Санітарна охорона від забруднення довкілля

Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» Міністерство охорони здоров’я затвердило «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів» [30]. Ці правила містять основні гігієнічні вимоги до планування і забудови нових та існуючих міських та сільських поселень, їхнього санітарного впорядкування та оздоровлення. Правила є обов’язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами – громадянами інших держав. Насамперед це стосується вимог до розміщення й організації виробничої території. Промислові, сільськогосподарські та інші об’єкти, що є джерелами хімічного, фізичного й біологічного забруднення навколишнього середовища за неможливості застосування безвідходних технологій відокремлюються від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисні зони встановлюють від об’єктів-забруднювачів до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, а також територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об’єктів, у тому числі від підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітного та іонізуючого випромінювання та інших шкідливих факторів; теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень; санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрація й рівень шкідливих чинників не повинні перевищувати гранично допустимих гігієнічних нормативів. Територія санітарно-захисної зони не може розглядатись як резерв розширення підприємств, сельбищної території і прирівняних до них об’єктів.

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об’єктів, що є джерелами виробничих забруднень, визначаються відповідно до чинних санітарних норм. Санітарно-захисна зона для підприємств та об’єктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена за потреби та належного техніко-економічного та гігієнічного обґрунтування, але не більше, ніж в 3 рази, у випадках відсутності способів очищення викидів; неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітного та іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників до меж, встановлених нормативами; розташування житлової забудови, оздоровчих та інших прирівняних до них об’єктів з підвітряного боку підприємств в зоні можливого забруднення атмосфери.

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, якщо в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, здійснених для району розміщення підприємств або іншого виробничого об’єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів концентрація шкідливих речовин в атмосферному повітрі, рівень шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізаційних випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічних нормативів.

У разі організації нових, не визначених в санітарно-гігієнічному відношенні виробництва та технологічних процесів, а також будівництва (реконструкції) великих підприємств I та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо впливати на навколишнє середовище та здоров’я населення, розміри санітарно-захисних зон слід встановлювати в кожному конкретному випадку згідно з відомостями про ступінь впливу на навколишнє середовище аналогічних об’єктів, які функціонують у державі та в інших країнах. Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництва, підприємств та інших виробничих об’єктів, що працюють за новими технологіями, а також зміни цих зон (у бік збільшення чи зменшення) затверджуються за належного обґрунтування головним державним санітарним лікарем України.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових будинків з прибудинковими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільчої мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, вплив яких має тривалий характер (солі важких металів, канцерогенні і радіоактивні речовини, діоксин та ін.). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються названими речовинами, потрібно визначати за погодженням з територіальними органами Міністерства охорони здоров’я України.

У промислових районах, відокремлених від сельбищної території санітарно-захисною зоною завширшки 1000 м і більше, не слід розміщувати підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів промисловості, на продукції яких й на умовах праці робітників можуть негативно позначатися викиди виробництва високого класу шкідливості.

У санітарно-захисній зоні допускається розміщувати пожежні депо, лазні, фабрики-пральні, гаражі, склади (крім спеціалізованих продовольчих), науково-дослідні лабораторії, пов’язані з обслуговуванням цього та прилеглих підприємств; стоянки для громадського та індивідуального транспорту, місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, нафто- і газопроводи, свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджувальні споруди, каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання, розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони. Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та впорядкованою. З боку сельбищної території необхідно висаджувати смугу дерево-чагарникових рослин.

Розміщення та організація комунально-складської зони здійснюється відповідно до ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Особливої уваги потребує санітарна охорона у сфері питного водопостачання. Санітарній охороні підлягають джерела та об’єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води в місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню та ймовірному виснаженню водних об’єктів, а також безпечного виробництва й постачання питної води. Залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру імовірного забруднення встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Визначення зон санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання здійснюється в процесі проектування. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюють органи місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Вплив потенційних забруднювачів підземних вод в другому та третьому поясах зони санітарної охорони, які з технічних причин не можуть бути винесені за її межі (нафтопроводи, поля фільтрації, скотомогильники тощо), щодо кожного такого об’єкта визначають на підставі аналізу міграції шкідливих речовин в навколишньому природному середовищі. За значного техногенного навантаження в межах другого та третього поясів санітарної охорони з метою контролю за експлуатацією джерел питного водопостачання для ухвалення водогосподарських рішень здійснюються постійні моніторингові дослідження.

У разі розміщення зони санітарної охорони на території двох і більше областей її межі визначає Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань санітарного та епідеміологічного контролю, водного господарства, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування.

Зони санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання належать до водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

перший пояс (суворого режиму) охоплює територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу;

другий і третій пояси (обмеження і спостереження) – територія, відведена для охорони джерел й об’єктів централізованого питного водопостачання.

У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об’єктів централізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність обмежується. Забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не дотримано в повному обсязі всіх вимог і виконання заходів, передбачених у проектах зон санітарної охорони, проектах на будівництво та реконструкцію, інших проектах.

У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється: скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, випасання і водопій худоби та інші види водокористування, що впливають на якість води, перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських будівель, організація причалів плавзасобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов’язаних з експлуатацією чи розширенням водопровідних споруд і мереж.

У межах другого поясу зони санітарної охорони заборонено: розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, шламосховищ та інших об’єктів підвищеної небезпеки, що загрожують імовірним хімічним забрудненням вод; використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби; розміщення цвинтарів, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об’єктів, що становлять потенційну загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), заняття садівництвом та городництвом; видобування піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов’язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд; закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти, підземне складування твердих відходів та розробка надр землі; забруднення територій сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами.

У межах третього поясу зони санітарної охорони не дозволяється: закачування відпрацьованих (зворотних) вод у підземні горизонти з метою їхнього захоронення, підземне складування твердих відходів і розробка надр, що може призвести до забруднення водоносного горизонту; розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що становлять небезпеку хімічного забруднення підземних вод; відведення у водні об’єкти стічних вод, що не відповідають санітарним правилам і нормам.

Режим зони санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання визначає Кабінет Міністрів України. Дотримання режиму поясів особливої санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання покладається у межах першого поясу – на підприємства питного водопостачання; у межах другого та третього поясів – на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, а також на підприємства, установи, організації та громадян, які є власниками або користувачами земельних ділянок у межах цих зон.

Санітарна охорона у сфері питної води та питного водопостачання забезпечується:

· центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів – щодо контролю за дотриманням норм і правил, якими регулюється скидання стічних вод у водні об’єкти та здійснення охоронних заходів для дотримання відповідності якості води паспорту водного об’єкта;

· центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства – щодо паспортизації джерел питного водопостачання, контролю за показниками якості води в контрольних створах водного об’єкта в місцях водозабору – відповідно до державних стандартів, санітарних норм і правил стосовно джерел питного водопостачання та питної води;

· юридичними і фізичними особами, діяльність яких впливає на стан джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання, шляхом здійснення їхнім коштом заходів з охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження і гарантування безпеки виробництва та постачання питної води.

З метою збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про якість питної води, стан об’єктів централізованого питного водопостачання, прогнозування його змін та підготовки науково обґрунтованих рекомендацій для ухвалення рішень у цій сфері центральними органами виконавчої влади провадиться державний моніторинг з таких питань: водного господарства – щодо якісного стану водних об’єктів у місцях водозаборів для централізованого питного водопостачання за радіологічними і хімічними показниками; охорони здоров’я – щодо дотримання санітарних норм хімічних, бактеріологічних, радіологічних показників водних об’єктів, призначених для питного водопостачання, та в системах питного водопостачання; житлово-комунального господарства – щодо якості питної води за хімічними і бактеріологічними показниками, а також технічного стану об’єктів централізованого питного водопостачання; екології та природних ресурсів – щодо прогнозування змін якісного і кількісного стану поверхневих та підземних джерел централізованого питного водопостачання в місцях водозабору.

На особливу увагу заслуговують містобудівні заходи із захисту населення від негативного впливу електромагнітного поля. Такі об’єкти, як радіотелевізійні станції, промислові генератори, повітряні лінії електропередачі високої напруги, випромінюють електромагнітну енергію й утворюють поля негативного впливу на здоров’я людини. Тому потрібно влаштовувати захисні зони навколо телевізійних центрів і ретрансляторів. Слід брати до уваги шкідливий вплив таких об’єктів на здоров’я населення і в процесі планувальної організації міста, зонування території, проектування житлової забудови. Для розміщення ЛЕП відводяться території на достатній відстані (до 100 м) від житлової забудови. Передбачається також утворення санітарно-захисних зон, на території яких забороняється розміщення житлових і громадських будинків, стоянок транспорту, складів нафтопродуктів тощо.

Стосовно радіоактивно забрудненої території, то з метою гарантування радіаційної безпеки і захисту населення визначаються відповідні зони і правовий режим їхнього використання. У зоні відчуження і обов’язкового відселення забороняються усі види господарської діяльності, постійне проживання населення, будівництво без спеціального дозволу і забезпечується дотримання суворого природоохоронного режиму. У зоні гарантованого добровільного відселення заборонено будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного та соціального захисту населення, будівництво курортно-рекреаційних установ, обмежується сільгоспвиробництво, житлово-цивільне будівництво. У зоні посиленого радіоактивного контролю забороняється будівництво нових і розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, будівництво та функціонування санаторіїв, позашкільних таборів, баз і будинків відпочинку, обмежується житлове будівництво.

Під час проектування міст потрібно брати до уваги ареали радіоактивного забруднення території України, позначені на спеціальних картах, а для визначення обсягу житлово-цивільного будівництва – наявність радіоекологічного паспорта обраної території.

Важливою проблемою є формування комунально-складських зон міста – території населеного пункту, призначеної для розміщення груп й окремих підприємств, які задовольняють потреби населення в зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах, із спільними для них об’єктами інженерно-технічного й адміністративного забезпечення.

На території комунально-складської зони розміщуються підприємства й об’єкти харчової (м’ясної і молочної) промисловості, торгівлі й плодоовочевого господарства; транспортні господарства: гаражі, станції технічного обслуговування автомашин, автозаправні станції, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні і таксомоторні парки тощо; а також побутового обслуговування населення - фабрики-пральні, хімічного чищення одягу, ремонту побутової техніки; комунального господарства - парки дорожньо-прибиральних машин, інженерних мереж тощо.

Холодильники великої місткості (понад 600 т) і молокозаводи, які потребують застосування великої кількості аміаку, слід розміщувати у відокремлених складських районах приміської зони.

За межами території міст та їхніх зелених зон у відокремлених складських районах приміської зони розосереджено, з дотриманням санітарних, протипожежних і спеціальних норм розміщують склади державних резервів, склади нафти і нафтопродуктів першої групи, перевалочні бази нафти і нафтопродуктів, зріджених газів; вибухових матеріалів і базисні склади сильних отруйних речовин, базисні склади продовольства, фуражу і промислової сировини; перевалочні бази для лісових і будівельних матеріалів.

У районах з обмеженими територіальними ресурсами і цінними сільськогосподарськими угіддями треба за наявності відпрацьованих гірничих виробок і ділянок надр, придатних для розміщення об’єктів, здійснювати будівництво сховищ продовольчих і промислових товарів, розподільчих холодильників та інших об’єктів, які потребують стійкості до зовнішнього впливу і надійності функціонування. Ці об’єкти мають бути облаштовані відповідно до норм протипожежної безпеки згідно з чинними нормативними документами.

Для попереднього визначення розмірів земельних ділянок під склади, призначені для обслуговування поселень, допускається виходити з розрахунку 2 м² на одну людину у крупних і найкрупніших містах із застосуванням багатоповерхових складів і 2,5 м² – у решті міст і населених пунктів.

У містах-курортах розміри комунально-складських зон для обслуговування тих, хто лікується й відпочиває, треба визначати з розрахунку 6 м² на особу, а в разі розміщення в цих зонах оранжерейно-тепличного господарства – 8 м² на особу.

Для підприємств комунально-складських зон, що їх будують чи реконструюють, з метою підвищення інтенсивності освоєння ділянок треба передбачити використання багатоповерхових будинків, освоєння підземного простору, підвищення щільності забудови.

Запитання для самоконтролю

1. Характеристика інженерно-геологічних умов забудови міст в Україні.

2. Заходи для захисту об’єктів від зсувних процесів.

3. Заходи з ліквідації наслідків підтоплення земель в населених пунктах України.

4. Озеленення міст. Класифікація зелених насаджень за функціональними ознаками.

5. Нормування території зелених насаджень загального користування.

6. Основні елементи системи озеленення.

7. Комплекс робіт з благоустрою міст.

8. Державне управління зеленим господарством.

9. Санітарне очищення міст. Організація збирання і знешкодження відходів.

10. Методи знешкодження твердих побутових відходів.

11. Основні критерії розміщення полігонів твердих побутових відходів.

12. Основні заходи для поліпшення організації санітарного очищення міст.

13. Заходи з санітарної охорони від забруднення довкілля.

14. Основні вимоги до організації санітарно-захисних зон, їхні розміри залежно від класу небезпеки забруднювачів.

15. Санітарна охорона у сфері питного водопостачання.

Поиск по сайту: