РозділШ 8 страница

Таким чином, на перший погляд, незрозумілі терміни «Спеціальні права запозичення» і «межа відповідальнос­ті оператора ядерної установки» випливають і конкрети­зуються в статті 6 Закону «Про цивільну відповідаль­ність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення». А зміст обов'язкового зупинення виконавчого проваджен­ня при перевищенні встановлених меж відповідальності оператора ядерної установки полягає в тому, що настає участь держави у відшкодуванні ядерної шкоди.

Ядерна шкода може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рішення суду. Ядерна шкода може бути відшкодована операто­ром відповідно до договору про відшкодування ядерної шкоди, укладеного ним з потерпілим за участю страхо­вика (іншого фінансового гаранта).

Договір про відшкодування ядерної шкоди повинен:

• відповідати вимогам щодо визначених у законо­
давстві норм відшкодування;¹

• бути нотаріально посвідченим, якщо однією із сто­
рін договору є фізична особа;

• не порушувати прав потерпілих та інших осіб;

• бути зареєстрованим у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.

Укладаючи договір про відшкодування ядерної шко­ди, потерпіла особа здійснює своє право на відшкоду­вання ядерної шкоди. У разі недосягнення згоди між сторонами спір про відшкодування ядерної шкоди ви­рішується судом.

Ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації.

Факультативне зупинення виконавчого провад­ження передбачає право державного виконавця зупини­ти виконавче провадження в наступних випадках (ст. 35 Закону), які нами, на відміну від закону, надаються у послідовності в залежності від їхньої значимості:

1) звернення державного виконавця до суду або іншо­го органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз 'яснення рішення, що підлягає виконанню, зумов­люється тими випадками, коли виконання рішення стає незрозумілим або неконкретним і через це виникають ускладнення при його виконанні. Хоча в цій нормі мова

¹ Див. додаток № 5.

йде лише про роз'яснення рішень, але в рішенні можуть існувати й інші недоліки: описки чи явні арифметичні помилки. В процедурі деяких органів передбачена спеці­альна процедура надання відповідних роз'яснень на про­хання осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця. Наприклад, в разі, коли рішення є неясним, суд, який вирішив справу, роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту (ст. 215 ЦПК). Однак у ЦПК відокремлене поняття «виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні» (ст. 213 ЦПК). Ана­логічна процедура існує стосовно роз'яснень рішень гос­подарського суду, в якій за заявою сторони або за своєю ініціативою суд виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рі­шення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виносить­ся ухвала (ст. 89 ГПК України).

Отже, можна тлумачити, що в цивільному процесі за заявою державного виконавця суд може тільки роз'яс­нювати рішення, але не виправляти описки і явні арифме­тичні помилки. На нашу думку, різниця у викладенні пев­них процедурних питань не може стати причиною для відмови судом у виправленні описок і явних арифметич­них помилок, як це передбачено в господарському процесі.

Що ж до інших органів, які видали виконавчий доку­мент, то для надання ними відповідних роз'яснень може стати підставою ст. 28 Закону України. Так, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого ор­гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути за­яву державного виконавця у 10-денний строк з дня її над­ходження і при необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їхнього змісту.

Виходячи ж із процесуальних строків розгляду відпо­відних заяв державного виконавця та надання відповідей на них, на наш погляд, така процедура має ставати під­ставою для відкладення виконавчого провадження, а не до його зупинення.

2) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Цю підставу факультативного зу­пинення виконавчого провадження необхідно розглядати

в двох аспектах, які випливають із процесуальних особ­ливостей вирішення питань про оскарження дій або без­діяльності державного виконавця та процедури розгляду заявленого відводу.

За ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» дії або бездіяльність державного виконавця мо­жуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом. Анало­гічна за сферою дії стаття 85 Закону «Про виконавче провадження» передбачає, що скарга може бути подана до начальника відповідного відділу Державної виконав­чої служби або до суду за місцем знаходження відповід­ного відділу Державної виконавчої служби, чи до іншого суду згідно з вимогами закону. Положення ст. 85 Закону «Про виконавче провадження» представляються більш обґрунтованими, оскільки за ст. 5 Закону «Про державну виконавчу службу» правами з розгляду скарг на дії дер­жавних виконавців наділені:

• Міністерство юстиції України через Департамент
Державної виконавчої служби;

• Головне управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, управління юс­
тиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Це положення доцільне в тих випадках, коли началь­ник відділу Державної виконавчої служби бере безпосе­редню участь у вчиненні виконавчого провадження, дії якого також можуть бути оскаржені і йому може заявля­тись відвід. Так, за ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник, заступ­ник начальника, старший державний виконавець, держав­ний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу Державної виконав­чої служби. Але зазначені органи не володіють процесу­альними правами стосовно зупинення виконавчого провад­ження на час розгляду скарги. Отже, рішення цих органів можуть бути оскаржені в суді за місцем їх знаходження.

