Лікувальна фізична культура

Лікувальна фізична культура після травм і операцій у лікарняний період реабілітації призначається, у разі відсутності протипоказань, в той самий день через кілька годин або на другий, інколи - третій. Раннє застосування фізичних вправ пов'язане, у першу чергу,з попередженням ймовірних ускладнень, стимуляцією компенсаторно-пристосовувальних реакцій і діяльності органів і систем організму. Лікувальна дія фізичних вправ чітко проявляється у вигляді всіх чотирьох основних механізмів: тонізуючого впливу, трофічної дії, формування компенсацій, нормалізації функцій.

Виконання фізичних вправ залучає хворого до свідомої і активної участі в здійсненні власного лікування, що підвищує його психо-емоційний стан і загальний тонус організму, надає впевненості у своїх силах й близькому одужанні [58].

Безпосередньою дією вправ є певні зрушення, що виникають у серцево-судинній системі. Вони проявляються в активізації крово- і лімфообігу в зоні пошкодження, збільшенні об'єму і швидкості кровотоку, що усуває порушення периферичного кровообігу, набряки. Рухи зменшують застійні явища і у паренхіматозних органах, порожнистих венах, сприяючи надходженню крові до серця і полегшенню його роботи. Все це разом 3 іншими методами лікування запобігає тромбоемболіям [46].

Мабуть немає кращого методу попередження легеневих ускладнень і поліпшення діяльності легень після операцій і травм, як дихальна гімнастика. Людині підвладне вольове регулювання дихання і тому під час занять, за словесними вказівками, є можливість змінювати ритм, темп, амплітуду і глибину дихальних рухів, цілеспрямовано посилювати легеневу вентиляцію за рахунок грудного або черевного компонента дихання [40].

Лікувальна фізична культура при діафізарних переломах призначається 3 1-2-го дня за двома періодами: 1 - іммобілізаційний, ІІ - постіммобілізацій­ний. Період - іммобілізаційний, продовжується до утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання: попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії м'язів, контрактур, остео­порозу, стимуляція регенеративних процесів, навчання прикладних і побуто­вих навичок самообслуговування. Застосовують ранкову гігієнічну гімнас­тику, лікувальну гімнастику по 10-15) 03, самостійні заняття 4-6 разів на день [13].

У комплексах лікувальної гімнастики використовують до 75 % загально­розвиваючих і близько 25 % спеціальних вправ. Призначають вправи для віль­них від іммобілізації суглобів, тиск по осі кінцівки, ізометричні напруження м'язів спочатку 2-3 с, а у подальшому - 5-7 с. Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним виконанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки [22].

При переломах кісток ніг, якщо методом фіксації є гіпсова пов'язка, в кінці періоду дозволяється ходити за допомогою милиць але на одній нозі,прооперовану кінцівку не можна навантажувати інколи до 3-6місяців.

При консервативному лікуванні звичайно застосовують скелетне витя­гання за бугристість великогомілкової кістки чи виростки стегна. Хворому надається положення у ліжку, як при переломах діафізу стегна: він лежить на спині, під матрацем дерев'яний щит, ушкоджена кінцівка покладена на шину Белера, ніжки ліжка у ногах піднято на 30-50 см. Скелетне витягання зніма­ють приблизно через 2 міс і на 2-3 тиж. накладають клейове витягання за стегно і гомілку або манжетне тягою 2-3 кг за гомілковостопний суглоб. Гіпсову пов'язку, що має фіксувати ушкоджену кінцівку і таз у цілому, останнім часом практично не застосовують через ряд труднощів і незручностей для хворих і підвищеної імовірності виникнення у них названих ускладнень [15].

ЛФК призначають з 2-3-го дня, і в І період виключно велике значення мають вправи, що сприяють поліпшенню кровообігу і функцій серцево-су­динної системи, діяльності шлунково-кишкового тракту, попереджають по­яву застійних явищ у легенях і пролежнів. Застосовують дихальні вправи 3 використанням грудного, черевного і змішаного типів дихання, які поєдну­ють 3 вправами для рук, тулуба, неушкодженої ноги, розвитком її опорної функції.

Кінцівкою, що витягається, виконують активні вправи пальцями, тиль­не і підошовне згинання стопи, колові рухи нею, ізометричні 2-3-секундні напруження м'язів стегна і гомілки, особливо таких, що відводять стегно і ротують його всередину, ідеомоторні вправи. Показані піднімання таза 3 опорою на стопу здорової ноги, підсаджування в ліжку з допомогою балкан­ської рами. Приблизно через 2-3 тиж. починають з невеликою амплітудою активні рухи у колінному суглобі ушкодженої кінцівки, для чого гамачок стандартної шини замінюють змінним і зменшують масу тяги. В заняття включають вправи для зміцнення м'язів плечового пояса, верхніх кінцівок, здорової ноги, що у наступний ІІ період допоможе хворому пересуватися за допомогою милиць [58].

Крім дихальних і загальнорозвиваючих вправ для верхніх кінцівок, плечового пояса, тулуба і здорової ноги, застосову­ють спеціальні рухи, що поступово відновлюють функцію ушкодженої кінців­ки, готують хворого до переходу у вертикальне положення. Застосо­вують венозну і вестибулярну гімнастику - окорухові вправи в поєднанні 3 поворотами і нахилами голови, в положенні лежачи і сидячи у ліжку, а потім звісивши ноги 3 ліжка.

Коли хворий може самостійно сидіти тривалий час на ліжку без суттє­вих суб'єктивних і об'єктивних змін загального стану, тоді його перево­дять в положення стоячи. Спочатку він стоїть біля ліжка, тримаючись за спинку, далі 3 опорою на милиці. Милиці потрібно одразу відрегулювати таким чином, щоб маса тіла при опорі на них припадала на кисті рук, а не на пахву, оскільки може виникнути стиснення розташованих там судинно­нервових утворень, що спровокує розвиток так званого милиційного паре­зу рук [59].

Після адаптації хворого до положення стоячи і милиць його навчають ходьби без опори на ушкоджену кінцівку. Через 3-4 міс після перелому хво­рому дозволяють ходити на милицях (за умови зрощення перелому),з частковим осьовим навантаженням і через 5-6 міс - з повним або частково розвантажуючи травмовану ногу за допомогою палиці. Терміни часткових і повних осьових навантажень при пере­ломах стегна настають пізніше, ніж при діафізарних переломах, на 1-1,5 міс. Форсування осьових навантажень при внутрішньо суглобових переломах стегна неприпустиме, оскільки це спричинить повторну травму суглоба.

Особливість методу лікувальної гімнастики - у використанні принципу тренованості. Терапевтичний ефект у тренуванні хворого фізичними вправами можливий при дотриманні наступних принципів [25]:

-системності впливу певним чином підібраних фізичних вправ і послі-довності їх застосування;

- регулярності впливу (від одного до декількох разів на день);

- тривалість застосування фізичних вправ протягом лікувального курсу за необхідності відновлення функцій того чи іншого органу, порушених патологічним процесом;

-при доборі вправ необхідність чергувати м'язові групи, що залучаються до виконання фізичних вправ;

-поступового наростання дозування фізичних вправ протягом як окремої процедури, так і лікувального курсу;

-постійного часткового оновлення вправ, для урізноманітнення і збільшення методики;

-індивідуалізації фізичних вправ залежно від особливостей захворювання, віку, та стану здоров'я кожного хворого [50; 70]

Основна мета застосування пасивних вправ - перехід від них до активних. Пасивні вправи затримують розвиток дегенеративних змін, що виникають при патологічному процесі. Їх фізіологічне значення полягає в наданні допомоги так званому «м’язовому насосу», що покращує на периферії трофіку тканин м'язів, суглобових оболонок, суглобів та шкіри [14]. Пасивні вправи сприяють підтримці нормальної довжини та еластичності м'язів, але основна мета їх застосування - вплив на центральну нервову систему за допомогою активізації провідних шляхів, головним чином пропріоцептивних, що досягається або за допомогою збільшення внутрішньосуглобового тиску, або в результаті вільного розтягування м'язів нижньої кінцівки, а також роздратування екстерорецепторів шкіри [14].

Завдяки активізації нервових шляхів, що спираються на глибоку і поверхневу чутливість, пасивні вправи також виконують роль ідеомоторного впливу, тобто активності, спрямованої на навчання новим видам руху, їх повторення і запам'ятовування [14].

Вправи на розслаблення передбачають свідоме зниження тонусу різних груп м'язів. Встановлено, що при розслабленні та подовженні м'яз проявляє гумоподібну пружність, тому при розтягуванні виділяється тепло, а коли йому надається можливість пасивно змінюватись до колишньої довжини він поглинає тепло. Виявляється, що чим більшою мірою м'яз звільнений під час фази розслаблення, тим більше згасає його напруга [45].

Вправи на розтягування м'язів - ефективний спосіб розвитку м'язової сили, вони сприяють зняттю м'язової болі, обумовлених спазмом, що створює вогнища ішемії в м'язовій тканині. Розвиток м'язового болю після фізичного навантаження можна запобігти, використовуючи статичне розтягування. При розтягуванні м'яза, упорядкованість молекул в ньому зростає, а при знятті з навантаженням падає [14; 17].

При підборі фізичних вправ враховано, що вони повинні сприяти не тільки попередження виникнення контрактур, поліпшення крово-і лімфообігу, зменшення больового синдрому, але і зміцненню м'язів, що беруть участь у підтримці ортостатичної пози і ходьбі. У стандартних комплексах, вправи, спрямовані на відновлення навички ходьби і ортостатичної синергії застосовувалися лише на останніх етапах відновної терапії у зв'язку з наявністю важких контрактур, що виникають через травматичність оперативних методів втручання. Сучасні методи фіксації переломів трубчастих кісток набагато менш травматичні, що дозволяє включати дані вправи вже на ранніх стадіях відновлювального процесу.

Методичні вказівки:

- фізичні вправи застосовуються для всіх м'язових груп в різних полегшених вихідних положеннях, з предметами і без;

- використовувався повільний і середній темп виконання вправ з поступово зростаючим обсягом рухів у суглобах;

- при задовільній переносимості застосовувалися вправи статичного характеру для м'язів кінцівок і тулуба;

- всі гімнастичні вправи чергувалися з вправами на розслаблення;

- широко застосовувалися вправи на розслаблення, тренування вестибулярного апарату, для вироблення статико-динамічної стійкості та зміцнення м'язового корсету;

- під час виконання не допускалися вправи, що сприяють посиленню больових відчуттів;

- використовувалися дихальні вправи для збільшення екскурсії грудної клітки і розвитку повного дихання;

- крім вправ для травмованої кінцівки застосовувалися вправи для зміцнення "м'язового корсету" хворого із збереженням прийнятої пози протягом 3-5 секунд. Вправи виконувалися в повільному темпі з паузами для відпочинку 25-30 секунд. Особлива увага звертається на розвиток статичної витривалості великих м'язових груп спини, живота і сідниць. Ці вправи характеризуються великим ступенем м'язового напруження без зміни довжини м'язи, що дає більший приріст сили в порівнянні з динамічними.

Пасивна гімнастика займає важливе місце в програмі кінезіотерапії хворих з переломами кісток нижніх кінцівок. Вона проводилася у вигляді спеціальних вправ для профілактики дегенеративно-дистрофічних змін у суглобах травмованої кінцівки та запобігання зміни довжини навколосуглобових м'язів [52; 55].

При обмеженні певних видів руху і перед- і післяопераційного періоду, у хворих може з'явитися схильність до утворення контрактур. Відповідно в кожному конкретному випадку визначаються ті м'язи і суглоби, розробка яких буде необхідна в першу чергу [58; 16; 18].

Розробку проводиться після попередньої підготовки, спрямованої на розслаблення відповідної групи м'язів, що показано на рис. 2.1. та 2.2. Розслаблення м'язів досягається за допомогою масажу (класичного і нетрадиційного східного) і локального теплолікування, з використанням сольових теплопакетів [14]. Найбільший ефект досягався за рахунок проведення пасивної гімнастики в процесі або відразу після закінчення процедури розслаблення відповідної групи м'язів.

Рис.2.1.Заняття лікувальною гімнастико-відведення стегна стоячи

Рис.2.2.Активні вправи сидячи для здорової кінцівки.

Лікувальний масаж

Передумовами до призначення масажу є загальновідомий факт яскраво вираженої його дії на периферичний кровообіг. Враховуючи закономірну залежність між рівнем кровообігу і регенеративними процесами, можна говорити не тільки про можливість його застосування у випадках уповільненого зрощення перелому, але й для стимуляції кісткоутворення [6].

Масаж має знеболюючий вплив. Завдяки цьому в перші дні після перелому зменшується болюче напруження м'язів травмованої кінцівки, що сприяє успішній репозиції відламків. Але застосування масажу на оперовану кінцівку використовується у разі відсутності ускладнень заживання м’яких тканин в області поранення та відсутності інших протипоказань [17].

При застосуванні масажу швидше зменшуються набряки, а, отже, відновлюється і трофіка тканин. Масаж, будучи пасивної гімнастикою для судин, попереджає розвиток в них тромбозу.

Використання масажу до деякої міри попереджає утворення стійких контрактур і атрофії, а у випадках їх виникнення сприяє якнайшвидшої ліквідації.

Після операції масаж призначається на другий-третій день при положенні кінцівки на шині Беллера чи без такої. Поверхневе площинне погладжування, вібрація долонею - основні прийоми до моменту зняття швів. При наявності синців і гематоми застосовується спіралевидне розтирання подушечками пальців. Хороший ефект дає застосування прийомів вижимання проксимальніше перелому. Після зняття швів виконується вібрація долонею в місці проекції перелому, а пізніше вібрація одним і двома пальцями близько шва. З моменту дозволу хворому повертатися на живіт задня поверхня стегна і гомілки масажується саме в цьому положенні. На даному етапі лікування переломів не слід форсувати відновлення амплітуди руху в колінному суглобі. З моменту дозволу хворому вставати переходять до методики третього періоду, основними завданнями якого є [22]:

-стимуляція регенеративних процесів;

-профілактика контрактури, атрофії;

-відновлення амплітуди рухів у суглобах.

Перший період - передопераційний, основним завданням якого є підготовка хворого до операції, а саме: зменшення больового напруги тканин, сприяння якнайшвидшому розсмоктуванню крововиливів.

У другому періоді - післяопераційному, провідними завданнями є [18]:

-профілактика посттравматичних ускладнень (контрактури, атрофії, набряку);

-нормалізація тонусу м'язів;

-поліпшення крово- і лімфообігу травмованої кінцівки;

-стимуляція регенеративних процесів;

-навчання навичкам самомасажу.

Профілактику посттравматичних ускладнень здійснюється з застосуванням таких прийомів (розтирання, розтягнення), які в деякій мірі заповнювали б дефіцит аферентації,яка неодмінно виникає при вимушеному щадіння кінцівки. Нормалізація тонусу м'язів досягається включенням в процедуру масажу розминання, м'якої ручної вібрації, розтягнення. Останній прийом особливо ретельно виконується на передній групі м'язів стегна у зв'язку з тим, що в результаті травми, в значній мірі порушена здатність чотириголового м'яза до подовження.

Дані прийоми слід виконувати поступово наближаючись до зони перелому і застосовуючи легке обтяження по мірі адаптації масажованої ділянки до впливу [43].

Включення прийому «розминка» в післяопераційний період вкрай необхідно, тому що він є найбільш адекватним прийомом при впливі на м'язи, а також сприяє тренуванню судин, попередження застійних явищ в них. Даний прийом починають виконувати з 3-4-й процедури поступово наближаючись до зони перелому.

При розгинальних контрактурах колінного суглоба масаж направлений на розслаблення чотириголового м'яза стегна внаслідок часткової втрати здатності до розслаблення. Задня ж група м'язів стегна масажується із застосуванням тонізуючих прийомів. Така ж диференціація проводиться і на групах м'язів гомілки при тугорухливості гомілковостопного суглоба.

При наявності спайкового процесу, зменшенні еластичності сумково-зв'язкового апарату увага акцентується на масажі в області суглобів із застосуванням прийомів розтирання. Після нормалізації амплітуди рухів у суглобах в кінці періоду основним завданням масажу є повне функціональне відновлення. Зразковий розподіл часу на масажні прийоми, що виконуються в середині другого періоду: 40% - погладжування; 20% - розтирання; 35% - розминка; 5% - пунктуровання. Розподіл часу по ділянках масажу: 7-8 хвилин масаж травмованого стегна і області колінного суглоба, 7-10 хвилин масаж травмованої гомілки і стопи. У цей період починається навчання самомасажу [43].

До перерахованих вище завдань в цьому періоді додається ще одна - поліпшення трофічної функції нервової системи. Для цього застосовується сегментарний масаж зони L5-D8, який призначається на четвертий день після операції. Масажні рухи виконуються в повільному темпі, у напрямку від нище лежачих сегментів до вище розміщених. При проведенні сегментарного масажу використовуються прийоми класичного масажу - погладжування, розтирання, розминка і вібрація. Крім того, застосовуються спеціальні прийоми масажу - «свердління», «пили», «зсув» шкіри, розтирання остистих відростків. Тривалість масажу десять хвилин [16].

Третій період - відновлення. Стимуляція регенеративних процесів здійснюється шляхом поліпшення умов гемодинаміки травмованої кінцівки за рахунок всього комплексу масажних прийомів, що забезпечують розширення кровоносних судин, поліпшення лімфотоку і, отже, більш високий рівень обмінно-трофічних процесів. Застосовується сегментарний масаж і самомасаж здорової і травмованої кінцівки. Після поліпшення стану хворого, розширення його рухових можливостей, а також у міру збільшення часу на масаж травмованої кінцівки, масаж здорової кінцівки скасовували.

Для масажу тригерних зон тулуба можливе застосування методів нетрадиційного східного масажу [36]. Він покращує живлення тканин, розширює обсяг руху всіх суглобів, збільшує їх гнучкість і рухливість. Створює нормальні анатомічні умови для функціонування всього організму, підвищує його імунітет, його стійкість до впливів зовнішнього середовища.

Комплексність впливу методики масажу на організм людини обумовлюється застосуванням декількох основних прийомів. Це прийоми особливого характеру, які являють собою синтез китайського способу - розтирання з віджиманням і японського - Шиа-цу, вплив на біологічно активні точки організму натисненням великих пальців рук. Тиск проводиться не стільки подушечками великих пальців, скільки вагою тіла в правильному положенні рук, і з дотриманням особливого ритму при русі. Цей прийом складається з трьох частин:

-у процесі виконання першої частини реабілітолог ставить великі пальці на область впливу, зосереджуючи вагу тіла на них, тиснуть у напрямку до себе, при цьому в кінцевій стадії навантаження досягає 3 кг / см2. За тривалістю перша складова не перевищує 50% часу виконання всього прийому, механічному впливу піддаються тканини на максимальну глибину [19].

-друга частина - шкребки від себе. При цьому великі пальці повертаються у вихідне положення, за рахунок природної пружності м'якої тканини. За часом це займає 25% від загального виконання прийому:

-складається з відхилення лікарем свого тулуба одночасно з ковзанням долонь по поверхні тіла до себе (перша частина) і практично без переміщення від себе до заданого місця дії (друга частина).

Поиск по сайту: