже борж- І ник, якщо це не порушує інтересів стягувача і не усклад- -| нює виконання рішення (ст. 56 Закону), при необхідності | визначити розмір заборгованості при стягненні аліментів (ст, 74 Закону), подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законних інтересів (ст. 55 цього Закону) та інші. Особлива увага до професійних обов'язків державного виконавця має йти в контексті його прав і узгоджуватися з ними. Крім того, фактично констатуючи в останньому випадку обов'язок відповідача, законодавцем одночасно визначається право боржника, яке потребує особливої уваги та охорони. Для виконання покладених на державного виконавця завдань йому надаються такі права: 1) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;
2) здійснювати перевірку виконання юридичними 3) входити до приміщень і сховищ, що належать борж 4) накладати арешт на майно боржника, вилучати, пе 5) накладати арешт на грошові кошти та інші цінності 6) використовувати за згодою власника нежилі примі 7) звертатися до органу, який видав виконавчий до 8) звертатися до суду з поданням про розшук борж 9) викликати громадян та посадових осіб щодо вико
10) залучати до проведення виконавчих дій понятих, 11) накладати стягнення у вигляді штрафу на грома 12) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Органи адміністративної юрисдикції в науці адміністративного права розглядаються як органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. В основному всі зазначені органи закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, чого не можна сказати про Державну виконавчу службу, про яку йде мова вже у главах IV та V, тому слід було б внести доповнення до зазначеного Кодексу. На підставі з викладеного, слід вважати Державну виконавчу службу органом адміністративної юрисдикції, хоча вона ніде не фігурує як зазначений орган, але формально виконує його функції, тобто притягує особу до адміністративної відповідальності. В той же час слід зауважити, що притягнення особи до адміністративної відповідальності не є основною функцією Державної виконавчої служби, цей орган призначений для примусового виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів. Крім винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності, державний виконавець має право порушити клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника, якщо боржник не виконує рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, а також при наявності ознак злочину у діях особи, яка порушує вимоги законодавства про виконавче провадження. Державний виконавець при цьому надсилає до суду подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. Встановивши дане положення, законодавець таким чином створив можливість реального виконання, оскільки раніше при невиконанні боржником рішення, що зобов'язує його виконати певні дії, не було іншого виходу, як ставити питання про скасування постановленого рішення з направленням справи на новий розгляд. Так було зроблено в 1991 р., коли з'ясувалось, що громадянка, сплативши добровільно накладені на неї судом штрафи, відмовилася виконати постановлене Червоноградським міським народним судом рішення про передачу батькові дитини. За протестом заступника Голови Верховного Суду УРСР рішення суду в цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Скасувавши рішення, президія Львівського обласного суду у постанові зазначила, що рішення суду не було виконано протягом семи років. За цей час суд 15 разів накладав штрафи на відповідачку, яка їх добровільно сплачувала, але відмовлялася від виконання рішення. Встановлення саме кримінальної відповідальності за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, передбачає додатковий важель відповідальності, який сприятиме виконанню значно більшої кількості рішень. Так, Ковпаківський райсуд м. Суми зобов'язав 1 Савула Ю. Звернення до виконання рішень, вироків і постанов у ' народному суді // Радянське право.- 1991.-№ 5,- С. 21-24. М. вибачитись перед 3. на зборах у присутності осіб, яким були повідомлені відомості, що ганьблять 3. Відповідачка не виконала рішення суду, і на неї державний виконавець тричі накладав штраф, але від публічного вибачення вона відмовилась. У цьому випадку державний виконавець повинен порушити клопотання перед судом про кримінальну відповідальність М. Новий КК України не врахував положення Закону «Про виконавче провадження» щодо встановлення кримінальної відповідальності за зазначені дії, тому слід запропонувати внести доповнення до КК України з метою узгодження цих нормативно-правових актів. Наданий законом перелік прав державного виконавця досить розширений, але все ж таки він потребує додаткового заходу. Варто б надати державному виконавцю. можливість здійснювати примусовий привід боржника -через органи внутрішніх справ, коли з його поведінки ■ випливає явне ухилення від явки за викликом державно Таким чином, повноваження державного виконавця необхідно розглядати також крізь призму потреби виконавчого провадження у своєчасному і повному виконанні рішень, а тому права державного виконавця і його дії можна узагальнити в такі групи: 1. Складання постанов і актів. Державний виконавець . навчого провадження або для посвідчення обставин, ви- ■ явлених державним виконавцем, причому закріплюється 2. Розпорядження здійснити певні дії. Вони можуть інших осіб і породжувати обов'язок адресата здійснити певні дії, за порушення яких настає відповідальність. 3. Запити або вимоги дати відзив - це різновид розпо 4. Клопотання перед судом про необхідність вирішити 5. Повідомлення, сповіщення. Цілий ряд питань виконавчого провадження вирішує начальник відповідного відділу ДВС - він визначає розмір винагороди експерту (ст. 14 Закону), вирішує питання про відвід державного виконавця, є розпорядником депозитного рахунку відповідного відділу ДВС, та затверджує вказані в законі постанови державного виконавця, що значно обмежує самостійність дій державного виконавця, зокрема при затвердженні його деяких постанов (наприклад, постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, про зупинення, закриття та закінчення виконавчого провадження, про витрати, пов'язані з виконанням рішення). Тому доцільно виключити із Закону положення про затвердження постанов державного виконавця ще й начальником відповідного відділу ДВС, оскільки начальник відділу в силу ст. 8 цього Закону безпосередньо здійснює контроль за своєчасністю, правильністю та повнотою виконання рішень і ніколи не позбавлений можливості притягти державного виконавця до дисциплінарної відповідальності. Якщо ж сторони не згодні з діями державного виконавця, вони завжди можуть їх оскаржити в порядку, передбаченому законом. З іншого боку, дії державного виконавця передбачають безпосередній примус до зобов'язаної особи, а тому важливою є не тільки можливість наступного оскарження, а й відповідна і своєчасна реакція на них, а в деяких випадках створення перешкод у їхньому застосуванні. Тому після аналізу практики діяльності державної виконавчої служби хоча о протягом 5 років буде можливість порушувати питання про можливість і доцільність зменшення впливу начальників відділів на діяльність державних виконавців і надання їм відповідно більших прав. Аналізуючи світовий досвід, слід зазначити, що існує два основних варіанта створення системи виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів. Перша пре- валює у континентальній Європі - Франції, Бельгії, Люксембурзі, де судові виконавці є приватними особами з наданням їм відповідних ліцензій та підпорядковані регіональним і Національним Палатам судових виконавців зі статусом органів самоврядування. Друга, принципово нова система, існує в США, де примусове виконання рішень здійснює служба маршалів, що є однією з авторитетніших структур у системі правоохоронних органів. У Росії вже є прецеденти створення приватних агентств, що займаються виконавчою діяльністю, але без відкриття виконавчого провадження і, звичайно, без застосування заходів примусового виконання, вчиняти має право які тільки судовий пристав-виконавець. Це Національне агентство з факторингу та інвестицій, що є складовою Асоціації міжнародного співробітництва недержавних структур безпеки, яке здійснює надання повного комплексу юридичних послуг щодо повернення заборгованості. Досить цікавою є практика вирішення проблем заборгованості цим агентством. Так, у КБ «Аерофлот» не було виявлено будь-якого майна. Навіть офісне обладнання, приміщення, в якому знаходились центральний офіс та відділення, все перебувало в оренді. Але Агентство виявило, що підприємством були вкладені кошти в уставний капітал інших підприємств, воно має акції різних фірм, розміщує свої кошти на депозитах у банках. КБ порушило умови договору з Агентством та прийняло рішення самостійно стягнути борг. Внаслідок цих дій воно не отримало нічого, ще й стало боржником Агентства, що послужило причиною визнання його банкрутом1. Існування в Росії поряд із державною виконавчою службою зазначеної організації сприяє більшому гарантуванню прав стягувачів щодо виконання рішень, але така структура, яка здійснюватиме свою діяльність на комерційній основі, безумовно, має контролюватись державними органами та бути підзвітною Міністерству юстиції. В противному разі кримінальні елементи можуть проникнути до структур цих органів і здійснювати «законну діяльність» під виглядом комерційної установи, застосовуючи до зобов'язаних осіб несанкціоновані законодавством методи, прикриваючись виконанням ' Головка Н., Вьтирахин А. Частини судебньїй пристав: необхо-димость, реальності», перспективи // Юрист.- 1997. № 6.- С. 30-33. 4 2—315 державної функції та певними владними повноваженнями, кореспондованими державою. Повертаючись до законодавства України про виконавче провадження, слід зазначити ще один аспект діяльності державного виконавця - це доступ до відомостей, які в силу закону є комерційною таємницею юридичних осіб або громадян-підприємців, або особистою таємницею громадян, та не підлягають розголошенню згідно чинного законодавства. Крім того, законом передбачена державна, нотаріальна, адвокатська, слідча таємниця, тобто практика законодавчого закріплення такої таємниці існує. Конституція України, зокрема у ст. 32 проголошує, що «не допускається... поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом». Тому, дотримуючись конституційних засад, доцільно було б доповнити ст. 7 Закону «Про виконавче провадження» другою частиною такого змісту: «Державний виконавець зобов'язаний не розголошувати відомостей, які є охоронюваною законом таємницею (наприклад, комерційною) або конфіденційною інформацією, що стали йому відомі при виконанні службових обов'язків. У випадку порушення цих вимог державний виконавець несе відповідальність згідно із чинним законодавством України». Встановивши новий правовий статус державного виконавця, його незалежність від судової влади і більшу самостійність у вирішенні питань виконання, законодавець прагне до того, щоб рішення судів та інших органів здійснювалися більш ефективно, повно й реально, що, в остаточному підсумку, є гарантією забезпечення прав сторін у виконавчому провадженні1. 2.5. Роль суду у виконавчому провадженні Роль суду у виконавчому провадженні є досить важливою і багатоаспектною. Це полягає в тому, що суд не лише здійснює контроль у виконавчому провадженні, але й вирішує цілий ряд питань виконавчого провадження. Так, за ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному га- 1 Щербак С. К вопросу о правовом статусе государственного ис-полнителя // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.-№ 12.-С. 59-60. рантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Отже, навіть відсутність зазначення ролі суду як контролюючого органу в ст. 8 Закону «Про ДВС» не може вплинути на загальну концепцію правової системи, в якій чітко визначене місце суду як контролюючого органу. Юристи звертають значну увагу на особливості судового контролю за діяльністю органів державної влади, особливо за діяльністю органів державного управління, а судовий нагляд за законністю адміністративної діяльності розглядається як вид державного контролю2. Безумовно, мається на увазі зовсім інший державний контроль, ніж той, про який говорилося раніше. Специфіка судового контролю полягає в тому, що він здійснюється лише при розгляді конкретної цивільної справи судом і лише у випадку звернення особи за захистом. Суд при цьому перевіряє законність рішень, дій або бездіяльності державних виконавців, а не питання доцільності їхніх дій, і не має таких повноважень реагування на порушення законності, як інші контролюючі органи. Враховуючи ієрархію нормативних актів, у Законі «Про ДВС» повинно бути відтворене положення ст. 55 Конституції України. Тому контролююча функція суду фактично присутня в цьому Законі, а саме в ч. 6 ст. 17, ст. 85 Закону «Про ДВС». Деякою мірою можна погодитися з думкою російського науковця І. Б. Морозової про те, що судовий контроль за діями судового пристава (а в Україні, державного виконавця) все-таки є і здійснюється у трьох формах: 1) порядок попереднього (у випадках, передбачених законом) санкціонування судом процесуальних дій державного виконавця щодо виконання; 2) процесуальний порядок оскарження законності та обґрунтованості постанов суду щодо питань, які виникають у процесі виконання; 3) процесуальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. 1 Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю державної влади // 2 БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов.- М.: Морозова А., Треушников М. Исполнительное производство: Учебно-практическое пособие.-М: Городец, 1999.-С. 140.
Але таке визначення форм судового контролю не збігається з положеннями чинного законодавства про виконавче провадження. З тим, що суд здійснює контроль у виконавчому провадженні, можна повністю погодитись лише у третьому випадку, тобто у випадку оскарження дій державного виконавця. Автор дослідження висвітлює це питання в розрізі не поточного контролю, що здійснюється іншими контролюючими органами у сфері державного управління, а як такий, що відбувається не завжди, а у випадках, коли особа звертається до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця. Все ж інше, визначене автором класифікації як судовий контроль не є таким. Це лише питання взаємодії суду і Державної виконавчої служби, що виникають під час безпосереднього виконання рішень суду і лише в силу того, що ці рішення вже раніше виносив суд. Коли це рішення не суду, ніякого судового контролю, про який говорить автор, не відбувається. Крім того, автор класифікації фактично змішує два зовсім різні види судового контролю - того, що здійснюється судом за діяльністю адміністративних органів (про який донедавна йшлося) і судового контролю, що здійснюється у цивільному судочинстві, тобто контроль вищестоящого суду за нижчестоящим, який здійснюється у випадку апеляційного оскарження рішення, а в нашому випадку ухвали суду з питань, що виникають у виконавчому провадженні. Мається на увазі той випадок, коли, наприклад, боржнику, який звернувся до суду з клопотанням про надання відстрочки виконання, відмовлено в його задоволенні. Не згодний з винесеною ухвалою, боржник оскаржує її в апеляційному порядку. Лише тоді апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість такої ухвали, здійснює судовий контроль. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.043 сек.) |