У цьому зв'язку є можливість висловити таку гіпоте­зу, що скарги на рішення, дії або бездіяльність держав­ного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби мають розглядатись у порядку ци­вільного судочинства в двох варіантах: коли скарга сто­сується осіб, що безпосередньо вчиняли виконавчі дії, за гл. 31-Г ЦПК, а коли оскаржується рішення (акти) вище-

стоящих органів, які здійснюють управління і прийма­ють акти, пов'язані з діяльністю Державної виконавчої служби, такі скарги мають розглядатися в порядку глави 31-А ЦПК. Якщо вважати гіпотезу доведеною, то за ст. 248-4 ЦПК подання скарги до суду зупиняє виконан­ня оскарженого акта.

Виходячи ж із функцій контролю за діяльністю держав­ного виконавця можна встановити додатково суб'єкта, до якого може подаватись скарга, а саме: прокурора, який здійснює нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону «Про виконавче провадження»). Але його функція може розглядатись лише в трьох аспектах:

• при наявності ознак злочину у діях державного ви­
конавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої
служби - він може порушити кримінальну справу і вико­
навче провадження може бути зупиненим до вирішення
справи (п. З ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»);

• в разі порушення інтересів держави або прав і закон­
них інтересів громадян та юридичних осіб - учасників ви­
конавчого провадження, які за станом здоров'я чи з інших
поважних причин не можуть захистити свої права, проку­
рор може звернутися до суду з позовом або скаргою (ст. 13
ЦПК; п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»);

• при виявленні порушень закону прокурор або його
заступник у межах своєї компетенції мають право: дава­
ти приписи про усунення очевидних порушень закону;
вносити подання до державних органів, громадських ор­
ганізацій і посадовим особам про усунення порушень
закону та умов, що їм сприяли. Але ці заходи не спричи­
нюють ні обов'язкового, ні факультативного зупинення
виконавчого провадження (статті 22, 23 Закону України
«Про прокуратуру»).

В разі заяви про відвід державному виконавцю, на наш погляд, виконавче провадження має зупинятись обо­в'язково до вирішення справи про відвід, оскільки в За­коні відсутній строк, в який має розглядатися заява про відвід державного виконавця.

Відмова в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до суду в десятиденний термін, а тому доцільно в Законі передбачити строк розгляду за­явленого відводу вирішувати не більше ніж у 10-денний термін. Таким чином, будуть всі підстави вважати, що подання заяви про відвід або скарги на відмову у його

відводі є підставою для відкладення виконавчого про­вадження, оскільки строки будуть точно визначені Законом.

3) оголошення розшуку боржника, його майна або
розшуку дитини; - необхідно одночасно провадити дії
щодо встановлення опіки над майном боржника

Оголошення розшуку боржника зумовлює неможли­вість виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їхнього вчинення, а тому цей випадок має входити до ст. 34 За­кону «Про виконавче провадження» і визначати обов'яз­ковість зупинення виконавчого провадження. Аналогіч­но повинно мати місце обов'язкове зупинення виконав­чого провадження при розшуку дитини, коли рішення стосується відібрання дитини, оскільки в період її роз­шуку державний виконавець фактично не може виконати рішення з незалежних від нього причин. Звернути стяг­нення на майно, належне боржнику, так само неможли­во, коли його не знайдено. Тому з цього положення мав би випливати загальний висновок, що разом з оголошен­ням розшуку боржника, його майна або дитини виконавче провадження має зупинятися з незалежних від держав­ного виконавця причин.

Але в цій нормі закладена суттєва помилка, адже роз­шуком боржника-громадянина та дитини займаються ор­гани внутрішніх справ, а розшуком боржника - юридич­ної особи, а також майна боржника - Державна виконавча служба (ст. 42). Таким чином, на час розшуку боржника-громадянина та дитини на підставі ч. 4 ст. 36 виконавчі дії не провадяться. Але втрачається логіка, коли державним виконавцем виноситься постанова про розшук майна, яку він сам повинен виконувати у той час, коли законом за­боронено вчинення виконавчих дій.

4) прохання боржника, який проходить строкову
службу у складі Збройних Сил України чи інших передба­
чених законом військових формувань. Сумісний аналіз
цього положення та п. З ст. 34 Закону «Про виконавче
провадження» свідчить про те, що в цьому випадку ви­
конавче провадження може бути вчинене навіть за відсут­
ності боржника. Перш за все, державний виконавець по­
винен повідомити стягувача про надходження прохання
боржника про зупинення виконавчого провадження і
з'ясувати його докази і міркування з цього питання.

Тому тут потрібно розглянути три правові ситуації,

які випливають із заявленого прохання боржника і зале­жать від позиції стягувача:

• стягувач погоджується на зупинення виконавчого
провадження - однозначно провадження підлягає зупи­
ненню;

• коли стягувач у відповідності до ст. 29 заперечує
проти клопотання боржника про зупинення виконавчого
провадження, по суті виникають спірні правовідносини,
а тому такий спір підлягає розгляду в суді й не повинен
залежати від волі державного виконавця;

• коли ж стягувач просить державного виконавця
вирішити питання про зупинення виконавчого прова­
дження згідно із законодавством, то в даному випадку
державний виконавець має керуватися доказами і мірку­
ваннями боржника про необхідність зупинення прова­
дження, таке зупинення не повинно порушувати будь-
чиїх прав та законних інтересів і має відповідати дійсним
обставинам справи.

5) знаходження боржника на лікуванні у стаціонар­
ному лікувальному закладі;

6) перебування боржника у тривалому службовому
відрядженні;

7) знаходження боржника або стягувача у відпустці
за межами населеного пункту, де вони проживають.

Останні підстави зупинення виконавчого проваджен­ня мають обов'язково підтверджуватись відповідними доказами: довідкою лікувального закладу, наказом про направлення особи у службове відрядження; наказом про відпустку. Але ми вважаємо, що для зупинення виконав­чого провадження з цих підстав має застосовуватись процедура, що викладена в п. 4 факультативних підстав зупинення виконавчого провадження, зазначених вище.

Оформлюється обов'язкове і факультативне зупинен­ня виконавчого провадження державним виконавцем шляхом винесення вмотивованої постанови із зазначен­ням підстав, передбачених у законодавстві. Вона затвер­джується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби і копія постанови надсилається у 3-ден-ний строк сторонам та суду або іншому органу (посадо­вій особі), які видали виконавчий документ.

Після усунення обставин, які стали підставою для зу­пинення виконавчого провадження, державний викона­вець зобов'язаний поновити виконавче провадження за

власною ініціативою або заявою стягувана. На наш по­гляд, поновлення має здійснюватись також шляхом ви­несення відповідної постанови.

Отже, характерною особливістю зупинення виконав­чого провадження має бути положення про те, що строки зупинення виконавчого провадження в основному не ви­значені (ст. 36). Тому важко погодитись із ч. З ст. 36 цього Закону, що строки зупинення виконавчого про­вадження можуть бути скорочені судом. У випадку оскар­ження в 10-денний строк постанови про зупинення ви­конавчого провадження до суду, суд може залишити постанову без змін або скасувати її. У випадку ж її ска­сування виконавче провадження продовжується і це не означає, що суд скорочує строки зупинення виконавчого провадження.

Оскільки постанови про закриття виконавчого про­вадження та повернення виконавчого документа стя­гувану можуть бути оскаржені, то в разі задоволення таких скарг буде наставати ускладнення у виконавчому провадженні, оскільки: буде порушено природний хід виконання рішень; дії державного виконавця будуть ви­знані незаконними; хід виконання рішення повернеться на стадію вжиття заходів примусового стягнення.

Поворот виконання, коли розпочате виконавче про­вадження не закінчене,- це зумовлює, на наш погляд, такі випадки:

• коли вищестоящий суд відмовив у позові повністю,
то за відповідним рішенням всі виконавчі дії мають
негайно припинятись і мають виконуватись дії у відпо­
відності з новим рішенням, а саме: майно повертається
боржнику, а при неможливості повернути майно відшко­
довується вартість цього майна в розмірі суми, одержа­
ної від його реалізації;

• при зменшенні розміру задоволених у рішенні ви­
мог суд новим рішенням зобов'язує позивача повернути
відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасова­
ним рішенням, отже в цьому випадку виконавче прова­
дження буде продовжуватись, але фактично буде змен­
шений розмір стягнення.

Термін «припинення» має місце лише в ст. 61 цього Закону і його застосування не несе в собі конкретного юридичного змісту.

Поиск по сайту: