РозділШ 6 страница

4.2. Підготовка до виконання

Наступною стадією виконавчого провадження має бу­ти підготовка до виконання, яка за чинним законодав­ством не має відповідної регламентації. Мається на ува­зі, що законодавством не передбачена певна процедура

підготовки державного виконавця до вчинення певних юридично вагомих дій. Так, у ст. 79 цього Закону перед­бачається обов'язок державного виконавця письмово по­відомити боржника про день і час примусового виселення. Ця дія фактично не може бути віднесена до примусового виконання, оскільки в даній нормі вона відокремлюється від дій щодо примусового виселення. Така дія є обов'яз­ковою передумовою наступних дій, тому ми відносимо її до підготовчих дій. Таким чином, підготовчі дії можуть бути визначені законом як обов'язкові.

За ст. 29 зазначеного Закону до прав сторін віднесено право брати участь у провадженні виконавчих дій, тож перед вчиненням опису майна державний виконавець має повідомляти сторони про день і час вчинення цього провадження. В цьому випадку право сторони зумовлює обов'язок державного виконавця провести підготовчі дії.

Метою ж підготовки до виконання є створення на­лежних умов для своєчасного і ефективного виконання документів, що надійшли державному виконавцю. Під­готовчі дії здійснює, головним чином, державний вико­навець, і складаються вони із встановлення місця прожи­вання боржника, місця його роботи, з'ясування розміру заробітної плати, пропозиції виконати рішення добро­вільно.

При надходженні виконавчих листів за вироками в частині майнових стягнень перевіряється ще й наявність акта опису майна боржника, на яке накладений арешт, довідки про майно, грошові та інші цінності, вилучені як речові докази, намічається план дій за кожним виконав­чим провадженням, а також встановлюється, чи видані два виконавчі листи при недостатності у боржника май­на для проведення повного стягнення. Так, за виконав­чим листом, виданим на підставі вироку суду про від­шкодування 3240 грн. із засудженого К. до державного виконавця надійшов акт про відсутність майна, яке під­лягає опису. Державний виконавець з'ясував, що засуд­жений К. не проживає за місцем прописки, і вжив заходи щодо встановлення його фактичного місця проживання, зробивши запит до Зарічного райсуду м. Суми, який роз­глядав кримінальну справу. Внаслідок вказаних дій було виявлено і описано майно на суму 3500 грн., що дало можливість відшкодувати збитки та стягнути виконав­чий збір з боржника.

г

Інший приклад також може свідчити про те, що дер­жавні виконавці в деяких випадках діють навіть чіткіше за органи слідства. Так, із засуджених Г. та С, на користь магазину № 45 підлягало стягненню близько 7 тис. грн. У процесі слідства в обвинувачених майна не виявили. Внаслідок проведених бесід із сусідами боржників і пе­ревірки у БТІ було встановлено, що один із засуджених проживав у будинку, що належить йому на праві влас­ності, але слідчим органам про це не було відомо, Буди­нок був описаний, а потім реалізований за 8 тис, грн., що дало можливість погасити заподіяну шкоду.

З наведеного вище можна зробити висновок, що ста­дія підготовки до виконання є однією з найважливіших. Вона посідає основне місце в роботі державних виконав­ців - 60-70% часу. Державний виконавець робить запити у різні організації, провадить інші дії, щоб з'ясувати факт наявності майна чи грошових коштів, отримує ві­домості про доходи боржника. На цій стадії виявляються правові зв'язки діяльності державного виконавця з ін­шими правоохоронними органами.

Стадія підготовки має повторюватись, коли виконав­че провадження відновлюється, а майнове становище боржника має ще раз перевірятися з використанням усіх джерел надходження інформації, що є важливим результативним фактором при встановленні наявності майна.

Встановивши майно, яким володіє чи користується боржник, державний виконавець з'ясовує власника цього майна та його вартість. Так, ст. 62 Закону зобов'язує державного виконавця одержати документальне підтвер­дження належності боржнику будинку на праві власнос­ті, провести оцінку його вартості та з'ясувати, чи не пе­ребуває він під арештом.

Крім зазначених, до підготовчих дій також можна віднести і дії з організації вилучення майна, на яке на­кладений арешт, його зберігання та передачі для пере­оцінки, контролю за правильністю відрахувань бухгал­терією періодичних платежів, розподіл стягнутих з бор­жника сум між стягувачами, зупинення та відкладення виконавчого провадження.

Слід зазначити, що суд також впливає певним чином на стадію підготовки до виконання. Він роз'яснює рі­шення, що підлягає виконанню, змінює спосіб та поря-

\п.

док виконання, вирішує питання відстрочки та розстроч­ки виконання, визначає долю боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Розглядаючи строк добровільного виконання рішення можна констатувати можливість і необхідність його за­стосування в залежності від конкретних обставин вико­навчого провадження. Тобто при наявності усних або письмових пояснень боржника щодо конкретних заходів щодо добровільного виконання рішення буде можливість конкретизувати строки та умови виконання рішення в добровільному порядку. При наявності майна, що пере­буває у власності боржника, відчуження якого він бажає для покриття боргу, слід надавати конкретні строки, з'ясовувати спосіб відчуження та контролювати вико­нання взятих зобов'язань. Коли боржник не з'являється до державного виконавця або будуть встановлені спроби приховати чи несанкціоновано відчужувати майно, не­обхідно розцінювати ці дії як протиправні й негайно застосувавши заходи примусового виконання рішення. В противному ж разі можна розцінювати строк для доб­ровільного виконання як «спеціальний для приховування майна та звільнення від цивільно-правової відповідаль­ності». Тому строк для добровільного виконання рішен­ня має конкретизуватись державним виконавцем в за­лежності від обставин виконавчого провадження, по­ведінки боржника та з врахуванням позиції стягувача, якому надане право висловлювати свої доводи, мірку­вання з усіх питань, що виникають під час виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження тощо. На погляд автора, відповідні положення мають увійти до законодавства для регламентації питань підго­товки до вчинення виконавчого провадження.

4.3. Застосування заходів примусового виконання рішення

Наступною і головною стадією виконавчого прова­дження є застосування заходів примусового виконання рішення.

У виконавчому провадженні при проведенні виконав­чих дій встановлюються наступні заходи примусового виконання:

7 2—315

.ві) звернення стягнення на майно боржника; ні 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробі­ток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві пев­
них предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Потребує уточнення положення Закону «Про вико­навче провадження», згідно з яким до заходів примусово­го виконання відносяться спеціально передбачені розді­лом 8 цього Закону («Виконання рішень у немайнових спорах») дії, що не знайшли свого відображення у ст. 4, а також відібрання дитини неможливо віднести до будь-якого з пунктів, хоча Інструкція про проведення вико­навчих дій в п. 1.5 виділяє такий захід. У зв'язку з цим зазначену статтю необхідно доповнити пунктами такого змісту:

«4) відібрання дитини;

5) зобов'язання виконати певні дії або утриматись від
їхнього вчинення».

Буквально кожен із зазначених у законі заходів при­мусового виконання має певні особливості при його за­стосуванні на практиці, які підлягають визначенню і при виконанні рішень господарських судів, і при виконанні постанов про накладення адміністративних стягнень, і при виконанні рішень суду у немайнових спорах. На важ­ливішому із заходів - зверненні стягнення на майно борж­ника необхідно зупинитися.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації (ст. 50 Закону). Інструкція в п. 5.1.1 зазначає, що звер­нення стягнення на майно боржника полягає ще й у ви­явленні майна, пояснюючи, що виявлення проводиться шляхом надсилання запитів до органів державної подат­кової інспекції, банків, ДАІ, БТІ, нотаріату. В тій же Ін­струкції (п. 4.13.3) міститься положення про розшук майна боржника, де також роз'яснюється, що розшук здійснюється шляхом запитів у ті ж самі установи. Ви­ходячи з положень Інструкції, виявлення майна боржни­ка та його розшук - це тотожні поняття, але закон не включає виявлення майна у поняття звернення стягнення на майно боржника, а розшук майна боржника робиться лише за умови авансування розшуку стягувачем та при його погодженні нести витрати щодо розшуку. З поло-

жень Інструкції випливає, що державний виконавець зо­бов'язаний виявляти майно за рахунок коштів, виділених для фінансування витрат, пов'язаних із проведенням ви­конавчих дій.

Державний виконавець при зверненні стягнення на майно боржника керується порядком звернення стягнен­ня на грошові кошти та інше майно боржника, передба­чений ст. 50 Закону «Про виконавче провадження».

Накладання арешту на майно боржника завжди позбав­ляє власника одного із правомочностей - права розпо­рядження майном, на яке накладений арешт. Тому не можна погодитись із думкою вчених про те, що при на­явності акта опису, складеного органами попереднього слідства чи дізнання, державний виконавець у виконав­чому провадженні повторного опису не проводить, та думкою О. М. Смецької¹, яка вважає, що державний ви­конавець не пов'язаний актом, складеним до початку ви­конавчого провадження з метою забезпечення позову або конфіскації, оскільки склад описаного майна може змі­нюватись підміною, псуванням, майно боржника може поповнитись знову придбаним чи схованим від опису, оцінка і характеристика раніше описаного майна потре­бують уточнення. Так, до державного виконавця Заріч­ного відділу ДВС служби надійшло дев'ять виконавчих листів на засуджену К. про стягнення з неї солідарно з іншими засудженими 7671 грн. на користь АО «СМНПО ім. Фрунзе». В справі перебував акт про відсутність у К. майна, на яке може бути звернено стягнення за вико­навчими документами. Однак при виході на місце була виявлена, описана і реалізована частина будинку, що на­лежала К. на праві приватної власності вартістю 7100 грн. Ця сума була звернена в рахунок погашення матеріальних збитків.

Державний виконавець при проведенні виконавчих дій зобов'язаний відповідно реагувати на ту чи іншу си­туацію, що складається внаслідок несумлінної поведінки сторін та інших учасників виконавчого провадження. Так, державний виконавець Сумського відділу ДВС при

Смецкая А. М. Исполнение судебньїх постановлений путем об-ращения взмскакия на имущество граждан и на заработную плату: Автореф. лис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Харьк. юр. ин-т.- Хар­ків, 1968.- С. 14.,;^,._ч,,

7* 195

виконанні ухвали суду про арешт автомобіля, отримав заяву стягувана про те, що автомобіль боржника, який перебуває на платній стоянці, послідовно розкомлекту-ється боржником. Ключ від автомобіля державному виконавцю не був переданий з посиланням на його втра­ту. З метою припинення дій відповідача державним виконавцем була призначена авто-технічна експертиза з оцінки автомобіля та його стану, його було відбуксо-вано автотехніком на інше місце зберігання, що в по­дальшому надало можливість відшкодувати збитки, за­вдані стягувачеві. Завдяки цим діям рішення було ви­конане.

При наявності конкретних обставин, що визначаються державним виконавцем, він має право одночасно з ареш­том вилучити все майно або окремі його предмети. Обов'язковому вилученню підлягають: 1) продукти та інші речі, що швидко псуються; 2) гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів; 3) виявлені під час опису цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі. Причому для зазна­чених у п. 2 і 3 предметів встановлений особливий поря­док вилучення - вони негайно передаються на зберігання установам НБУ.

На цінні папери арешт накладається у відповідності з Порядком накладення арешту на цінні папери, затверд­женого Постановою КМ від 22 вересня 1999 р. Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їхнього виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників окремою постановою держав­ного виконавця або в постанові про відкриття виконав­чого провадження з направленням копії постанови реєст­ратору або емітенту (якщо цінні папери у документарній формі), зберігану (якщо цінні папери у бездокументар-ній формі або знерухомлені) та іншим особам, зазначе­ним у Законі «Про виконавче провадження». Цінні папе­ри, на які накладено арешт, підлягають опису, де зазна­чається їхній вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Правові наслідки арешту полягають в тому, що борж­ник позбавляється можливості розпоряджатися своїми

цінними паперами, а також обмежується в^ правах щодо їхнього користування. Як зазначено в ст. 55 Закону «Про виконавче провадження», види, обсяги і строк обмеження встановлюється державним виконавцем з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи во­лодільця, необхідності використання та інших обставин. Різний порядок обмежень встановлюється для цінних паперів у документарній формі та в бездокументарній. Іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їхнього блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника, що полягає в припинен­ні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями. Цінні папери в бездо­кументарній формі та знерухомлені цінні папери, на які накладений арешт, обмежуються в обігу шляхом здійс­нення зберігачем відповідної облікової операції, що означає обмеження шляхом виконання відповідного об­лікового запису.

Виходить, що боржник позбавляється всіх прав, які він має при володінні цінними паперами, за винятком прав на отримання доходу за ними, оскільки збільшу­ються можливості боржника погасити стягнення в більш повному обсязі. Однак не завадило б нормативно закрі­пити в зазначеному Порядку положення про те, що арешт цінних паперів не перешкоджає здійсненню емі­тентом дій з їхнього погашення, виплаті ним доходів, їхнього обміну на інші цінні папери, якщо такі дії перед­бачені умовами випуску заарештованих цінних паперів. Всі доходи із заарештованих цінних паперів підлягають зарахуванню емітентом на депозитний рахунок відповід­ного відділу ДВС з наступним направленням їх на пога­шення заборгованості боржника.

Одним із неурегульованих питань залишається питан­ня оцінки цінних паперів. Отже виникає необхідність в окремому нормативно-правовому акті викласти перелік організацій, що займаються торгівлею цінними папера­ми, зафіксувати порядок визначення ціни цінного папе­ру, оскільки неможливо в даному випадку застосувати правило ст. 57 Закону «Про виконавче провадження» щодо проведення оцінки майна боржника державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день про­ведення оцінки, а також порядок реалізації заарештова-

них цінних паперів. В. В. Ярков¹ для оцінки вартості цінних паперів пропонує обов'язкове притягнення спе­ціалістів, які мають ліцензію на право роботи з цінними паперами, або спеціалізовану організацію - професійно­го учаснику ринку цінних паперів, що й буде організову­вати торги, а І. Б. Морозова² - здійснювати продаж цін­них паперів боржника на фондовій біржі або іншою спе­ціалізованою організацією шляхом укладення договору доручення з уповноваженою Міністерством юстиції України спеціалізованою організацією.

Зняття арешту на цінні папери проводиться на підста­ві постанови державного виконавця, що є підставою для припинення обмежень в обігу цінних паперів невідклад­но з боку зберігача або реєстроутримувача та повернення власнику з установ НБУ.

Особливу увагу слід звернути на оцінку майна борж­ника. Згідно ст. 57 цього Закону оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими ціна­ми, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. Інст­рукція (п. 5.7.1) додає, що це робиться, якщо вартість майна не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо вартість майна перевищує на­звану суму, державний виконавець залучає для прове­дення оцінки фахівців науково-дослідних інститутів су­дових експертиз та суб'єктів підприємницької діяльності, які мають відповідну ліцензію Міністерства юстиції України. Державне регулювання цін і тарифів передба­чається Законом України «Про ціни та ціноутворення», ст. 9 якого зазначає, що державні фіксовані та регульо­вані ціни й тарифи встановлюються державними органа­ми України.

Під реалізацією слід розуміти продаж описаного май­на, передачу його органам (організаціям), що здійснили вилучення або зберігають його (при конфіскації), а та­кож залишення стягувачем за собою не проданого майна боржника. Отже, продаж майна є тільки одним із спосо­бів його реалізації, який провадиться через торгівельні

¹ Ярков В. В. Комментарий к Федеральному закону «Об испол-нительном производстве» (постатейний) и к Федеральному закону «О судебнмх приставах».- М.: Юристь, 1999.- С. 215.

Морозова И. Б., Треушников А. М. Исполнительное производст-во: Учебно-практическое пособие.- М.: Городец, 1999.- С. 23.

організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли згідно з визначеним судом порядком виконання немож­ливо провести стягнення внаслідок відсутності, знеці­нення об'єкта стягнення чи в силу будь-яких інших об­ставин. Правильно зробив Сумський районний суд, змі­нивши порядок виконання рішення, яким М. була зобо­в'язана спростувати письмово за місцем роботи подруж­жя С. відомості про крадіжку ними її речей. Відповідачка рішення не виконала, а згодом сама була засуджена за скоєння злочину. У зв'язку з цим суд запропонував влас­нику підприємства за місцем роботи С. опублікувати ■спростування у газеті, яка випускається підприємством.

*..., 4.4= Заключна стадія виконавчого ^

.„*,* провадження

«•є

Останньою стадією виконавчого провадження є за­ключна. Якщо дотримуватися логіки законодавця, на цій стадії здійснюється закриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження і повернення вико­навчого документа стягувачеві, якщо стягнення не про­вадилося або було проведено частково. З такою конструк­цією Закону важко погодитись. Так, наприклад, у всіх випадках, перелічених у статті 37 Закону, державний ви­конавець по суті виносить дві постанови внаслідок однієї дії, що свідчить про завершення виконавчого провад­ження. Прослідкуємо послідовність дій державного ви­конавця в такому випадку. Спочатку державний викона­вець виносить постанову про закриття виконавчого про­вадження, причому у триденний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в ст. 37 Закону, що може бути оскаржена сторонами в 10-денний строк з дня її одержання. Отже, державний виконавець має проміжок часу, що реально буде більшим, ніж 10-денний, між вине­сенням постанови про закриття виконавчого провадження і постанови про закінчення виконавчого провадження, яка знову-таки може бути оскаржена в той же 10-денний строк, але вже чомусь не в альтернативному порядку -начальнику відповідного відділу ДВС або до суду, а ли­ше до суду, причому в редакції статті незрозумілим є по­чаток строку для оскарження.

Також слід наголосити, що невирішеним законодавчо залишилось питання про поворот виконання, яке фактич­но регламентується лише ЦПК України та ГПК України, що означає не поширення його юридичної сили на рі­шення всіх інших органів, крім рішень загальних та гос­подарських судів, що, безперечно, порушує права сторін виконавчого провадження. Тому це питання підлягає не­гайному вирішенню та закріпленню в Законі «Про вико­навче провадження».

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що стадії виконавчого провадження відіграють значну роль для своєчасного, правильного та всебічного виконання рішення суду чи іншого юрисдикційного органу. На ста­дії відкриття виконавчого провадження державний вико­навець вирішує: відкрити виконавче провадження чи відмовити в його відкритті. На стадії підготовки до ви­конання всі дії державного виконавця спрямовані на за­безпечення своєчасного і ефективного виконання доку­ментів, що надійшли державному виконавцю. Стадія за­стосування заходів примусового виконання до боржника посідає головне місце та є найважливішою стадією вико­навчого провадження. Саме в цій стадії безпосередньо здійснюється реалізація прав та законних інтересів сто­рін виконавчого провадження, завершується процес реа­лізації норми матеріального права. Всі попередні стадії є обслуговуючими її. На заключній стадії державний ви­конавець вирішує питання про закінчення виконавчого провадження в залежності від обставин справи. Як пра­вило, конкретне виконавче провадження проходить усі перелічені стадії, і від того, як діяв державний викона­вець на кожній з них, залежить результат, до якого праг­нули сторони (насамперед стягувач), коли звертались до Державної виконавчої служби для примусового вико­нання рішення суду чи іншого юрисдикційного органу.

На заключному ж етапі логічним буде остаточний ви­сновок про закінчення процесу виконання рішення, а не завершення діяльності певного державного виконавця, що пропонується в ст. 39 Закону, оскільки направлення виконавчого документа за належністю до іншого підроз­ділу Державної виконавчої служби не свідчить про за­кінчення провадження. Вважаємо за доцільне ставити питання про остаточне закінчення виконавчого прова­дження, а умову направлення виконавчого документа за

належністю до іншого підрозділу Державної виконавчої служби перенести до ст. 37 Закону «Про виконавче про­вадження». Тобто умова зазначена в ч. 2 ст. 145 ЦК по­винна набирати законної сили з моменту, коли певні юрйсдикційні процесу не матимуть зворотної дії.

Таким чином, закінчення виконавчого провадження має логічно завершуватись в разі:

1) фактичного повного виконання рішення згідно з
виконавчим документом;

2) закриття виконавчого провадження (ст. 37);

3) повернення виконавчого документа стягувачеві
(ст. 40).

Виконавче провадження підлягає закриттю дер­жавним виконавцем за виникнення різних обставин, які мають об'єктивний та суб'єктивний характер. Тому про­аналізуємо їх і спробуємо узагальнити за характерними ознаками.

Обставини, що залежать від волевиявлення сторін ви­конавчого провадження, зумовлені випадками відмови стягувана від стягнення і прийняття її судом та мирова угода між стягувачем і боржником, затверджена судом. Оскільки в цьому випадку основа цих обставин зумов­люється принципом диспозитивності, то в разі законнос­ті таких дій вони не потребують докладного аналізу.

У випадку смерті або оголошення померлим стягува-ча чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача настає ускладнення у виконавчому прова­дженні - зупинення виконавчого провадження; якщо ж виконання обов'язків боржника чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва - настає закриття виконавчого провадження. Щодо випадків ви­знання боржника або стягувача безвісно відсутнім, то за загальним правилом вони не повинні призводити до за­криття виконавчого провадження.

Наступна обставина, що зумовлює закриття виконав­чого провадження,- це недостатність майна юридичної особи - боржника, що ліквідується, для задоволення ви­мог стягувача. Але, на наш погляд, це положення має стати підставою для зупинення виконавчого проваджен­ня, а положення про порушення арбітражним судом про­вадження у справі про банкрутство боржника має бути перенесеним із ст. 34 до ст. 37 цього Закону і стати під­ставою для закриття виконавчого провадження.

Скасування рішення суду або іншого органу (посадо­вої особи), яке підлягало виконанню на основі виконав­чого документа, має, на думку автора, призводити до пев­них наслідків залежно від стадії виконавчого прова­дження і це положення має аналізуватись разом із главою 50 ЦПК (поворот виконання): якщо за скасова­ним рішенням не було вчинено виконавчих дій, то вико­навче провадження має закриватись. Якщо ж за скасова­ним рішення були проведені всі виконавчі дії і прова­дження закрите, то настає поворот виконання, але це не має відношення до закінченого виконавчого проваджен­ня. Це стосується й випадку зменшення або збільшення розміру стягнення.

Якщо ж було вчинено будь-які виконавчі дії й вико­навче провадження не закінчено, то поворот виконання буде відповідним ускладненням виконавчого прова­дження.

Письмова відмова стягувача від одержання предме­тів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві або знищення речі, яка мала бу­ти передана стягувачеві в натурі, вважається достат­ньою підставою для закриття виконавчого провадження, якщо дотримані умови ст. 60 цього Закону.

Закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення як підстава для закінчення виконавчого провадження потребує аналізу на предмет її обґрунтова­ності, оскільки:

• в разі пропущення строку для даного виду стяг­
нення до звернення до виконавчої служби - державний
виконавець має відмовити у відкритті виконавчого про­
вадження;

• строк закінчення стягнення не може настати під час
вчинення виконавчих дій, оскільки ні в чинному законо­
давстві, ні в проекті Цивільного кодексу не передбачено
строку стягнення, а застосовувати поняття «строки позов­
ної давності» державні виконавці не вправі, оскільки
останній строк зумовлює можливість звернення до суду, а
не до державного виконавця. У виконавчому провадженні
можливим є вийадок, коли, наприклад, боржник ухилявся
до досягнення дитиною повноліття і стягнення неможливо
буде провести. В такому випадку виконавче провадження
має закриватись. Відтак у законодавстві повинен існува­
ти чіткий перелік строків для кожного виду стягнення.

Після настання обставин або з дня, коли державному виконавцю стали відомі обставини, зазначені в ст. 37 цьо­го Закону, він у триденний строк виносить вмотивовану постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного відділу Дер­жавної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

На нашу думку, постанова про закриття виконавчого провадження набирає чинності, коли строк її оскарження мине (через 10 днів). Закрите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків відновлення виконавчого провадження.

У разі якщо постанова державного виконавця про за­криття виконавчого провадження визнана судом неза­конною, виконавче провадження підлягає відновленню. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніше як у триден­ний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягувача і боржника, а також суд або інший орган (посадову особу), які видали виконавчий доку­мент, про відновлення виконавчого провадження.

Виконавчий документ, прийнятий державним вико­навцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві у таких випадках:

• за письмовою заявою стягувача з повним повер­
ненням авансового внеску;

• якщо у боржника¹ відсутнє майно, на яке може бу­
ти звернено стягнення, і здійснені державним виконав­
цем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку
такого майна виявилися безрезультатними, то виконав­
чий документ має повертатись стягувачу разом із пояс­
неннями державного виконавця щодо: вчинених ним за­
ходів та роз'яснення щодо строків повторного звернення
до державної виконавчої служби. Державний виконавець
в цьому разі складає акт;

• якщо стягувач відмовився залишити за собою май­
но боржника, не реалізоване під час виконання рішення,

Поиск по сайту: