Міст і міського господарства

Планування розвитку міст та систем міського господарства протягом багатьох років здійснювалось, виходячи з необмежених можливостей використання таких важливих видів ресурсів, як територіальні, водні, енергетичні та ін.

На розвиток міського господарства істотно впливають природно-кліматичні умови й економічне становище міста, тобто наявність сировинних, енергетичних і водних ресурсів, транспортних шляхів тощо.

До найважливіших чинників, які сприяють або, навпаки, стримують подальший розвиток міста, об’єктів і споруд міського господарства належать: територіальні, природні, водні, енергетичні, трудові ресурси, санітарно-гігієнічні умови, водовідведення промислових і побутових стоків, транспортні зв’язки. Отже, кожному місту притаманний певний потенціал розвитку. Поповнення і відновлення ресурсів пов’язане з чималими витратами, різними для різних міст і для багатьох з них обмеженими.

Більшість ресурсів (водні, енергетичні та ін.) можуть використовуватися декількома містами і споживачами одночасно, тому граничний рівень їхнього споживання, а також перспективи розвитку міст повинні визначатися на стадії регіонального планування на основі ґрунтовного аналізу запасів різних видів ресурсів, а також територіально-планувальних і санітарно-гігієнічних умов.

Для визначення перспективного розвитку і забудови міст потрібен детальний аналіз містобудівних умов, наявності різних видів ресурсів. До основних ресурсів та умов, які суттєво впливають на розвиток поселень, належать:

територіальні ресурси – наявність резервних територій або ділянок, які за розміщенням у плані міста, розмірами, інженерно-будівельними і містобудівними вимогами можуть бути використані для забудови міста, розміщення об’єктів і споруд міського господарства.

Наявність територіальних ресурсів має важливе, а іноді й вирішальне значення для розвитку міст і розміщення об’єктів і споруд. Тому слід виявити наявність територій та їхню придатність для розвитку міста. Територіальні ресурси визначаються на підставі генеральних планів міст, а в процесі їхнього коригування або розробки нових планів – можливості освоєння під забудову ділянок відповідно до розміщення в плані міста, конфігурації, використання наявних або організації нових транспортних зв’язків, джерел водо- й енергопостачання, інженерно-будівельних умов (рельєф, ґрунти, рівень підземних вод та ін.), сучасного використання територій.

Ресурси водопостачання й умови водовідведення також визначають можливість розвитку міст, їх профіль і перспективи розвитку підсистем міського господарства. За дефіциту водних ресурсів виникає потреба в будівництві дорогих споруд для водопостачання (водоводів, каналів тощо). У деяких випадках вирішального значення набувають умови відведення на значну відстань промислових та побутових стоків за недостатньої потужності очисних споруд та господарсько-фекальної каналізації. Тому дуже важливо визначити наявність і потужність водних ресурсів в районі, прилеглому до міста, потребу в них на розрахунковий період і перспективу і визначити резерви водних ресурсів, які можуть бути використані для задоволення поточних і перспективних потреб міста, умов водовідведення й очищення стоків.

Умови екологічного стану міста, які детально аналізуються з метою визначення заходів для його поліпшення: усунення задимленості і загазованості повітря, забруднення водойм і ґрунту, виробничих шумів тощо. Ці та інші заходи здатні впливати на розвиток міста, зокрема територіальний, його функціональне зонування, розміщення сельбищних, промислових, комунальних та інших територій.

Аналіз санітарно-гігієнічних умов повинен бути комплексним, з урахуванням санітарного стану повітряного середовища і водойм, можливих місць скидання промислових та побутових стоків, охоронних територій, зон масового відпочинку тощо.

Транспортні зв’язки міста з районами сировинних і трудових ресурсів істотно впливають на функціонування і розвиток міського господарства, життєдіяльність міст. Тому потрібно проаналізувати пропускну спроможність транспортних мереж, задоволення ними потреб окремих галузей народногосподарського комплексу, а також можливості розвитку й огляд необхідних інвестицій.

Трудові ресурси, до яких належить населення в працездатному віці, а також працюючі в непрацездатному віці. Необхідно з’ясувати чисельність трудових ресурсів у складі населення міста, їхню зайнятість у суспільному виробництві, а також наявність невикористаних трудових ресурсів міста і населених пунктів у приміській зоні. Раціональне їх використання є важливою умовою злагодженого розвитку усіх галузей міського комплексу. Останніми роками значно зросли вимоги до професійного і культурного рівня працівників, їхнього віку тощо.

З метою регулювання і розподілу основних видів ресурсів потрібно використовувати систему показників для певної території. Це можуть бути балансові показники потреб населеного пункту в трудових ресурсах відповідно до структури зайнятості і соціально-професійного складу населення; в енергетичних, матеріально-технічних і фінансових ресурсах для забезпечення функціонування міста; у територіях для розвитку міста і його інженерно-транспортної інфраструктури; у водних ресурсах, зелених насадженнях (для організації відпочинку населення) та ін. Для задоволення згаданих потреб слід виявити резерви ресурсів, а також визначити ліміти їхнього використання відповідно до темпів розвитку міста і неминучого обмеження деяких з них. Таким чином, ресурсна проблема полягає не так у пошуку нових джерел, як у збереженні наявних і раціональному їх використанні.

Беручи до уваги, що найвагомішою і найскладнішою в обґрунтуванні сучасного розвитку міст є проблема енергоощадності, розглянемо її більш детально.

Як відомо, розширення міських територій неодмінно зумовлює зростання потреб в тепловій й електричній енергії. Промислові райони й індустріальні міста є значними споживачами енергії. Обсяги її споживання постійно збільшуються не тільки внаслідок розвитку енергоємного виробництва та галузей важкої промисловості, а й у зв’язку з розвитком транспорту та міського господарства, із зростанням потреб комунально-побутового сектора в електроенергії, теплі і газі. У загальному обсязі споживаної в нашій країні енергії близько 80% припадає на міста. На рівень енергоспоживання істотно впливає житлово-комунальна сфера. Щороку на опалення і гаряче водопостачання об’єктів соціального призначення і житла витрачається до 30 % енергоресурсів, з них 2/3 споживає житловий сектор. Тому однією з найактуальніших проблем є їхнє раціональне й ощадливе використання. Важливим є виявлення наявних енергоресурсів міста, аналіз балансу енергопостачання і визначення додаткових заходів в тепло- і електропостачанні.

Тісний взаємозв’язок між містобудівними вирішеннями і споживанням енергоресурсів є очевидним. Зокрема, визначення оптимальних параметрів розбудови міста, вибір стратегії розвитку його економічної бази, прийомів планувальної організації і функціонального зонування міських територій, поверховості і щільності забудови, масштабів і методів реконструкції позначаються на споживанні енергоресурсів. Тому серед проблем, які вирішуються в генеральному плані міста, однією з найважливіших є визначення потреб у різних видах енергії, внутрішніх і зовнішніх джерелах забезпечення цих потреб, розробка пропозицій щодо вибору економічно доцільних джерел і способів енергопостачання, а також створення спільних для групи підприємств і міста загалом енергетичних мереж і споруд.

Діапазон засобів і методів підвищення ефективності використання енергоресурсів у містобудуванні характеризується широтою і різноманітністю, охоплює такі напрями, як впровадження нових видів енергії, удосконалення видів транспорту, застосування сучасного обладнання і побутових приладів, нових будівельних матеріалів і конструкцій, що сприяє зниженню непродуктивних витрат і заощадженню енергії. Одним з найважливіших серед цих заходів є раціональна функціонально-планувальна організація міста.

Варто відзначити позитивну ресурсозбережну роль удосконалення нормативної бази проектування міст, що відчутно вплинуло на економію енергії в плануванні і забудові міст. Зокрема, розв’язанню проблеми раціонального витрачання енергоресурсів сприяли заходи, здійснені за останній період: обмеження територіального розвитку міст з підвищенням інтенсивності використання міських земель, а також транспортних й інженерних мереж; формування великих житлових масивів і розвиток систем централізованого теплопостачання від ТЕЦ і районних котелень, створення ефективних мереж теплопостачання, скорочення норм активних показників щодо територій під комунально-складськими об’єктами і створення спеціалізованих комунально-складських зон; формування систем взаємопов’язаних населених пунктів із загальними мережами інженерно-технологічного і транспортного обслуговування. Ці заходи і нормативи значною мірою підвищили ефективність містобудівних вирішень, дали змогу заощадити енергетичні та інші ресурси.

Здійснення політики ресурсозбереження в містобудуванні потребують нового підходу до вирішення проблем розвитку й удосконалення планувальної структури населених пунктів. Слід зазначити, що до останнього часу в містобудівній практиці не було певних характеристик, нормативів і рекомендацій щодо взаємозалежності містобудівних вирішень і рівня витрачання енергоресурсів. Новизна і складність проблеми ощадливого використання енергоресурсів у містобудуванні зумовили певну обмеженість відповідних цілеспрямованих досліджень, а також впровадження їх у практику проектування і забудови міст. Досі увага приділялася переважно вивченню загальних аспектів енергозбереженням або, навпаки, досить вузьким інженерно-технічним завданням економії енергії шляхом впровадження нових вирішень в системі виробництва, розподілу й акумуляції традиційних і альтернативних видів енергії. У багатьох випадках питання ощадливого використання енергії в містах розглядається в контексті організаційних заходів для вирішення цього завдання.

Зважаючи на актуальність заощадження енергетичних ресурсів завдяки містобудівним заходам, в Україні здійснюється комплекс наукових досліджень, спрямованих на зменшення енерговитрат на основі ефективних архітектурно-планувальних вирішень, а також удосконалення енергетичної і транспортної інфраструктури та методів планування і забудови міст з урахуванням енергетичного фактора.

Уперше в Україні такі дослідження на рівні міста загалом й окремих його районів почали виконувати в КиївНДПІ містобудування наприкінці 70-х – на початку 80-х років. Виявлено, що детальне вивчення і застосування енергетичних чинників у розвитку і забудові міст може істотно вплинути на політику в галузі енергетики, знизивши потреби в енергосировині у межах 15%. За висновками науковців, витрати енергоресурсів залежать від структури міста, його конфігурації, трасування комунікацій тощо. Головний містобудівний ефект є можливим за компактної структури міста завдяки його раціональній функціонально-просторовій організації, що дає змогу досягти взаємної близькості елементів міста, а отже, функціональних і трудових зв’язків між ними. Економія енергії відбувається перш за все за рахунок зменшення споживання у сфері інженерних комунікацій і транспорту. Найбільш енергоефективними є компактні міста, тобто ті, де комунікаційні відстані є мінімальними.

Застосування компактних вирішень сприяє не тільки скороченню мереж, а й досягненню супутніх матеріально-технічних ефектів (зменшення витрат металу, труб, ізоляційних матеріалів тощо). Концентрація забудови та підвищення її щільності вздовж магістралей дає змогу скоротити протяжність підземних інженерних комунікацій, особливо трубопроводів великих діаметрів – на 30 відсотків і більше. Розмір капіталовкладень у будівництво внутрішньоквартальних мереж зменшується майже на 30% залежно від взаєморозміщення і групування будинків і на 8-10% - за підвищення щільності забудови. Раціональне розміщення будинків і споруд відповідно до мікрокліматичних умов (температури повітря, швидкості вітру, прямої сонячної радіації) дає можливість знизити витрати тепла на опалення в межах 5-20%.

Вартість теплових мереж і втрати ними тепла в міських системах значно збільшуються через низьку щільність забудови, тобто в районах малоповерхової забудови. Для такого типу споживачів раціональним є створення локальних систем обігріву будинків.

Відчутно позначається на рівні споживання енергії і палива робота міського транспорту. У міру розбудови міста збільшується транспортна рухомість населення. Це зумовлено не тільки ускладненням функціонально-просторової структури міста, але й зростанням культурних потреб населення. Певної економії можна досягти завдяки раціональному перерозподілу місць праці і мешкання, що дасть змогу мінімізувати приріст дальності трудових поїздок і не тільки стабілізувати, але й зменшити показники середніх витрат на пересування населення в місті. Раціональною є така функціонально-планувальна структура міста, за якої створено умови переважно для пішохідного руху, що досягається головним чином завдяки збалансованості розміщення місць трудової діяльності.

Слід зазначити, що оцінка ефективності всього комплексу заходів енергозбереження ускладнюється через наявність багатьох його складових: використання енергетичної сировини, технології виробництва і споживання енергії, характер виробничих процесів, кліматичні умови, розміщення ресурсів та ін. Досить складним також є визначення можливої економії витрат енергії в окремих підсистемах міського господарства.

Через ресурсні обмеження у розвитку міст і підсистем міського господарства постає проблема удосконалення норм проектування з метою збереження й ефективного використання всіх видів ресурсів, а також переорієнтації містобудівної теорії і практики на ресурсоощадні методи проектування.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сучасний стан та особливості ЖКГ.

2. Назвіть основні проблеми ЖКГ і заходи для удосконалення його розвитку.

3. Дайте визначення поняття «міське господарство», назвіть його склад і основні напрями діяльності.

4. Як комунальні підприємства поділяються за характером послуг?

5. Які функції належать до технологічних, експлуатаційних та захисних підсистем міста?

6. Дайте визначення поняття «інженерна інфраструктура міста».

7. Як ресурсні обмеження позначаються на умовах розвитку міст і міського господарства?

8. У чому полягає політика ресурсозбереження в розвитку міст і міського господарства?

Поиск по сайту: