Мікробіологічна діагностика. Мікробіологічну діагностику ГП доцільно проводити як найшвидше, при можливості, до початку антибактеріальної терапії

Мікробіологічну діагностику ГП доцільно проводити як найшвидше, при можливості, до початку антибактеріальної терапії. Однак, незважаючи на труднощі проведення мікробіологічного дослідження в повному обсязі,не слід зволікати зпризначенням антибіотикотерапії.Якщо антимікробна терапія вже проводиться, товона не повинна змінюватися перед забором матеріалу.

Також недоцільно тимчасово припиняти терапію для проведення діагностичних досліджень.

Мікробіологічному дослідженню підлягають патологічний матеріал, отриманий з вогнища інфекції, тобто з дистальних відділів бронхіального дерева й альвеол, а

також кров хворого (для одержання гемокультури).

Дослідження гемокультури не є обов’язковим у всіх пацієнтів з підозрою на ГП, оскільки чутливість та специфічність цього методу поступається мікробіоло-

гічному дослідженню трахеального аспірату та матеріалу БАЛ. Воно показане у найбільш тяжких пацієнтів з підозрою на ВАП та бактеріємію. Засіви венозної крові,

за можливості, слід проводити до початку антибактеріальної терапії. Якщо цього зробити не вдається, то засів бажано проводити під час епізоду підвищення температури (на піку гіпертермії). При заборі крові слід дотримуватися класичних правил асептики й обробляти місце забору 70 % етиловим спиртом, потім 1–2 %

розчином йоду.На жаль, чутливість цього методу не перевищує 10–25 %, а специфічність обмежується великою ймовірністю того, що в госпіталізованих пацієнтів (особливо тяжко хворих) можуть мати місце численні джерела бактеріємії. Відповідно виділені з крові мікроорганізми можуть розглядатися як збудники ГП лише за умови їх виділення в матеріалі з нижніх дихальних шляхів.

На думку більшості авторів, діагностична цінність досліджуваного матеріалу залежить від способу його одержання. Найменшу діагностичну значимість мають

результати дослідження транстрахеального аспірату,мазків, отриманих з інтубаційних трубок, зіву, через трахеостому. Далі, у порядку зростання діагностичної цінності, слідує мокротиння, отримане при глибокому відкашлюванні; рідина бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ)і вміст, отриманий при бронхоскопії з використанням≪захищених≫ щіток. Діагностично значуща концентрація

потенційного патогену в досліджуваному матеріалі

наведена в табл. 2.

Таблиця 2

Діагностично значуща концентрація потенційного патогена в досліджуваному матеріалі хворих на ГП Мікробіологічне дослідження мокротиння (бакте-ріоскопія пофарбованих за Грамом мазків, а також засів)за кордоном продовжує залишатися найбільш частовикористовуваним методом для діагностики етіології

пневмонії. Специфічність цього методу, залежить від методу отримання мокротиння. Специфічність дослідження пофарбованого за Грамом зразка мокротиння,яке відкашляв хворий, коливається в межах 0–30 %. Це пояснюється контамінацією зразків мокротиння мікрофлорою, що звичайно колонізує ротоглотку/верхні дихальні шляхи у госпіталізованих пацієнтів. Разом з тим,

якщо при ендотрахеальній аспірації зразок беруть з використанням спеціальних наборів (кітів), то діагностична цінність цього методу значно вища.

В даний час основне призначення культурального дослідження мокротиння — виявлення стійких до антибіотиків штамів ймовірних збудників ГП.

Підвищити інформативність цього методу дослідження і уникнути ряду помилок можливо при суворому дотриманні правил збору мокротиння і проведенні його

макро- і мікроскопічної оцінки перед засівом на поживнісередовища.

Правила збору і транспортування мокротиння:

• мокротиння збирають до прийому їжі (до початку

антибактеріальної терапії збір може здійснюватися в будь-який час);

• перед збором мокротиння ретельно прополоскати ротоглотку кип’яченою водою;

• пацієнта доцільно проінструктувати про необхідність одержання вмісту нижніх відділів дихальних шляхів, а не вмісту рото- чи носоглотки. Для мікробіологіч-

ного дослідження найбільше підходить мокротиння,виділене після інтенсивного кашлю. Якщо мокротиння не виділяється, то кашель провокують інгаляцією роз-

пиленого ультразвуком сольового розчину;

• збір мокротиння необхідно здійснювати в стерильні контейнери;

• проби мокротиння можна зберігати при кімнатній температурі не більше 2 год.

Бактеріологічне дослідження проводять після оцінки пофарбованого за Грамом мазка за умови наявності в ньому більше 25 лейкоцитів і менше 10 епітеліальних

клітин при малому збільшенні (× 100). В іншому випадку мазок відображає вміст ротової порожнини.

Нозокоміальна пневмонія посідає друге місце у структурі госпітальних

інфекційних ускладнень у дітей в критичних станах. Мікробіологічний пейзаж

багатопрофільної дитячої лікарні залежить від того, які хворі госпіталізовані,

і з часом змінюється. Спостерігається збільшення полірезистентих штамів доцефалоспоринів, різке наростання Ps. аeruginosa з доброю чутливістю до

дорипенему, утримується високий рівень висівання грибків роду Candida.

Мікробіологічний моніторинг дозволяє проводити раціональну

антибіотикотерапію, вести профілактику полірезистентності мікрофлори,

зменшити летальність дітей в критичних станах.

У процесі надання спеціалізованої медичної допомоги нині, коли значно

підвищується складність курації хворих і збільшується інтенсивність терапії із залученням інвазивних методів діагностики та лікування дітей в критичних

станах, у відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ) дедалі частіше доводиться

вирішувати проблеми, пов’язані з нозокоміальними (госпітальними)

інфекціями. Окрім того, причинами, що сприяють розвитку нозокоміальної

інфекції, є порушення імунітету, нераціональна антибіотикотерапія, високий

рівень резистентності мікроорганізмів до традиційних антибіотиків, порушення біоценозу кишківника. Пацієнти з проявами нозокоміальної інфекції потребують значних матеріальних затрат, що стимулює пошук нових ефективних методів вирішення цієї проблеми, у тому числі й антибіотикотерапії. Така ситуація характерна і для педіатричних ВІТ.

Серед нозокоміальної інфекції у дітей в критичних станах найнебезпечнішим є розвиток пневмонії, що потребує штучної вентиляції

легень (ШВЛ) та значно збільшує летальність. Нозокоміальна пневмонія

посідає друге місце у структурі госпітальних інфекційних ускладнень і

становить 15–18%. Для раціонального вибору антимікробних препаратів

необхідні знання найчастіших збудників нозокоміальних інфекцій, а також їх

чутливість і резистентність до антибактеріальних препаратів, що характерні для кожного відділення багатопрофільногої лікарні. Тому актуальним є пошук та розробка методів ефективної антибіотикотерапії при нозокоміальних пневмоніях у ВІТ багатопрофільної дитячої лікарні.

Поиск по сайту: