Поняття про невербальну комунікацію

Невербальна (несловесна) комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мов­них засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зок­рема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від40 до 80% комунікації [9]. Причому 55% повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38% — через інтонацію та моду­ляцію голосу.

Чому ще донедавна недооцінювалось значення цього виду спілку­вання? Одна з причин полягає в тому, що невербалика найчастіше проявляється на несвідомому рівні, а люди знають про це мало і не вміють її адекватно розпізнати. Водночас саме невербалика несе більш правдиву інформацію, ніж вербальні засоби. З її допомогою переда­ються емоції, ставлення суб'єктів одне до одного, до змісту розмови.

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилюва­ти або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали по­трібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Також бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник гово­рить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигна­ли не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди відда­ють перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербалику.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали. Одні чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу комунікації, або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, що жінки більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невер­бальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності сприяє пе­редусім спілкування матері з дитиною. Перші роки після народжен­ня дитини мати і малюк користуються переважно невербальними сигналами. З усіх засобів спілкування вони з'являються першими і стають важливою основою розвитку дитини [6, с. 58]. Проте більшість невербальних засобів набуті людиною за її життя і зумовлені соціо-культурним середовищем.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді зале­жить від типу культури. Існують, звичайно, жести, експресивні сигна­ли, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаю­чи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці — лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовни­ка. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю ан­гломовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою 114 передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії — "гроші".

На особливості невербальної символіки, як і вербальної, вплива­ють окрім зазначених також інші фактори. Відомо, що соціальне ста­новище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестику­ляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

Поиск по сайту: