|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
РозділШ 1 страница
ПРАВОВІ ВЛАСТИВОСТІ АКТІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВИКОНАННЮ ■ йГ*" ■ ■. ■. 3.1. Рішення державних судових органів, що піддягають виконанню Правове значення кожного документа, що підлягає примусовому виконанню, має суттєві відмінності, що зумовлено певним ієрархічним статусом того органу або посадової особи, які його прийняли. Тому перелік рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, на наш погляд, має бути відповідним ієрархічній побудові державної влади. Не коректним вважається розташування рішень Конституційного Суду України після виконавчих написів нотаріусів. Запропоноване положення можна додатково аргументувати й тим, що потенційно рішення двох або більше уповноважених органів можуть суперечити один одному, а тому перед державним виконавцем постане проблема, яке ж із рішень може бути виконаним, а у виконанні якого необхідно відмовити. З огляду на те, що державний виконавець не уповноважений здійснювати правовий аналіз наданих для виконання документів, у цій ситуації він реально може не виконувати жодного з них або виконувати одне на власний розсуд. Державний же виконавець має чітко додержуватись процедури вчинення виконавчого провадження і тому, на відміну від суду, не може орієнтуватись на принципи права, а зобов'язаний чітко дотримуватись вимог законодавства і, в першу чергу, Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5.' І тому при відсутності в законодавстві регламентації такої ситуації державний виконавець однозначно має зупиняти виконавче провадження
Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнародно-правових норм у законодавство України про виконавче провадження // Право України. № 3.- 2000.- С. 84-87. 1 Фурса С. Я., Щербак С. В. Принципи організації та діяльності державної виконавчої служби // Предпринимательство, хозяйство и право-№ 8.-2001-С. 81-85. до позбавлення правовідносин спірності. Наприклад, не може виконуватись виконавчий напис нотаріуса, якщо його правомірність оспорюється в суді. Тобто в цій ситуації рішення суду може скасувати вчинений виконавчий напис на підставі того, що він був неправомірно вчинений, а тому є можливість встановити вище ієрархічне значення рішення суду щодо виконавчого напису нотаріуса. Аналогічно неможливо виконувати рішення суду загальної юрисдикції або апеляційної інстанції, якщо рішення було змінено в касаційному порядку. Отже, необхідно враховувати також ієрархічну структуру судової влади. Крім того, на наш погляд, необхідно розмежовувати органи, що виконують державні функції, перебуваючи в статусі державних установ, та різні недержавні органи, яким державою надане право здійснювати певні повноваження у відповідності до визначених державою повноважень. Але, незважаючи на надані повноваження, державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їхньої законності державними установами. Виходячи із ст. 18 Конституції, зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права. Тобто, як суб'єкт міжнародних відносин Україна не може самоізолюватись і у відповідності до взятих на себе зобов'язань несе обов'язки щодо рішень іноземних та міжнародних органів. Таким чином, не враховуючи особливостей стягнення в порядку черговості (ст. 44 Закону) та вимог законодавства про негайне виконання рішень уповноважених органів, запропонована нами градація різних юрисдикційних актів, що підлягають виконанню, може застосовуватись у разі суперечності між ними. Відповідно до Закону «Про виконавче провадження» та запропонованої системи ієрархічності рішень, що під- лягають виконанню, можна запропонувати такі загальні групи рішень: 1„ Рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом; 2. Рішення судових органів України: • рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; • рішення, ухвали, постанови господарських судів; • вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних • вироки судів у частині позбавлення права займати • постанови судів у частині майнових стягнень у • мирові угоди, затверджені судом; • рішення третейських судів відповідно до законів України; 3. Рішення несудових органів, що підлягають вико • постанови, винесені органами (посадовими особа • рішення державних органів, прийняті з питань воло • рішення Антимонопольного комітету України та йо • рішення інших державних або недержавних органів • виконавчі написи нотаріусів; • не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані • рішення комісій по трудових спорах; • постанови державного виконавця про виконавчий 4. Рішення іноземних судів і арбітражів у передбаче Нами на перше місце за впливом на правовідносини відведено рішенням Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом. При цьому, 1 Розглядаються в наступному підрозділі. в юридичних джерелах в основному формально переноситься норма Закону «Про виконавче провадження» і не наводяться конкретні випадки застосування цієї норми, а також її тлумачення щодо діяльності державної виконавчої служби. Спробуємо розібрати можливі ситуації, коли державний виконавець виконуватиме рішення Конституційного Суду України. Якщо виходити з аналізу Закону України «Про Конституційний Суд України», то за статтями 61 та 62 Конституційний Суд України може: 1) визнати неконституційним правовий акт, щодо 2) надати висновки у справах з питань: офіційного Тому проаналізуємо рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року № 1-31/2000. В резолютивній частині рішення зазначається: Положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішення- 1 Відомості Верховної Ради (ВВР). № 49.- 1996.- С. 272. ми неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Положення частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо порядку виконання рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України, у разі необхідності визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, ми визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Таким чином, рішення Конституційного Суду України не можуть прийматись на захист прав окремого суб'єкта будь-яких правовідносин, вони спрямовуються на запровадження Конституційних положень в чинне законодавство і приведення створюваних нормативних актів у відповідність конституційним положенням. В теоретичному плані заслуговує на увагу конференція, що проходила в Москві за участі в ній видатних науковців та представників судів вищої юрисдикції. За оприлюдненими матеріалами можна виділити найцікавіші позиції. «У своєму виступі доктор юрид. наук. проф. Уральської державної юридичної академії М. С. Саліков відзначив необхідність радикальним чином визначити умови і порядок примусового виквнання судових актів як федерального, так і регіональних конституційних (статутних) судів у спеціальному федеральному законі про конституційне виконавче провадження. Частина З ст. 27 Закону про судову систему для цього не є перешкодою. Процедуру виконання рішень регіональних судів, на думку виступаючого, варто встановити у федеральному законодавстві. М„ С. Саліков запропонував для виконання рішень органів конституційної юстиції покласти відповіді функції на існуючі служби судових приставів Мін'юсту. Доктор юрид. наук, проф. Ростовського державного університету Ж. І. Овсепян у своєму виступі сказала про необхідність видання спеціального Закону про виконавче провадження, пов'язане з виконанням рішень Конституційного Суду, Зокрема, вона звернула увагу на те, що суди загальної юрисдикції, наприклад, по цивільним справам - самі піклуються про виконання рішення. Існують такі процедури, як видача виконавчого листа по цивільному судочинству. За аналогією за Конституційним Судом можна було б закріпити в законі обов'язок звертатися з клопотанням у ті чи інші державні органи з проханням посприяти у виконанні рішень цього Суду».1 Вважаємо безпідставним принижувати значення рішень Конституційного Суду створенням відповідних спеціальних органів виконання або зверненням з клопотанням в ті чи інші органи про сприяння у виконанні рішень суду. Слід дотримуватися концепції, що проголошуючи Україну правовою державою, розподіляючи владні повноваження між певними державними органами і надаючи певним органам відповідних повноважень, потребується також чітко виконувати обов'язки конкретним юрисдикційним органам. Іншого варіанту в правовій країні існувати не може, а тому вважається зайвим створення будь-яких спеціальних підрозділів по виконанню рішень Конституційного Суду. Які спеціальні органи існують для контролю за виконанням законодавства в Україні? Зрозуміло, що кожний правоохоронний та пра-возахисний орган має у своїй діяльності додержуватись вимог законодавства, відтак кожний з них має виконувати рішення Конституційного Суду України, оскільки рішення Конституційного Суду такі ж загальнообов'язкові, як закони. Отже, відповідне положення про виконання рішень Конституційного Суду України можна включати й до обов'язків Президента України як гаранта додержання Конституції України та інших уповноважених державних 1 Шуберт Т. З, Проблеми исполнєния федеральними органами государственной власти Российской Федерацію и органами государ-ствекной власти су&ьектов Российской Федерации решений Консти-туционного Суда Российской Федерации и конституционньїх (уставних) судоБ субьектов Российской Федерации // Государство и право.- 2001.- № 9.- С. 92-98. органів і посадових осіб, але це зайве. З дня ухвалення рішення Конституційним Судом України воно набуває властивостей загальнообов'язковості. Тому загалом вважаємо недоцільним внесення рішення Конституційного Суду України до Закону України «Про виконавче провадження» як такого, що підлягає виконанню Державною виконавчою службою України, оскільки воно має правовий статус загальнообов'язковості як закон. У другу групу об'єднані різні за видом судочинства та процесуальним змістом рішення судів, що підлягають виконанню. Це положення зумовлено тим, що вони мають одну загальну властивість: рішення судів загальної юрисдикції переглядаються в апеляційному та касаційному порядках, а також у зв'язку з нововиявле-ними та винятковими обставинами. Таким чином, загальна внутрішня ієрархічна структура судової влади буде відтворена в системі набрання рішеннями цих судів законної сили, хоча строки набрання ними законної сили і мають деякі відмінності. Тут слід мати на увазі, що суди апеляційної та касаційної інстанцій можуть розглядати справи по першій інстанції та інші особливості судочинства. Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах можуть виконуватись державною виконавчою службою тільки після набрання ними законної сили. Після закінчення строку на оскарження рішення суду, якщо воно не було оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку або на нього не було внесене подання прокурора, воно набирає законної сили (ст. 231 ЦПК). У разі подання касаційної скарги або внесення касаційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи вищестоящим судом. За ст. 292 ЦПК передбачені такі строки апеляційного оскарження: • рішення суду першої інстанції може бути оскарже • скарги, подання на ухвали суду першої інстанції Скарги, подання, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала. Рішення, які не підлягають апеляційному оскарженню, набирають чинності негайно після їхнього проголошення (ч. 5 ст. 231 ЦПК). Ст. 217 ЦПК передбачається обов'язкове негайне виконання рішень суду у справах: про стягнення аліментів; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більш як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника і про стягнення на користь члена колгоспу оплати за працю в колгоспі, але не більше середнього заробітку за один місяць. Право ж суду допустити негайне виконання рішення передбачене ст. 218 ЦПК. Наприклад, суд, постановляючи рішення, може допустити негайне його виконання у випадку присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано охоронні документи. Особливої уваги заслуговує й положення ст. 220 ЦПК, за якою у позовах про стягнення аліментів суддя, в разі необхідності, до вирішення справи по суті має право, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один із членів подружжя повинен тимчасово видавати утримання другому з подружжя, хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей повинен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти на утримання батьків. Така ухвала судді виконується негайно. Інститут законної сили судового рішення - це важливий і водночас складний у теоретичному плані інститут. Поняття «законна сила рішення суду» трактується процесуалістами в цілому однозначно: це прояв дії судового рішення, тобто його реалізація. З набранням законної сили рішення одержує можливість викликати певні результати, тобто бути ефективним, а результативність його грунтується на авторитет- ності й загальнообов'язковості. Авторитетність судового рішення грунтується насамперед на об'єктивній істині, а також на авторитеті закону, авторитеті суду як органу держави, що здійснює правосуддя, і цивільній процесуальній формі розгляду й вирішення справи. Загальнообов'язковість рішення, що набрало законної сили, забезпечує реалізацію його положень на всій території України і воно є обов'язковим для всіх установ, підприємств та організацій, службових осіб і громадян (ст. 14 ЦПК). Несудові органи не можуть змінити, скасувати, винести нове рішення, хоча вони й можуть вважати, що дане рішення, яке набрало законної сили, є неправильним. Стабільність - це надання судовому рішенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який встановлює неможливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміни судом, що його постановив, а також підкреслює остаточність розв'язання рішенням конкретного правового питання Й характеризує стійкість рішення. Стабільність забезпечується незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю. При оскарженні судового' рішення чи поданні апеляційного подання виконавче провадження за рішенням суду не провадиться до постановлення судом апеляційної інстанції рішення або ухвали, які набирають чинності негайно після їхнього ухвалення (ст. 317 ЦПК). Щодо розгляду скарги судом касаційної інстанції, то за загальним правилом виконавче провадження на цей період не зупиняється. Але за ч. З ст. 329 ЦПК передбачається: якщо справа передана на розгляд усього складу судової палати касаційного суду, то суд може зупинити виконання відповідних рішень до закінчення касаційного провадження. Тобто йдеться про право, а не про обов'язок суду зупинити виконання рішення. Таким чином, у цивільній процедурі не конкретизовано підстав, за яких суд може зупинити виконання рішень до закінчення касаційного провадження. Вважаємо, такими підставами можуть бути обставини, що свідчать про ускладнення, коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим. Наприклад, у випадку зняття заборони відчуження з об'єкта нерухомості він 1 Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільному процесі України // Вид-ао Київського ун-ту.- К., 1999- С. 161-163. може бути відчужений, у разі застосування примусового стягнення шляхом реалізації предметів з прилюдних торгів (аукціону) їхнє повернення власнику може бути ускладнене тощо. Законом України № 2539-Ш від 21.06.2001 р. арбітражні суди були перейменовані в господарські, але відповідних змін не було внесено до Закону України «Про виконавче провадження». Процедура та основні аспекти-розгляду справ господарськими судами не мають суттєвих відмінностей від цивільного судочинства, за винятком попереднього претензійного звернення до відповідача, а також строку набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирають законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, установами, організаціями, службовими особами (ч. З ст. 85 ГПК). Оскільки рішення господарських судів стосуються юридичних осіб, то в основному вони виконуються установами банків, на розрахунках яких перебувають кошти відповідача. В разі відсутності коштів на розрахункових рахунках боржника державним виконавцем провадиться стягнення майна боржника - юридичної особи. Рішення господарського суду можуть стосуватись і не майнових прав сторін тощо. Рішення господарського суду першої інстанції може бути оскарженим до апеляційної або касаційної інстанцій. Але касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили. На цьому етапі необхідно встановити, що в теорії цивільного процесу відрізняють рішення суду: 1. Про присудження. 2. Про визнання (про встановлення юридичних фактів). Лише рішення про присудження можуть виконуватись державними виконавцями, а всі інші рішення не повинні надходити до державної виконавчої служби. Так, у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, рішення в основному видаються на руки заінтересованим особам і надсилаються державним установам, які мають його виконувати. Це положення випливає із статей 243, 243-5, 243-10, 243-15, 243-20, 243-25, 248, 248-9, 248-14, 248-26 ЦПК. Слід зазначити, що із даного переліку статті 248-9, 248-26 ЦПК мають назву «виконання рішення суду». Така назва свіщчить не тільки про зміст рішення, а й про порядок їхнього виконання, який не має ніякого відношення до діяльності державного виконавця, оскільки всі вищезазначені.даного виду провадження носять зобов'язальний харакпер щодо посадових осіб сфери управлінської діяльності вчинити певні дії, що передбачені судовим рішенням. У разі ж невиконання рішення суду зазначеними вище суб'єктами настає адміністративна, кримінальна відповідальність. Винятком із загального правила дуія цього виду провадження є категорія справ про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуваїнню сільського населення і державному обов'язковому' страхуванню. Так, ст. 253 ЦПК передбачається, що викоінання рішення суду про стягнення недоїмки провадиться відповідним органом стягнення за правилами, встановленими законодавством України. Тобто в цьому випадку виконання рішення покладається не на державного виконавця, а на органи, що мають повноваження до викоінання рішень суду. Про це, зокрема, йде мова в ст. 9 Закону «Про виконавче провадження». Але з аналізу Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. випливає: по-перше, що податкові, митні органи та установи Пенсійного фонду України і установи Фонду соціального страхування України є лише контролюючими органами (ст. 2 Закону); по-друге, із п. 73.2 Закону випливає нове поняття «посадові особи», у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання активів. Таким чином, державні виконавці можуть діяти і при погашенні зобов'язань платників податків, коли наявних власних коштів боржника недостатньо для погашення заборгованості. Примусовому виконанню підлягають ухвали судів у цивільних і господарських справах: зі питань забезпечення позову (ст. 156 ЦПК, ст. 67 ГПК); про стягнення судових штрафів (статті 44, 48, 53, 153, 164, 172, 174 ЦПК; ст. 9 ГПК); про поворот виконання (статті 420-422 ЦПК, ст. 122 ГПК). Загальні вимоги до судових рішень у цивільних справах викладені у статтях 203-208, 211 ЩІК, а в господарських справах - у ст. 83 ГПК. Слід зазначити, що окремі ухвали судів загальної юрисдикції не виконуються державною виконавчою службою, а надсилаються для виконання безпосередньо відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірах, передбачених законодавством. Підставами виконання є вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень. За ст. 51 КК України до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань, які підлягають примусовому виконанню, а саме: І) штраф; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 7) конфіскація майна. За ст. 28 КІЖ України передбачено, що особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою. Тому, постановляючи вирок, суд за ст. 324 КПК України повинен вирішити такі питання: 7) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; 8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; 10) визначити розмір та осіб, зобов'язаних відшкодувати судові витрати, Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.) |