Гуманiстична спрямованість етики спiлкування та її значення

Загальнолюдськi цінності, в основi яких лежить загально-людська мораль, не є чимось незмiнним. Вони наповнюються новим змiстом, можуть мати інший рiвень значущостi. Однак упродовж усієї історії людства цiнувалися такi чесноти, як правдивість, спiвпереживання, ввічливість, пiдтримка iнших, передусiм слабких i молодших, повага до старших за вiком i статусом… Водночас засуджувалися брехливiсть, брутальнiсть, нечеснiсть, жорстокiсть, байдужiсть до iнших, агресивнiсть, нетерпимiсть. Гуманiстична етика – напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х р. ХХ століття (I. Файт, К. Гарпет, I. Левiн та iншi). Автори цієї теорії тiсно пов’язують моральнiсть з психологiєю окремої особистостi, певною мiрою вiдокремлюючись вiд загальних принципiв моралi. У сучаснiй iнтерпретації iдеї гуманiстичної етики обгрунтували Ж.П. Сартр i Е. Фромм. Так, останнiй зазначав, що любов до себе, яка неможлива без любовi до iнших, євищою цiннiстю. Якщо в авторитарнiй етицi норми, що встановленi авторитетом або владою, завжди превалюють над iндивiдуальними, то в гуманiстичнiй «сама людина може визначити критерiй доброчесностi та пороку» Послiдовники гуманiстичної етики дотримуються тези, що людина може реалiзуватися й стати щасливою лише в єдностi з iншими, у взаємодiї та спiлкуваннi з ними. Любов до ближнього, повага до нього – це сила людини, що об’єднує її зi свiтом, який є i її власним свiтом. Добро в цьому контекстi – розкриття та реалiзацiя можливостей людини, зло – безвiдповiдальнiсть, передусiм щодо себе. Тому, щоб зрозумiти суть добра i зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологiя. Гуманiстична психологiя – напрямок у психологiї, представники якого визначають головним предметом цієї науки особистiсть як унiкальну цiлiсну систему, для якої є характерною вiдкрита можливiсть самоактуалiзацiї та самореалiзацiї. Цей напрямок зародився в 50-60-тi роки в Калiфорнiї (CША). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс. Основним у цiй орiєнтацiї є вiра у можливiсть особистiсного зростання кожної людини, яка може самостiйно обирати свою долю. Людина народжується доброю (або нейтральною), а суспiльство робить її злою, агрессивною. Згiдно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожнiй людинi закладено прагнення до добра, до самореалiзації, i вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведiнки, запропонованi суспiльством, змушують людину знехтувати власними почуттями та потребами i пристати на цiнностi, нав’язанi iншими. А. Маслоу вважає, що в людинi замало можливостей для задоволення таких вищих потреб, а це врештi-решт гальмує задоволення таких вищих потреб, як самоповага та самореалiзацiя. Отже,гуманiстична етика грунтує на сучаснiй психології, яка сприяє розвитковi етики. Як стверджує Е. Фромм, вищi цiнностi гуманicтичної етики та психології – це не егоїзм,а любов до себе, не вiдкидання iндивiдуальностi, а ствердження людської самостiйностi. Щоб бути впевненою у своїх цiнностях, особистiсть має знати й розумiти себе, свою здатнiсть до добра та самовiддачi. Автори дотримуються положень гуманiстичної етики та психологiї в сучасному її розумiннi.

Висновки:

· Мораль – це форма громадсько свiдомостi та вид грамадських вiдносин, спрямованих на утвердження самоцiнностi особистостi;

· Однiю з форм прояву моральних вiдносин у суспiльствi е моральнi цiнностi. Вони станослять основу гуманiстичного спiлкування.

· Моральнi норми i принципи – це певнi вимиги та заборони, що регулюють дiяльнiсть, поведiнку людей.

· Гуманiстична етика, яко треба дотримуватися пiд час апiлкування, передбача доброчиннiсть, совiснiсть.

Питання для обговорення:

1. Що таке мораль, яка мораль, як вона формується у суспiльствi?

2. Чому мораль є вiдбиттям життєво-практичного та iсторичного досвiду людей?

3. Що таке моральнi цiнностi?

4. Чому саме моральнi цiнностi є основою гуманiстичного спiлкування?

5. Що таке моральнi норми й принципи?

6. Чому необхiдно дотримуватися в бiзнесi моральних норм i принципiв?

7. Якi iснують основнi поняття гуманiстичної етики?

8. Що є запорукою ефективностi у дiловому спiлкуваннi?

Список лiтератури:

1. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма// Избр. Произведения.-М., 1990

2. Конфуций. Древнекитайская филосифия//Собр. Текстов:В 2 т.- М., 1972

3. Малахов. Етика.-К., 1996.

4. Монтень М. Опыты. –М., 1979.

5. Московичи. Машина, творящая богов.-М.,1998

6. Прохоров. Памятники литературы. -М., 1987

7. Размышления и афоризмы фр. Моралистов. –Л., 1987

8. Роджерс Френсис. Взгляд изнутри.-М., 1990

9. Святе письмо., 1990

10. Фромм Э. Иметь и быть.- М., 1990

11. Шеломенцев В.Н. Этикет и культура общения. –К., 1995.

Мiнiстерство освiти та науки України Днiпропетровський технiкум зварювання та електронiки iменi Е. О. Патона

Лекцiя №4 з предмету: «Етики i психологiї дiлового спiлкування» на тему:«Психологiчна природа спiлкування»

Викладач: Важданова Г. I.

м. Днiпропетровськ, 2011р.

План:

1. Спiлкування як одна з загальних проблем людини

2. Структура спiлкування

3. Функцiї спiлкування

4. Спiлкування як обмiн iнформацiєю

5. Спiлкування як взаємодiя

6. Спiлкування як сприймання та розумiння одне одного

7. Роль мiжособистiсних взаємин у спiлкуваннi

8. Види та рiвнi спiлкування

Напрямки вивчення культури та етики спiлкування в Українi З розширенням мережi наукових центрiв в Українi збiльшилась кiлькiсть науковцiв i пiдвищилась їхня квалiфiкацiя, розширився фронт дослiджень у галузi спiлкування. За останнi десятирiччя було зроблено помiтний крок у перед у його науковому осмисленнi, а також проведено дослiдження, якi допомогли вченим поглибити наукове розумiння феномена спiлкування загалом i рiзних його аспектiв зокрема спiлкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення: - теоретичнi дослiдження спiлкування; - практичне навчання формам i методам пiдвищення рiвня культури спiлкування. Ученi не залишають поза увагою вивчення етичних i психологiчних компонентiв спiлкуваня, їх впливу на розвиток психiки i формування особистостi, труднощiв, що заважають людям розумiти одне одного, дiяти спiльно i т. iн. Дослiджується вплив прийнятих у суспiльствi моральних норм i правил на спiлкування та поведiнку людей. Вивчаються засоби спiлкування, засоби впливу на людей як пiд час спiльної дiяльностi, так i в мiжособистiсних взаєминах, особливостi монологiчного й дiалогiчного спiлкування.

У серединi 70-х рокiв з’являються першi працi з проблеми дiлового спiлкування в Українi. Цей феномен виокремлюється й формалiзується як наукова категорiя, описуються типи та стилi спiлкування, особливостi оптимального спiлкування. У науковiй лiтературi зазначається, що спiлкування сприяє створенню умов для розвитку мотивацiї тих, хто займається професiйною дiяльнiстю, надає творчого характеру, розвиває особистостi суб’єктiв спiлкування, попереджує виникнення психологiчних бар’єрiв. Певний внесок у вивчення проблеми дiлового спiлкування зробили спецiалiсти з менеджменту. Процес комунiкацiї вони описують як засiб пiдвищення ефиктивностi управлiння, видiляють бар’єри в дiловому та мiжособистiсному спiлкуваннi i пропонують способи i засоби їх подолання. Дослiдження етики й культури спiлкування на сучасному етапi На початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вiтчизнянi та зарубiжнi вченi. Багатовимiрну стимулюючу роль спiлкування в життi людини належним чином почали усвiдомлювати вченi рiзних галузей наук – теоретики та спецiалiсти-практики. Популярними стали поради американського спецiалiста Д. Карнегi про те, як полiпшувати спiлкування та завойовувати собi друзiв. Проте цi рекомендацiї мають не наукову, а переважно практичну цiннiсть. Вони стосуються технологiї спiлкування i не розкривають його етичної та психологiчної структури й закономiрностей. Водночас вони певною мiрою допомагають дiловим людям i всiм, кого хвилює процес спiлкування, хто вiдчуває у цьому труднощi. Однак, як вважає Е. Шорстом, нерiдко поради Д. Карнегi призводять до манiпулювання людьми, а це суперечить вимогам гуманiстичної етики i психологiї. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шорстома, насправдi спiлкуються на високому рiвнi культури. Вiн описує актуалiзатора – людину, яка має гуманнi мотиви спiлкування й ставиться до партнера як до рiвної собi особистостi. До спiлкування як наукової проблеми активно пiдiйшли спецiалiсти з етики, психологiї, фiлософiї та iнших галузей науки. У 20-30 роки нинiшнього столiття. У їхнiх працях зазначалося, що моральнi цiнностi та норми формуються пiд впливом вищих, зокрема релiгiйних, цiнностей або вiдповiдають традицiям, звичаям i ритуалам свого суспiльства. На Заходi у 30-i роки зародилася школа «людських вiдносин».Її прибiчники, розробляючи складнi економiчнi, фiнансовi питання, почали зверталися до етики, психологiї та соцiологiї – наук про людську поведiнку. На жаль, у радянськiй теорiї й практицi нiчого, крiм жорсткого опору «пiдступам буржуазної iдеологiї» в галузi становлення «людських вiдносин», не було напрацьовано. З розвитком капiталiзму вiдношення мiж етичними нормами та практичною дiяльнiстю людей поступово змiнюється. Якщо на перших етапах зародження виробничих вiдносин до своєї професiйної дiяльностi люди ставилися вiдповiдно до прийнятих етичних норм, то з розвитком ринкових вiдносин виникають «ножицi» мiж її етичними нормами та поведiнкою людей на виробництвi мiж обов’язком людини та ставленням до дiла. А це позначилося також на культурi поведiнки та спiлкування.

Початок формування в Українi наукової думки про спiлкування Справжнiмцентром формування культурної, фiлософської та психологiчної думки й утвердження етики та етикету, культури спiлкування в Українi стала Києво-Могилянська академія. Тут працювали видатнi вихователi й мислителi, якi зробили певний внесок в теоретичне висвiтлення етики спiлкування. Викладачi академiї наставляли своїх учнiв, що поведiнка та культура спiлкування кожної людини мають вiдповiдати загально прийнятим нормам й правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, «вiдхтовхуючись вiд iншого, а вiд себе йде до iншого, пiзнаючи в собi та в iншому все людське єство (єдину психологiчну структуру, долю, мету). Вони висловлювали iдею про те, що шлях до успiху у спiлкуваннi полягає через пiзнання себе та iншого, через використання етичних норм i правил, що притаманнi лише гуманному суспiльству.Серед викладачiв Києво-Могилянської академiї працював учений, письменник, оратор, громадський дiяч Феофан Прокопович. Вiн написав «Духовний регламент», де критикував «князiв церкви» за їхнi зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсi лекцiй вiн доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спiлкування можна впливати на людей i переконувати їх. Цiкавим є роздiл «Про почуття» з його книги «Риторика», де йдеться про необхiднiсть застосування етичних правил i норм поведiнки в поєднаннi з вимогами психологiї та риторики, розкривається вплив на вiдносини мiж людьми таких почуттiв, як любов, радiсть, гнiв, сум, страх, обурення та iншi. Ф. Прокопович залишив нам учення про три стилi монологiчного мовлення та спiлкування: -високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильнi емоцiї, величавi способи викладу своїх почуттiв; -квiтчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхiдно вживати красивi способи викладу думки; -низький стиль служить для повчання. Один з учнiв академїi, фiлософ i поет Григорiй Сковорода, який ввiйшов в iсторiю як людинознавець, пiдготував, прочитав курс «християнської доброчинностi», який можна назвати «християнським етикетом». Вiн наголошував, що ритуальнi норми та правила приносять користь суспiльству та людинi тодi, коли вони спираються на доброчеснiсть. Вiн вважав, що суспiльство, де кожен, спiлкуючись з iншими, реалiзує свої природнi обдарування, можна побудувати тiльки за допомогою освiти i самопiзнання. Г. Сковорода написав два фiлософських i водночас психологiчних твори «Наркис, або пiзнай самого себе» та «Асхань, або пiзнай самого себе», де накреслив шляхи становлення культури в Українi Гуманiстична спрямованість етики спiлкування та її значення

Загальнолюдськi цінності, в основi яких лежить загально-людська мораль, не є чимось незмiнним. Вони наповнюються новим змiстом, можуть мати інший рiвень значущостi. Однак упродовж усієї історії людства цiнувалися такi чесноти, як правдивість, спiвпереживання, ввічливість, пiдтримка iнших, передусiм слабких i молодших, повага до старших за вiком i статусом… Водночас засуджувалися брехливiсть, брутальнiсть, нечеснiсть, жорстокiсть, байдужiсть до iнших, агресивнiсть, нетерпимiсть. Гуманiстична етика – напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х р. ХХ століття (I. Файт, К. Гарпет, I. Левiн та iншi). Автори цієї теорії тiсно пов’язують моральнiсть з психологiєю окремої особистостi, певною мiрою вiдокремлюючись вiд загальних принципiв моралi. У сучаснiй iнтерпретації iдеї гуманiстичної етики обгрунтували Ж.П. Сартр i Е. Фромм. Так, останнiй зазначав, що любов до себе, яка неможлива без любовi до iнших, євищою цiннiстю. Якщо в авторитарнiй етицi норми, що встановленi авторитетом або владою, завжди превалюють над iндивiдуальними, то в гуманiстичнiй «сама людина може визначити критерiй доброчесностi та пороку» Послiдовники гуманiстичної етики дотримуються тези, що людина може реалiзуватися й стати щасливою лише в єдностi з iншими, у взаємодiї та спiлкуваннi з ними. Любов до ближнього, повага до нього – це сила людини, що об’єднує її зi свiтом, який є i її власним свiтом. Добро в цьому контекстi – розкриття та реалiзацiя можливостей людини, зло – безвiдповiдальнiсть, передусiм щодо себе. Тому, щоб зрозумiти суть добра i зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологiя. Гуманiстична психологiя – напрямок у психологiї, представники якого визначають головним предметом цієї науки особистiсть як унiкальну цiлiсну систему, для якої є характерною вiдкрита можливiсть самоактуалiзацiї та самореалiзацiї. Цей напрямок зародився в 50-60-тi роки в Калiфорнiї (CША). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс. Основним у цiй орiєнтацiї є вiра у можливiсть особистiсного зростання кожної людини, яка може самостiйно обирати свою долю. Людина народжується доброю (або нейтральною), а суспiльство робить її злою, агрессивною. Згiдно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожнiй людинi закладено прагнення до добра, до самореалiзації, i вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведiнки, запропонованi суспiльством, змушують людину знехтувати власними почуттями та потребами i пристати на цiнностi, нав’язанi iншими. А. Маслоу вважає, що в людинi замало можливостей для задоволення таких вищих потреб, а це врештi-решт гальмує задоволення таких вищих потреб, як самоповага та самореалiзацiя. Отже,гуманiстична етика грунтує на сучаснiй психології, яка сприяє розвитковi етики. Як стверджує Е. Фромм, вищi цiнностi гуманicтичної етики та психології – це не егоїзм,а любов до себе, не вiдкидання iндивiдуальностi, а ствердження людської самостiйностi. Щоб бути впевненою у своїх цiнностях, особистiсть має знати й розумiти себе, свою здатнiсть до добра та самовiддачi. Автори дотримуються положень гуманiстичної етики та психологiї в сучасному її розумiннi.

Висновки:

· Спiлкування – важлива форма людського бутя, умова життєдiяльностi людей, спосiб їхнього об’єднання. Воно є генетично первинною основою культури спiлкування.

· Спiлкування – це мiжособистiсна i мiжгрупова взаємодiя, основу якої становить пiзнання одне одного i обмiн певними результатами психiчної дiяльностi

· Потреба у спiлкуваннi розвивається вiд простих форм (потреба в емоцiйному контактi) до складнiших (у спiвробiтництвi)

· Культуру спiлкування визначає свiдоме й розумне ставлення до використання всiх його сторiн, функцiй та видiв у єдностi

· Вищiй рiвень моральної культури спiлкування характеризують гуманiстичнi орiєнтацiї у мiжособистiсних взаєминах та емпатiйний спосiб сприймання одне одного.

Питання для обговорення:

1. Що таке спiлкування i в чому полягає його гуманiстична природа?

2. У чому специфiка людської комунiкацiї? Якi її особливостi?

3. Як пов’язанi спiлкування та взаємодiя?

4. Яка залежнiсть мiж культурою спiлкування та пiзнанням себе та iншого?

5. Якi функцiї виконує спiлкування?

6. У чому особливостi культури спiлкування на кожному з його рiвнiв?

7. Що дають знання про спiлкування для майбутньої професiйної дiяльностi та особистого життя?

Поиск по сайту: