Особливості відновного періоду

Дні після оперативного втручання – (з 2-3місяці до 3-5-місяців після операції).

Завдання відновного періоду [74]:

- відновлення функцій пошкодженої кінцівки на скільки це можливо;

- нормалізація трофіки;

- зміцнення м’язів тазового пояса та розгиначів спини;

- профілактика рецидивів;

- відновлення опорних властивостей стопи, а також зміцнення м’язових груп кінцівки, відновлення їхньої витривалості до значних статичних і динамічних навантажень.

Форми занять фізичними вправами – лікувальна гімнастика, дозована лікувальна ходьба, ранкова гігієнічна гімнастика, плавання, механотерапія.

У цьому періоді застосовувались [80]:

- ізометричні, загальнорозвиваючі, спеціальні вправи;

- гідрокінезіотерапія;

- механотерапія;

- дозована хода з милицями.

За анатомічними ознаками [48]:

- для всіх суглобів здорової та хворої кінцівок;

- для м’язів кінцівок та тулуба, які беруть участь у формуванні правильної постави.

Необхідно постійно займатися ЛФК і після контрольної рентгенографії до 5-го місяця перейти на тростину, якою потрібно користуватися 1–1,5 місяця [57]. Необхідно раз на місяць проводити курси масажу та електроміостимуляції в ходьбі та займатися з гумовою стрічкою. Руховий режим збільшується поступово. Час ходьби від 20–30 хвилин за спробу і поступово збільшувати з дистанцією і часом. Ліжко має бути на досить м’яким і не досить низьким [81]. Не слід робити вправи через силу та біль. Збільшувати навантаження на м’язи при всіх видах активності необхідно повільно, дозовано, відповідно відчуттям хворого [25].

Комплекс основних вправ (вправи проводяться 2 рази на день):

Вправа 1.Вихідне положення на спині:

- поперемінне згинання ноги в колінному суглобі без відриву стопи (10–12 разів);

- відведення ноги в сторону, ковзаючи по ліжку (10–12 разів);

- зігнувши ногу в колінному суглобі, випрямляти її, утримуючи у повітрі (8– 10 разів);

- підняття прямої ноги до 90° в кульшовому суглобі (8–10 разів);

- імітація велосипеда 1 хв.

Вправа 2. Вихідне положення на здоровому боці:

- відведення стегна (12–15 разів);

- махи ногою вперед і назад (12–15 разів);

- розгинання ноги в колінному суглобі з опорою стопи на валик (10–12 разів).

Вправа 3. Вихідне положення стоячи на здоровій нозі з опорою на стіну:

- підйом ноги вперед, назад (10–12 разів).

Після виконання кожного комплексу здійснюється перерва на 5 хв для відновлення функціональних показників та відпочинку. Після закінчення 2,5–3 місяці використовують рентгенографію для установлення стабільності зростання кістки [34].

Лікувальну фізичну культуру застосовують диференційовано як у пізньому післяопераційному періоді так і ранньому. Принцип тренувань ґрунтується на розвитку напруги м’язів. Збільшення сили досягається тоді, коли задіються м’язи не менш ніж на 30% їхніх максимальних можливостей.

Напруга м’язів тільки на 20% максимальної сили не приносить користі. Щоденні вправи з використанням сили на 60-70% максимальної є оптимальними [22].

Головний принцип – часте повторення вправ протягом дня по кілька хвилин,у відновному етапі, так і на етапі залишкових рухових порушень.

Вправи потрібно виконувати повільно, плавно, поступово збільшуючи амплітуду. Принцип тренувань ґрунтується на розвитку напруги м’язів. Збільшення сили досягається тоді, коли задіються м’язи не менш ніж на 30% їхніх максимальних можливостей [58].

Вправи виконують на апаратах маятникового ти­пу із застосуванням мінімального вантажу, у повільному темпі, з невели­кою амплітудою руху, частими паузами для відпочинку, дотримуючись принципу щадіння ураженої кінцівки і поступового тренуван­ня [34].

Необхідно раз на місяць проводити курси масажу та електроміостимуляції в ходьбі та займатися з гумовою стрічкою. Руховий режим збільшується поступово.

Правосудов В.П.із співавт. наголошує на необхідності реабілітаційних заходів з перших днів після операції, а також можливість підключення дозованого навантаження на кінцівку починаючи з 2-3 дня після остеосинтезу апаратом зовнішньої фіксації.

Лаская Л.А. дотримується думки про доцільність перебування хворих у стаціонарі протягом 28-35 днів. В.А. Пермінов, вважає, що терміни перебування в стаціонарі, як правило, не перевищують місяці, а надалі лікування в фіксуючих гіпсових пов'язках - амбулаторне.

Можливість виконання рухового акту в повному обсязі також залежить від методу оперативного втручання. Розгинальні контрактури колінного суглоба при лікуванні переломів стегнової кістки методом позаосередкової фіксації за даними літератури виникають до 90% випадків. Це ускладнення багато в чому обумовлено тим, що крізькісткові елементи в місцях їх проведення фіксують м'які тканини (шкіру, фасцію, м'язи) до кістки [75].

Однак, проведення стрижнів в міжм'язової просторі між згиначами і розгиначами, і розташування апарату по латеральної поверхні стегна забезпечують можливість активного функціонального відновлення опорності і рухів кінцівки для профілактики контрактур в довколишніх суглобах [59]. А самостійне пересування, розвантажує місце перелому, при накістковому остеосинтезі, сприяє активації обміну речовин у місці перелому, що прискорює процес загоєння [96].

Відзначено, що фізичні вправи, в першу чергу, призводять до активізації м'язових скорочень і, у зв'язку з цим, посиленню артеріального кровообігу в м'язі. На основі посилення обміну речовин збільшується м'язове скорочення, краще протікають ферментативні і окисні процеси в м'язі, що в цілому покращує енергетичні можливості мускулатури [62; 35].

На думку А.Ф. Каптеліна та інших авторів [67; 60; 85], регулярні, тривалі заняття фізичними вправами сприяють збільшенню обсягу м'язи за рахунок товщини м'язових волокон, мають певний вплив на м'язовий тонус і на можливість розвитку м'язами тривалого статичного зусилля і напруження, чередованих з розслабленням.

Таким чином, під впливом регулярних і дозованих фізичних вправ м'язи зміцнюються, зберігається еластичність і рухливість зв'язкового-сумковою апарату, що в свою чергу сприяє профілактиці тугорухливості суглобів, м'язової атрофії та кістково-фіброзного анкілозу [50].

Тільки при систематичному і раціональному застосуванні основних засобів кінезіотерапії у хворих вдається усунути несприятливі наслідки деформацій і поліпшити різноманітні функції опорно-рухового апарату.

Основна мета застосування пасивних вправ перехід від них до активних. Пасивні вправи затримують розвиток дегенеративних змін, що виникають при патологічному процесі. Фізіологічне значення їх полягає в наданні допомоги так званим «м'язовому насосу», що покращує на периферії трофіку тканин м'язів, суглобових оболонок, суглобів і шкіри [44]. Пасивні вправи сприяють підтримці нормальної довжини й еластичності м'язів, але основна мета їх застосування це вплив на центральну нервову систему за допомогою активізації провідних шляхів, головним чином пропріоцептивних, що досягається або за допомогою збільшення внутрішньосуглобового тиску, або в результаті вільного розтягування м'язів нижньої кінцівки, а також роздратування екстерорецепторів шкіри [74].

Завдяки активізації нервових шляхів, спираються на глибоку і поверхневу чутливість, пасивні вправи також виконують роль ідеомоторних впливу, тобто активності, спрямованої на навчання новим видам руху, їх повторення і запам'ятовування [82].

Вправи на розслаблення передбачають свідоме зниження тонусу різних груп м'язів.

Поиск по сайту: