Список використаної та рекомендованої лiтератури

· Андреева Г. М. Социальная психология. -2-е изд. – М., 1988.

· Гриншпун И. Б. Введение в психологию. –М., 1994.

· Добрович А. Б. Воспитателю о психологи и психогигиене общения. – М., 1987.

· Конева Е. В. Психология общения: Учеб. Пособие. – Ярославль, 1992.

· Лисина М. И. Проблема онтогинеза общения. – М., 1986. –С. 11-14.

· Лозница В. С. Психологiя менеджменту: Навч. Посібник. – К., 1997.

· Лунева О. В., Хорошилова Е. А. Психология делового общения. – М., 1980.

· Малахов В. А. Етика: Курс лекцiй. –К., 1996.

· Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. С англ.. – М., 1992.

· Мицич П. Как проводить деловые беседы: Пер. С серб. –хорв. –М., 1987.

· Монтень М. Опыты. – Кн.3. – М., 1979.

· Основы психологiї / З ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця.-К., 1995.

· Психология и этика делового общения / Под. ред.. В. Н. Лавриненко. – М., 1997.

· Словарь по этике / Под. ред.. А. А. Гусейнова, И. С. Кона. – М., 1989.

· Современный маркетинг / Под. ред.. В. Е. Хруцкого. – М., 1991.

· Человек в системе наук / Под. ред.. И. Т. Фролов. – М., 1989.

· Фромм Э. Психоанализ и этика. – М., 1998.

Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. – К., 1995.

Мiнiстерство освiти та науки України Днiпропетровський технiкум зварювання та електронiки iменi Е. О. Патона

Лекцiя №2 з предмету: «Етики i психологiї дiлового спiлкування» на тему:«Спiлкування як науково-практична проблема»

Викладач: Важданова Г. I.

м. Днiпропетровськ, 2011р.

План:

1. Етика й культура спiлкування в пам’ятках iсторiї та лiтератури.

2. Початок формування в Українi наукової думки про спiлкування.

3. Дослiдження етики й культури спiлкування на сучасному етапi.

4. Напрямки вивчення культури та етики спiлкування в Українi.

Етика й культура спiлкування в памятках iсторi ї та лiтератури Спiлкування як процес i продукт життєдiяльностi людей має багате минуле, а як результат наукових дослiджень – коротку iсторiю. Багато цiнного й цiкавого про етику та етикет, культуру спiлкування та поведiнки знаходимо в пам’ятках iсторiї та лiтератури, зокрема в українських джерелах. Одним з перших описав спiлкування на територiї нинiшньої України ще у V ст. до н. е. Геродот. Уже тодi встановилися певнi звичаї та традицiї, що регулювали життя членiв громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрiсть, чеснiсть стали загальноприйнятими нормами моралi. Проте перехiд до моральних вiдносин здiйснювався поступово вiд найпростiших форм моральностi (групових) до вироблення особистiстю власних моральних орiєнтирiв. Дещо пiзнiше, коли на територiї Кивської Русi вiдкрилися першi бiблiотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов’янських народiв, з’являються пам’ятки, що пiдтверджують прагнення тодiшнього суспiльства вплинути на людину, на її думки i почуття, дати їй християнськi правила, норми поведiнки й спiлкування. Такими найвiдомiшими пам’ятками є твори першого митрополита Київськои Русi Iларiона та оратора й мислителя Кирила Туровського. Мудрi настанови щодо етики та етикету, спiлкування та поведiнки дав своєму та прийдешнiм поколiнням Володимир Маномах. Вiн пiдкреслював, що «правильне життя» людини досягається її «добрими дiлами». Як бачимо, етика та етикет, культура спiлкування, поведiнки i мовлення в цих джерелах подаються в єдностi. Це саме простежується i в подальших пам’ятках iсторiї та культури України. У тi часи чи не найбiльший вплив на людину, на її взаємини з iншими, на формування етики та культури спiлкування мали центри духовної культури та духовнi особи – мислителi. У XVII cт. В Українi, коли вже чiтко окреслились ознаки української народностi (територiя, мова, економiчна й культурна спiльнiсть, психiчний склад), з’являються й першi центри освiти та культури (наприклад, Львiвська братська школа та Острозька греко-словяно-латинська школа). У них викладали грамматику, арифметику, астрономiю, риторику, дiалектику, логiку, мистецтво. Цi заклади мели не лише освiтню мету, а й формували культуру поведiнки, мовлення та спiлкування учнiв. Початок формування в Українi наукової думки про спiлкування Справжнiмцентром формування культурної, фiлософської та психологiчної думки й утвердження етики та етикету, культури спiлкування в Українi стала Києво-Могилянська академія. Тут працювали видатнi вихователi й мислителi, якi зробили певний внесок в теоретичне висвiтлення етики спiлкування. Викладачi академiї наставляли своїх учнiв, що поведiнка та культура спiлкування кожної людини мають вiдповiдати загально прийнятим нормам й правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, «вiдхтовхуючись вiд iншого, а вiд себе йде до iншого, пiзнаючи в собi та в iншому все людське єство (єдину психологiчну структуру, долю, мету). Вони висловлювали iдею про те, що шлях до успiху у спiлкуваннi полягає через пiзнання себе та iншого, через використання етичних норм i правил, що притаманнi лише гуманному суспiльству. Серед викладачiв Києво-Могилянської академiї працював учений, письменник, оратор, громадський дiяч Феофан Прокопович. Вiн написав «Духовний регламент», де критикував «князiв церкви» за їхнi зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсi лекцiй вiн доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спiлкування можна впливати на людей i переконувати їх. Цiкавим є роздiл «Про почуття» з його книги «Риторика», де йдеться про необхiднiсть застосування етичних правил i норм поведiнки в поєднаннi з вимогами психологiї та риторики, розкривається вплив на вiдносини мiж людьми таких почуттiв, як любов, радiсть, гнiв, сум, страх, обурення та iншi. Ф. Прокопович залишив нам учення про три стилi монологiчного мовлення та спiлкування: -високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильнi емоцiї, величавi способи викладу своїх почуттiв; -квiтчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхiдно вживати красивi способи викладу думки; -низький стиль служить для повчання. Один з учнiв академїi, фiлософ i поет Григорiй Сковорода, який ввiйшов в iсторiю як людинознавець, пiдготував, прочитав курс «християнської доброчинностi», який можна назвати «християнським етикетом». Вiн наголошував, що ритуальнi норми та правила приносять користь суспiльству та людинi тодi, коли вони спираються на доброчеснiсть. Вiн вважав, що суспiльство, де кожен, спiлкуючись з iншими, реалiзує свої природнi обдарування, можна побудувати тiльки за допомогою освiти i самопiзнання. Г. Сковорода написав два фiлософських i водночас психологiчних твори «Наркис, або пiзнай самого себе» та «Асхань, або пiзнай самого себе», де накреслив шляхи становлення культури в Українi через олюднення людини. Цiкавий приклад про моральнi цiнностi, яких дотримувались тодi в Українi, наводить Георгiй Кониський у книзi «Icторiя Русiв». Зустрiвшись з послами рiзних народiв, володарi яких пропонували свою протекцiю, Богдан Хмельницкий їм сказав рiшуче: «Союз i дружбу я готовий тримати зi всiма народами i нiколи їх не знехтую, яко дару Божественного i всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекцiї, коли вона йому потрiбна буде, залежить вiд його доброї волi, спiлної поради та вирiшення; а вiд спадкового володiння народом сим мою фамiлiю в якостi Гетьманiв я рiшуче одмовляюся i того вiчно уникати буду, яко противного правам i звичаям народним, за якими вони керованi бути повиннi вибраним з-помiж себе всiма урядниками i самим Гетьманом. I я, вiдновивши в них права тi з пожертвуванням великого числа воїнiв, од них же вибраних i кровiю свою права тi скрипiвших, вельми совiщусь i соромлюсь помислити навiть про їх порушення». Видатний український учений М. Драгоманов у своїх спогадах «Два учителi» розповiдає про етикет у школi, де вiн навчався, правила поведiнки та спiлкування учнiв мiж собою та з учителем. Iз вдячнiстю згадував вiн вчителя, який мав гуманно й тепло жити з учнями i пiднiмати їх iнтелект i мораль. Спiлкування з таким учителем сприяло формуванню у М. Драгоманова (як вiн сам про це казав) вмiння спiлкуватися з людьми, любовi до книги, жадоби до знань, творчого мислення, аналiтичного пiдходу до явищ i, зрештою, нацiональної самосвiдомостi. Це дало йому змогу «зложити очерк iсторiї цивiлiзацiї на Українi». Дослiдження етики й культури спiлкування на сучасному етапi На початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вiтчизнянi та зарубiжнi вченi. Багатовимiрну стимулюючу роль спiлкування в життi людини належним чином почали усвiдомлювати вченi рiзних галузей наук – теоретики та спецiалiсти-практики. Популярними стали поради американського спецiалiста Д. Карнегi про те, як полiпшувати спiлкування та завойовувати собi друзiв. Проте цi рекомендацiї мають не наукову, а переважно практичну цiннiсть. Вони стосуються технологiї спiлкування i не розкривають його етичної та психологiчної структури й закономiрностей. Водночас вони певною мiрою допомагають дiловим людям i всiм, кого хвилює процес спiлкування, хто вiдчуває у цьому труднощi. Однак, як вважає Е. Шорстом, нерiдко поради Д. Карнегi призводять до манiпулювання людьми, а це суперечить вимогам гуманiстичної етики i психологiї. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шорстома, насправдi спiлкуються на високому рiвнi культури. Вiн описує актуалiзатора – людину, яка має гуманнi мотиви спiлкування й ставиться до партнера як до рiвної собi особистостi. До спiлкування як наукової проблеми активно пiдiйшли спецiалiсти з етики, психологiї, фiлософiї та iнших галузей науки. У 20-30 роки нинiшнього столiття. У їхнiх працях зазначалося, що моральнi цiнностi та норми формуються пiд впливом вищих, зокрема релiгiйних, цiнностей або вiдповiдають традицiям, звичаям i ритуалам свого суспiльства. На Заходi у 30-i роки зародилася школа «людських вiдносин».Її прибiчники, розробляючи складнi економiчнi, фiнансовi питання, почали зверталися до етики, психологiї та соцiологiї – наук про людську поведiнку. На жаль, у радянськiй теорiї й практицi нiчого, крiм жорсткого опору «пiдступам буржуазної iдеологiї» в галузi становлення «людських вiдносин», не було напрацьовано. З розвитком капiталiзму вiдношення мiж етичними нормами та практичною дiяльнiстю людей поступово змiнюється. Якщо на перших етапах зародження виробничих вiдносин до своєї професiйної дiяльностi люди ставилися вiдповiдно до прийнятих етичних норм, то з розвитком ринкових вiдносин виникають «ножицi» мiж її етичними нормами та поведiнкою людей на виробництвi мiж обов’язком людини та ставленням до дiла. А це позначилося також на культурi поведiнки та спiлкування.

Останнi 30 рокiв характеризуються появою низьки праць, де спiлкування розглядається з рiзних точок зору. Нерiдко в них по-рiзному розкривається змiст основних характеристик феномена спiлкування, iнодi неоднозначно трактуються категорiї. У 1969 р. Американський психолог Д. Депс нарахував 96 дефiнiцiй спiлкування. У дослiдженнях як вiтчизняних, так i зарубiжних учених найбiльш детально описане дiлове, зокрема педагогiчне, спiлкування. Спрямованiсть цих дослiджень практична – досягти ефективностi у професiйнiй дiяльностi. У рiзнi часи пiдходи до вивчення спiлкування були не однаковими. Якщо, наприклад, у психологiї в 20-60-тi роки його дослiджували в контекстi масових процесiв, а потiм – в онтогенезi, у взаємозв’язку з мовленням i вищими психiчними функцiями, то наприкiнцi 60-х – на початку 70-х рокiв наука вивчала, як змiнюється поведiнка людей в рiзних ситуацiях безпосереднього спiлкування, аналiзувала рiзнi засоби, зокрема невербальнi характеристики та їхнє значення для сприймання однiєї людини iншою, розглядала прикладнi аспекти спiлкування як цiлеспрямованих вплив. Розвиток виробничих вiдносин стимулював учених i практикiв до вивчення спiлкування у зв’язку iз встановленням i розвитком особистостi. Саме на цьому шляху плiдно об’єдналися позицiї етикiв i психологiв. У науцi вiдбувся так званий комунiкативний поворот. Суть його – у переходi вiд суб’єкта, який вiддає перевагу монологу, до суб’єкта, котрий прагне дiалогу у спiлкуваннi та взамодiї з iншими людьми. Основну увагу зосереджували на засобах комунiкацiї, особливостях контакту, комунiкативних дiях, видах взамодiї, зокрема, у конфлiктних ситуацiях i пiд час переговорiв.

Напрямки вивчення культури та етики спiлкування в Українi З розширенням мережi наукових центрiв в Українi збiльшилась кiлькiсть науковцiв i пiдвищилась їхня квалiфiкацiя, розширився фронт дослiджень у галузi спiлкування. За останнi десятирiччя було зроблено помiтний крок у перед у його науковому осмисленнi, а також проведено дослiдження, якi допомогли вченим поглибити наукове розумiння феномена спiлкування загалом i рiзних його аспектiв зокрема спiлкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення: - теоретичнi дослiдження спiлкування; - практичне навчання формам i методам пiдвищення рiвня культури спiлкування. Ученi не залишають поза увагою вивчення етичних i психологiчних компонентiв спiлкуваня, їх впливу на розвиток психiки i формування особистостi, труднощiв, що заважають людям розумiти одне одного, дiяти спiльно i т. iн. Дослiджується вплив прийнятих у суспiльствi моральних норм i правил на спiлкування та поведiнку людей. Вивчаються засоби спiлкування, засоби впливу на людей як пiд час спiльної дiяльностi, так i в мiжособистiсних взаєминах, особливостi монологiчного й дiалогiчного спiлкування.

У серединi 70-х рокiв з’являються першi працi з проблеми дiлового спiлкування в Українi. Цей феномен виокремлюється й формалiзується як наукова категорiя, описуються типи та стилi спiлкування, особливостi оптимального спiлкування. У науковiй лiтературi зазначається, що спiлкування сприяє створенню умов для розвитку мотивацiї тих, хто займається професiйною дiяльнiстю, надає творчого характеру, розвиває особистостi суб’єктiв спiлкування, попереджує виникнення психологiчних бар’єрiв. Певний внесок у вивчення проблеми дiлового спiлкування зробили спецiалiсти з менеджменту. Процес комунiкацiї вони описують як засiб пiдвищення ефиктивностi управлiння, видiляють бар’єри в дiловому та мiжособистiсному спiлкуваннi i пропонують способи i засоби їх подолання.

Термiн «культура спiлкування» вперше з’явився у наукових працях у 80-i роки. Загальноприйнятого визначення цього нема ще й досi. Схарактеризовано лише деякi види культури спiлкування, описано культуру професiйного, зокрема, педагогiчного спiлкування, виокремлено компоненти цього феномена. Автори свого часу зробили спробу визначити поняття «культура спiлкування» й описати його як феномен. Розвиток гуманiстичної психологiї та гуманiстичної етики на Заходi сприяв гуманiстичному осмисленню спiлкування. У нашiй країнi на той час пiдходи до спiлкування, як зазначалося, були классово зорiєнтованi, стерiотипiзованi, мали формальний й конформний характер. Проте останнiм часом iдеї гуманiстичної етики та гуманiстичної психологiї почали поширюватись i в Українi.

Висновки:

- культура спiлкування формується багатьма поколiннями людей, суспiльство загалом i кожний його член зокрема мають прагнути не тiльки зберегти, а й примножити спадщину предкiв;

- характер етики та культури спiлкування в суспiльствi помiтно впливає на стан економiчного i полiтичного розвитку країни, духовнiсть її громадян i їхню нацiональну самосвiдомiсть;

- культура спiлкування останнiми роками плiдно осмислюється наукою, привласнення результатiв наукових дослiджень через освiту i самоосвiту сприяє пiдвищенню загального рiвня культури особистостi, її самопiзнанню, самореалiзацiї та самовдосконаленню;

- культура спiлкування не має меж i кордонiв, усе краще, що мають свiтова наука i практика, має стати надбанням кожного, якщо вiн кретично оцiнює рiвень своєї культури i прагне його пiдвищити;

- теоретичнi й практичнi аспекти проблеми формування культури спiлкування потребують подальшого вивчення, а результати дослiджень – активного впровадження в життя з урахуванням рекомендацiй гуманiстичної етики i психологiї. Питання для обговорення:

1. Що Ви знаєте з iсторiї нашого минулого про спiлкування, його етику та культуру?

2. Києво-Могилянська академiя та братськi школи були навчальними закладами, якi давали не лише знання, а й формували у вихованцiв моральну та психологiчну культуру спiлкування. Чи робиться це в сучасних закладах?

3. Яку лiтературу з етики, етикету та культури спiлкування Ви знаєте? Що з цiєї скарбницi, з iдей вчених, на Ваш погляд, необхiдно насамперед упроваджувати в нашому суспiльствi?

4. Що таке «гуманiстична етика» та «гуманiстична психологiя»? Наскiльки їхнi iдеї близькi нашому суспiльству й кожному з нас?

Список використаної та рекомендованої лiтератури: 1. Драгоманов М. П. Два учителi // Вибранi ТВ. – К., 1991. 2.Зеленкова И. М., Беляева Е.В. Этика: Учеб. Пособие и практикум. – Минск, 1997. 3. Каган М. С. Мир общения. – М., 1998. 4.Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ. – М., 1989. 5. Кониський Г. Iсторiя Русiв / Укр. Переклад I. Драча. – К., 1991. 6.Костюк Г. С. Навчально-виховний процесс i психiчний розвиток особистостi / За ред. Л. М. Проколiєнко. – К., 1989. 7. Лозниця В. С. Психологiя менеджменту: Навч. Посiбник. – К., 1997. 8. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1984. 9. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. – М., 1979. 10. Леонтьев А. А. Психология общения. Тарту, 1973. 11. Малахов В. А. Этика: Курс лекций. – К., 1996. 12. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф.Основы менеджмента: Пер. с англ. – М., 1992. 13. Московичи С. Машина, творящая богов. – М., 1998. 14. Практическая психология для менеджеров. – М., 1996. 15. Психология и этика делового общения: Учебник. – М., 1997. 16. Романец В. А. «Познай самого себя». Психология на Украине в XVII-XVIII вв. // Психол. Журн. – 1989.- №6. 17. Сагач Г. М. Золотослiв. – К., 1993. 18. Трейси Д. Менеджмент с точки зрения здравого смысла: Пер. с англ. – М., 1993. 19. Фромм Э. Искусство любить. – М., 1990. 20. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М., 1998.

21. Чайка Г. Л., Чмут Т. К. Культура общения. – К., 1991. 22. Чмут Т. К. Культура спiлкування. – Хмельницький, 1996. 23. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек- манипулятор: Пер. с англ. – Минск, 1992. 24. Щёкин Г. В. Практическая психология менеджмента. Как делать карьеру. Как строить организацию. – К., 1994. 25. Якокка Ли. Карьера менеджера. – М., 1991.

Мiнiстерство освiти та науки України Днiпропетровський технiкум зварювання та електронiки iменi Е. О. Патона

Лекцiя №3 з предмету: «Етики i психологiї дiлового спiлкування» на тему:«Моральнi передумови дiлового спiлкування»

Викладач: Важданова Г. I.

м. Днiпропетровськ, 2011р.

План:

1.Мораль i моральнiсть у суспiльствi.

2. Моральнi цiнностi як основа гуманiстичного спiлкування.

3. Моральнi норми та принципи, їх значення для досягнення високого рiвня культури спiлкування.

4. Основнi поняття гуманiстичної етики.

«Етика дiлового спiлкування» як навчальна дисциплiна та її завдання» Об ’ єкт дисципліни - ділове спілкування,її предмет – його моральний та психологічний аспекти, етичні й психологічні механізми. Етика ділового спілкування – це нова навчальна дисципліна, становленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика,психологія,філософія,соціологія) та практики (управління,менеджмент та ін.).Проте найсуттєвіший вплив на неї,звичайно,справили етика і психологія – науки,що займають людинознавство і вивчають одну й ту саму природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники,що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію. Етика – наука про мораль,її розвиток,принцип,норм й роль у суспільстві,іншими словами-про правильне (і неправильне) у поведінці отже,треба розрізняти етику як наука,а мораль- як реальне явище,яке вона вивчає. Мораль є формою суспільства свідомості спрямованою на утвердження самоцінності людини,її прав на гідне та щасливе життя. Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків В. Малахов вважає спілкування. Він наголошує,що людська моральність реально виявляється не у свідомості й навіть не в діяльності людини,а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людини постає саме як суб’єкт, то завжди актуальною є проблемою морального самовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент – Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.- П.Сартр). Моральна свідомість,що лежить в основі такого спілкування,є відображення моральної практики й моральних відносин. Вона впливає із сукупності певних норм,моральних принципів,мотивів і ціннісних орієнтирів. Під останнім найчастіше розуміють суб’єктивну значущість певних явищ реальності для конкретної людини й суспільства. Дослідження про цінність орієнтації молоді свідчать,що їхній ієрархії за останні десять років відбулися помітні зміни. Якщо раніше на перше місце молодь висувала такі цінності,як цінність,дружба,любов,то останнім часом вона виокремлює ділові (кар’єра,бізнес,успіх). Отже, моральні цінності знецінилися і розміщуються на «нижніх щабелях» ієрархії,тобто,ієрархічна піраміда цінностей останнім часом немовби перевернулася. Тому важливо, щоб молодий спеціаліст був не тільки підготовлений до майбутнього як знавець своєї спеціальності, а й розумів загальнолюдську моральність,закономірність як загальної, так і соціальної психології. Психологія – наука про закономірність розвитку функціонування психіки. Під останньою традиційно розуміють суб’єктивний образ суб’єктивного світу. Нині вітчизняні психологи уточняють це поняття,доповнюючи його: «психологія – це наука про людину як суб’єкта психіки,психічної діяльності,що включає діяльність самого суб’єкта. Закономірність взаємодії і діяльність людей,які об’єднані в групи,та психологічні особливості самих цих груп,вивчає така галузь психологічної науки,як соціальна психологія. Оскільки і етика,і психологія вивчають поведінку особистостей у взаємодії,у процесі їхньої спільної діяльності, то можна сказати,що етика ділового спілкування – дисципліна, що виникла на стику етики й психології. З огляду на це вона використовує основні категорії та поняття такої загалом філософської науки, як етики, і деяких важливих галузей психології. Завдання курсу «етика ділового спілкування» - допомогти студентам: - здобути знання про філософські,етичні,психологічні основи ділового спілкування,його норми й правила,шляхи їх застосування,особливості етикету в різних умовах трудової діяльності. - навчити аналізувати конкретні ситуації, розпізнаючи типи людей, рівень їхньої моральності та інші індивідуальні особливості, що проявляються під час ділового спілкування. - оволодіти системою способів і засобів ділового спілкування, його стратегіями, навчитись їх обирати відповідно до психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників, до норм і правил гуманістичної етики. - навчитися гнучко застосовувати обрані способи й засоби у процесі спілкування із співвітчизниками та іноземними партнерами під час індивідуальної бесіди й колективного обговорення проблеми, у виступах перед різними аудиторіями, на переговорах, при розв’язанні конфліктів та ін.. - накреслити шляхи формування культури спілкування, встановлення та самовдосконалення індивідуального стилю спілкування спеціалістів відповідно до етичного психологічних норм і правил.

Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії:

Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин. Дослідження проблем спілкування в загально-філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномена в інших наукових дисциплінах, наприклад в етиці, психології, соціології, медицини, педагогіці.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й значення механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-60%робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілкування для них – процес, який повязує всі основні види управління, 76% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основою перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто не результативне спілкування – одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Спілкування стало основною і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтом, кожний з них має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетингу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб було легше спілкуватися»

Щоб розуміти наукову природу спілкування, можна скористатися підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт:моносуб’єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб’єкт – суб’єктний. Згідно з моносуб’єктним підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї – епізод з її життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхiд до спілкування ґрунтується на уявленні, що індивід не просто один, а з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди – «вожаки», «герої», «керівники». Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. На визначенні цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна «іміджелогія». В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто однакове розуміння людьми ситуація. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об’єктом, а не суб’єктом спілкування. Якщо ж інший залишиться для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб’єкт – суб’єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є «позитивним» або «негативним». Усі вони допомагають пізнати механізм спілкування, розширюють спектр наукових даних.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

- комунікація, приймання і передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню).

- взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями.

- Сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією,думками,почуття,Оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження і досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській нема слова «спілкування», є лише слова Communication, яке тлумачать набагато ширше,ніж комунікація» в нашій літературі.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час жив один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтись без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самотності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжким покарання у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватися із засудженим.

Ділове спілкування, його особливості:

Людина, як правило,починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування. Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає й розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування:співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування – продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми. Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» й прогнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами культури їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформації, використання способів і засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності людини намагаються досягти не лише загальних,а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може її порушити.

Культура ділового спілкування:

Культура мовлення – це здатність використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби. Система ритуалів і відповідних словесних формул, які вживаються з метою встановлення контакту та підтримання доброзичливої тональності спілкування, становить мовний етикет. Водночас етикет – це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній вияв людських взаємин, їхню поведінку в громадських місцях, манери та стиль одягу. У словниках етикет ототожнюється з культурою поведінки. Слово «етикет» (як порядок і форма ввічливості при дворах монархів) увійшов до лексикону за часів правління французького короля Людовика. Для культури спілкування характерною є також нормативність. Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Зазвичай норми вивчаються станом суспільства,його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для кожної епохи розвитку людства характерна певна своєрідна культура спілкування, що відповідає загальнолюдським цінностям. Тому саме тепер важливо закласти засади такої культури спілкування в нашому суспільстві, яка відповідала б часові, нашій історії та духовного-творчому потенціалу українського народу. Культура спілкування у вузькому розумінні слова – це сума набутих людиною знань і вмінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному суспільстві, які створені й прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Компоненти, що створюють високий рівень культури спiлкування: - комунiкативнi установки, якi «включають» механiзм спiлкування; - знання етичних норм спiлкування, прийнятих у конкретному суспiльствi, психологiї спiлкування (категорій, закономiрностей, механiзмiв психологii сприймання й розумiння одне одного); -вмiння застосовувати цi знання з урахуванням ситуацiї, вiдповiдно до норм моралi конкретного суспiльства загальнолюдських цiнностей. Схематично культуру спiлкування в широкому розумiннi можна зобразити так: КС = КУ+З=В, де КУ – моральнi та комунiкативнi установки; З – знання з етики та психологiї; В – вмiння застосовувати цi знання на практицi. Iншими словами, культура спiлкування – це цiлiсна система, що складається iз взаємопов’язаних моральних i психологiчних культур, кожна з яких вносить своє в характеристику цiлого. Пристосуватися до оточення, в якому доводиться працювати, не завжди легко. Тодi людина вiдчуває себе не дуже комфортно, продуктивність її працi знижується. Якщо це розуміють керiвники пiдприємства, де вона працює, то вони поможуть й швидше пристосуватися до нового оточення. Деякi захiднi компанiї, добре розумiючи необхідність адаптацiї нової людини, створюють спецiальнi програми профорієнтації та інформації, де йдеться про те, як службовці мають спiлкуватися мiж собою та з клiєнтами, щоб підтримувати високий імідж корпорації. У деяких зарубiжних фірмах навiть створено спецiальну службу людських стосункiв. Крiм того, на культуру поведінки й спiлкування людини впливає те, з чим вона начебто не стикається, але водночас залежить від нього, її, безумовно, хвилює те, що твориться в свiтi.

Поиск по сайту: