Методичні основи побудови програми фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки

Програма відновлення пацієнтів з вогнепальними пораненнями розпочинається з етапу планування оперативного втручання та передопераційної підготовки.

При цьому її потрібно розробляти індивідуально, на основі аналізу вихідних патологічних змін в ОРА, ступеня компенсації статико-динамічної функції і стану компенсаторних механізмів, важкості супутніх соматичних патологій [17].

Мною була розроблена програма фізичної реабілітації,що зображена на рис. 3.1, після остеосинтезу стегнової кістки,після перелому в наслідок вогнепального поранення. Враховуючи патогенез переломів кісток стегна, грунтуючись на теорії і методиці фізичного виховання та фізичної реабілітації, аналітичному огляді літератури з проблем реабілітації пацієнтів переломів стегнової кістки в наслідок вогнепальних поранень, а також базуючись на результатах попередніх досліджень мною розроблена програма поетапної фізичної реабілітації тематичних хворих [43].

Обгрунтування програми фізичної реабілітації хворих після вогнепальних поранень включає [74]:

-вибір і визначення раціональної спрямованості засобів фізичної реабілітації;

-обґрунтування регламентації різних засобів фізичної реабілітації;

-визначення критеріїв їх ефективності.

Визначення раціональної спрямованості засобів фізичної реабілітації та обґрунтування їх регламентації базується на основі врахування особливостей функціональних і органічних змін в організмі хворих з переломами стегна.

Методика застосування спеціальних фізичних вправ ґрунтується на загальних принципах лікувальної фізичної культури [49].

Рис.3.1.Програма фізичної реабілітації після остеосинтезу стегнової кістки(перелом стегна в наслідок вогнепального поранення)

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що в сучасній системі реабілітації ортопедичних хворих не зустрічаються комплексні програми з використанням спеціальних вправ, спрямованих на відновлення навички ходьби і ортостатичної синергії з перших днів після оперативного втручання, а також нетрадиційних методів відновлення для осіб з осколковими і фрагментарними переломами стегнової кістки. Автори пропонують комплекси для хворих з класичними засобами реабілітації без урахування необхідності зміцнення м'язів, що беруть участь в акті ходьби у хворих, у зв'язку з характером травми [77].

Методика лікувальної фізичної культури на кожному етапі визначається завданнями лікування і формами, що добиралися для їх вирішення. Методика видозмінюється залежно від стану пацієнта, перебігу відновлення, рухового режиму, відповідних реакцій організму на фізичне навантаження, що поступово збільшується [76].

Величина навантаження залежить від характеру, загальної кількості вправ ї їх повторення, вихідного положення, темпу, ритму, амплітуди рухів, складності і ступеня силових напружень, інтенсивності фізичних вправ, щільності і тривалості заняття, емоційного рівня їх проведення.

Застосовуючи фізичні вправи,потрібно дотримуватися основних дидактичних принципів (свідомості і активності, наочності, доступності, систематичності і поступовості підвищення навантаження) [38].

Програма фізичної реабілітації людей з переломами стегнової кістки в наслідок вогнепального поранення передбачає застосування вправ малої, помірної та великої інтенсивності, що залежить від періоду реабілітації, періоду використання лікувальної фізичної культури на етапах реабілітації.

До вправ малої інтенсивності відносяться рухи для невеликих м’язових груп, що виконуються переважно у повільному темпі, статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення м’язів. Фізіологічні зрушення при виконання цих вправ незначні [87].

Основною формою лікування практично на всіх етапах є заняття лікувальною гімнастикою, але в загальний обсяг фізичного навантаження включається ранкова гігієнічна гімнастика, самостійні заняття за індивідуальними завданнями. Також у реабілітації тематичних хворих використовується фізіотерапія, механотерапія.

Дозування фізичних вправ проводиться диференційовано шляхом вибору вихідних положень, характеру вправ та їх тривалості, темпу виконання, кількості м'язових груп, що беруть участь у вправі, кількості пауз для відпочинку та дихальних вправ і т.д. [24]

Амплітуда рухів обмежується появою больових відчуттів. Рухи виконуються в повільному темпі, при початковій частоті повторень 1-4 рази на день, тривалість занять 20 - 30 хвилин. Рухи в кінцівці чергуються з загальнозміцнюючими вправами для всього тулуба [60].

Методичні вказівки [69]:

-фізичні вправи застосовуються для всіх м'язових груп у різних полегшених вихідних положеннях, з предметами і без;

-використовується повільний і середній темп виконання вправ з поступово зростаючим обсягом рухів у суглобах;

-при задовільній переносимості застосовуються вправи статичного характеру для м'язів кінцівок і тулуба;

- всі гімнастичні вправи чергуються з вправами на розслаблення;

-широко застосовуються вправи на розслаблення, тренування вестибулярного апарату, для вироблення статико-динамічної стійкості та зміцнення м'язового корсету;

-під час виконання не допускаються вправи, що сприяють посиленню больових відчуттів;

- використовуються дихальні вправи для збільшення екскурсії грудної клітки і розвитку повного дихання;

- обмежуються вправи із зусиллям;

- застосовуються різні в.п.;

- заняття проводяться 1-3 рази на день;

-на ранньому та пізньому операційному періоді забороняється навантаження на оперовану кінцівку.

Метод проведення занять - індивідуальний.

Основні правила застосування фізичних вправ у реабілітації хворих з переломами кісток нижніх кінцівок [23]:

- визначення найбільш вигідного в.п.;

- дозування, тривалість і темп кожної вправи, комплексу;

- частота застосування окремих вправ і комплексів;

-поступове збільшення обсягу фізичних навантажень, спочатку за рахунок збільшення тривалості занять, а потім і збільшення їх інтенсивності.

- поступове ускладнення вправ і комплексів [21];

Фізіологічна дія масажу, застосовуваного для лікування хворих з переломами кісток нижніх кінцівок, полягає в [40]:

- знеболюючій дії;

- стимуляції регенеративних процесів;

- підвищенні трофічної функції;

- нормалізації регулюючої і координуючої функцій ЦНС;

- мобілізації захисно-пристосувальних механізмів;

- активізації обміну речовин;

- підвищенні газообміну в органах і тканинах;

- підвищенні тонусу і еластичності м'язів;

- підвищенні скорочувальної функції м'язів, що веде до збільшення їх сили;

- зміцненні суглобів і зв'язок;

- прискорення розсмоктування патологічних відкладень у суглобах і тканинах.

- посилення крово- і лімфообігу в місцях ураження;

- стимуляції обмінно-трофічних процесів;

- поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної, видільної систем;

- розслабленні м'язів.

Комплексна програма включає в себе:

- класичний масаж (процедура проводиться кожен день в загальній кількості 10 сеансів; 15-20 хв., З перервою 2-2,5 тижні);

- ортопедичні заходи;

- фізіотерапію;

-лікувальну гімнастику (процедура проводиться щодня протягом всього курсу реабілітації; 15-20 хв. - в післяопераційному періоді, 20- 30 хв. - у періоді відновлення. Перехід пацієнта з одного періоду в інший і, відповідно, кількість процедур залежало від індивідуальних особливостей хворого).

Таблиця 3.1

Періоди і рухові режими післяопераційного відновного лікування

Поиск по сайту: