Та рівень його моральності

Суперечка в аудиторії - це зіткнення різних думок, під час якого кожна із сторін відстоює свою позицію. У науці природа суперечки розглядалася неодноразово. Найкраще це зробив С. І. Поварнін. Його книга "Суперечка. Про теорію та практику суперечки" — пер­ша спроба серйозно розібратися в цій проблемі.

Єдиної класифікації суперечки в науковій та методичній літера­турі немає. До основних факторів, що впливають на визначення виду суперечки, належать її мета, моральна та соціальна значущість пред­мета, форма та кількість учасників обговорення.

За метою суперечки поділяються на такі:

• суперечка як засіб пошуку істини. Вона використовується для перевірки якоїсь думки, ідеї. Із глибини віків до нас дійшов афоризм: "У суперечці народжується істина";

• суперечка як переконання іншої сторони. Досягти його мож­на лише тоді, коли відправник сам глибоко переконаний у предметі обговорення, а інша людина готова до сприймання;

• суперечка заради перемоги. Для деяких людей головне — перемога в будь-який спосіб. Вони керуються тезою "переможців не судять". Останнє слово завжди намагаються залишити за со­бою;

• Суперечка заради суперечки. Іноді такий вид суперечки нази­вають "суперечка-спорт". Людині подобається сам процес, для неї не так важливо, про що йдеться і які будуть результати;

•, понад усе цікавить, як можна довести чи спростувати певне положення;

суперечка як гра. Тут мета — домогтися спростування опонен­том його першої тези. У цьому разі можна користуватися для відповіді лише словами "так" чи "ні".

Отже, суперечка призначена для досягнення трьох цілей: виправ­дання своїх думок, спростування думок опонента та одержання до­даткової інформації.

Розрізняють ще два види суперечки: зосереджену — коли її учасники дотримуються основної тези і говорять лише для того, щоб захистити або спростувати її; безформну — думки учасників суперечки перескакують з однієї тези на іншу. Врешті-решт, вони запитують: "А з чого ж ми починали?".

На специфіку суперечки впливає кількість осіб, які беруть у ній участь. За цією ознакою можна виокремити суперечку-монолог, суперечку-діалог і суперечку полілог. Останні два види характерні саме для аудиторії. Тут суперечка може бути масовою (якщо в ній беруть участь усі присутні) або груповою (сперечається лише певна частина присутніх).

Чи завжди варто вступати в суперечку в аудиторії? Доцільні­ше ухилитися від неї. Якщо цього не можна зробити, то досвідчені промовці вважають, що поводитися треба за принципом "на війні — як на війні", викриваючи нечесні або помилкові докази опонента, використовуючи логічні прийоми. Проте в цьому разі існує межа, яку порядна людина не переступає. Зрозуміло, високий моральний рівень матиме суперечка, в якій присутні ставляться один до одного з повагою, проявляють розум, такт, людяність. На жаль, дуже часто, особливо за відсутності доказів, на людей навішують ярлики: "дема­гог", "екстреміст", "крикун" та ін.

Звичайно, суттєвими елементами культури суперечки є вміння слухати та вміння говорити, дотримуючись етичних норм і правил. У Давній Індії, наприклад, існували спеціальні процедури, за допомо­гою яких встановлювали, чи має людина моральні якості, необхідні для того, щоб вести чесну та пізнавально-орієнтовану суперечку. Лише за наявності якостей, що сприяють встановленню взаєморозу­міння, високій моральній культурі спілкування, людині довіряли керувати іншими.

ВИСНОВКИ:

• Спілкування в аудиторії — це взаємодія, в якій беруть ак­тивну участь рівноправні партнери — промовець та люди, котрі його слухають.

• Оратор є основним джерелом впливу на аудиторію. Ефек­тивність спілкування значною мірою залежить від його моральних і соціально-психологічних та інтелектуальних характеристик.

• Орієнтованість, мотивація та цілеспрямованість — необхідні умови ефективного спілкування оратора з аудиторією.

• Ораторське мистецтво промовця — це насамперед мистец­тво переконання, впливу на людей.

• Позитивний результат матиме лише така суперечка в ауди­торії, яка відбувається на високому моральному рівні, коли

обидві сторони дотримуються моральних цінностей та етич­них норм.

Питання для обговорення:

1. Чим спiлкування в аудиторiї вiдрiзняється вiд його форм?

2. Яку роль вiдiграє контакт у спiлкуваннi лектора з аудиторiєю?

3. Що є моральною основою спiлкування в аудиторiї?

4. Що необхiдно знати промовцевi для того, щоб забезпечити ефективне спiлкування в аудиторiї i досягти поставленої мети?

5. У чому полягає ораторське мистецтво промовця?

6. Якi особливостi має суперечка в аудиторiї?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Демосфен. Речи. — М., 1954.

2. Кенійський Георгій. Історія Русів: Пер. І. Драча. — К., 1991.

3. Лекционная пропаганда: вопросьі теории, организации и мето­дики.- К., 1989.

4. Леонтьев А. А. Лекция как общение. — М., 1974.

5. Леонтьев А. А. Психологические особенности деятельности лектора. — М., 1981.

6. Леонтьев А. А. Психология общения. — М., 1997.

7. Михневич А. Е. Ораторское искусетво лектора. — М., 1984.

8. Ножин Е. А. Мастерство устного вьіступления: Учеб. посо­бие.- М., 1978.

9. Павлова К. Г. Психология спора. — Владивосток, 1988.

10.Парьиин Б. Д. Основи социально-психологической теории. — М, 1971.

11.Поварнин С. И. Спор. О теории и практике спора // Вопр. философии.— 1990.— № 3.

12.Поуст Е. Американський етикет. — К.; Тернопіль, 1991.

Мiнiстерство освiти та науки України Днiпропетровський технiкум зварювання та електронiки iменi Е. О. Патона

Лекцiя №13 з предмету: «Етики i психологiї дiлового спiлкування» на тему:«Етика та етикет у дiловому спiлкуваннi з iноземцями»

Викладач: Важданова Г. I.

м. Днiпропетровськ, 2011р.

План:

^ Етичні засади спілкування з іноземцями

^ Етика усного ділового спілку­вання з іноземцями

^ Знайомство

^ Вітання

^ Візитна картка

^ Ділові переговори

^ Особливості письмового діло­вого спілкування

^ Рекомендації щодо особливо­стей поведінки в різних краї­нах

Поиск по сайту: