Ресурсний потенціал підприємств ЖКГ

Ресурсний потенціал підприємства – це сукупність ресурсів, які підприємство має у своєму розпорядженні, а також здатність працівників і менеджерів підприємства до використання ресурсів з метою створення товарів, послуг та отримання максимального ефекту.

Ресурсний потенціал підприємства має натурально-речову форму як сукупність основних та оборотних фондів й вартісну форму як сукупність минулої праці та витрат в грошовому вимірі.

Ресурсний потенціал підприємства характеризується реальними можливостями підприємства – реалізованими і не реалізованими з якоїсь причини; обсягом ресурсів і резервів, що їх використовує підприємство з метою отримання максимального результату, і тих, що підприємство не використовує з якоїсь причини; здатністю менеджерів ефективно використовувати наявні ресурси; організаційно-правовою структурою підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства кількісно можна визначити як сукупність складових, приведених до єдиної розмірності за допомогою спеціальних коефіцієнтів, або може визначатися можливим обсягом виробництва і реалізації продукції, товарів та послуг.

Складові ресурсного потенціалу підприємства:

· матеріальна – основні та оборотні фонди підприємства;

· нематеріальна – об`єкти промислової та інтелектуальної власності;

· фінансова – фінансові ресурси;

· кадрова – чисельність працівників, їхня кваліфікація та досвід;

· організаційна – методи управління й організації ефективного використання залучених ресурсів.

Як економічна категорія ефективність використання ресурсів підприємства характеризує економічні відносини, пов’язані з покращенням використання виробничих ресурсів і зниженням сукупних витрат праці для досягнення найбільших результатів та визначається законом економії робочого часу. Це означає, що мета господарчої діяльності повинна досягатися найменшими витратами суспільної праці.

Як інструмент господарювання ефективність використання ресурсів підприємства характеризує комплексний показник кінцевих результатів використання всіх ресурсів за певний проміжок часу.

Ефективність використання ресурсів підприємства визначають за коефіцієнтом ефективності:

Кеф = результати/ витрати. (6.1)

Принципи оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства:

· якісне оцінювання має здійснюватися на основі зіставлення результатів виробництва з витратами;

· оцінювання здійснюється за єдиним критерієм;

· оцінювання відбувається за системою показників, що характеризують різні економічні процеси використання ресурсного потенціалу підприємства;

· розрахунок здійснюють на основі єдиних форм та показників статистичного обліку і планування економіки та її окремих складових.

Кількісні результати використання ресурсів підприємства відображають у статистичній звітності (форма 2 «Звіт про фінансові ресурси підприємства»).

Такими результатами є:

· чистий виторг від реалізації продукції – виторг від реалізації без акцизів, ПДВ, інших відрахувань з виторгу;

· чистий прибуток – різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та податком на прибуток від звичайної діяльності;

· прибуток від операційної діяльності – чистий виторг від реалізації продукції (без собівартості реалізованої продукції, адміністративних видатків, витрат на збут, інших операційних витрат) плюс інші операційні доходи.

Усі показники економічної ефективності поділяють на узагальнювальні та специфічні. До узагальнювальних показників належить показник ресурсовіддачі – відношення чистої виручки від реалізації до середньої суми використаних ресурсів. Для більш точного розрахунку середніх ресурсів використовують середню хронологічну.

Якщо результат діяльності виражається прибутком, то ефективність характеризується рентабельністю ресурсів, яка розраховується як відношення суми прибутку до суми ресурсів.

Специфічні показники – це показники, що характеризують ефективність окремого виду ресурсів: основних фондів, трудових і фінансових ресурсів.

Матеріальні ресурси – це вся сукупність ресурсів у натурально-речовій формі, що використовуються в діяльності підприємства. Вони поділяються:

на основні фонди – засоби праці, що мають вартість та функціонують у виробництві протягом тривалого періоду, а їхня вартість переноситься на кінцевий продукт поступово частинами у міру зносу;

оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді предметів праці, елементи яких повністю споживаються у виробничому циклі і вартість яких переносять на кінцеву продукцію.

Види основних фондів

1. Залежно від участі в процесі виробництва: виробничі (будинки, споруди, обладнання); невиробничі (задовольняють культурно-побутові потреби працівників – житлові будинки, оздоровчі комплекси).

2. Залежно від призначення: будинки, споруди (дороги, тунелі, мости), передавальні пристрої (електро- та тепломережі, генератори, електродвигуни), машини й обладнання, транспортні засоби, інші основні фонди.

3. Залежно від участі у виробничому процесі: активні (беруть участь у виробництві); пасивні (створюють умови для виробництва).

4. Залежно від форми власності: державні, приватні, колективні, комунальні, змішані.

5. Залежно від вікової структури: до 5 років, від 5 до 10, від 10 до 20, більше 20 років.

Крім того, основні фонди поділяють на чотири групи згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 з метою нарахування амортизації.

Види зношеності основних фондів: фізична зношеність – втрата початкової споживчої вартості; моральна зношеність – знецінення основних фондів до настання фізичного зносу внаслідок появи більш прогресивних машин та обладнання, нових технологій, нових продуктів.

Амортизація – це грошове відшкодування зношення основних фондів шляхом додавання частини їхньої вартості до витрат на випуск продукції; це грошове вираження фізичного та моральної зношеності.

Амортизаційні відрахування здійснюють за нормами, які

· характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до вартості основних фондів;

· залежать від необхідності відшкодування основних фондів та міру моральної зношеності;

· встановлені урядом;

· є важелем державного регулювання інвестиційного процесу.

Методи нарахування амортизації

1. Прямолінійний метод – це метод, коли вартість об`єкта основних фондів списується рівними частинами протягом всього періоду експлуатації (переваги – простота, точність розрахунку, рівномірність розподілу сум амортизації між періодами; недоліки – не береться до уваги моральне зношення):

СА= (ПВ – ЛВ) / Т, (6.2)

де СА – сума щорічних амортизаційних відрахувань;

ПВ – первісна вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

Т -–термін корисної служби.

2. Податковий метод – це метод, за яким амортизаційні відрахування визначають щоквартально за допомогою фіксованого відсотка від залишкової вартості кожної групи (1група – 2%, 2 група – 10%, 3 група – 6%, 4 група – 15%).

3. Метод подвійного залишку – річну суму амортизації обчислюють шляхом знаходження річної норми амортизації, яка подвоюється, і перемноженням цієї норми на амортизаційну вартість об’єкта амортизації:

СА= (ПВ – ЛВ)*((100/Т) *2)). (6.3)

4. Метод зниження залишку – норму амортизації розраховують за формулою

Н = 1 - Т*(ЛВ/ПВ), (6.4)

СА = ПВ*Н. (6.5)

5. Метод ануїтету – це метод означає розрахунок розміру амортизаційних відрахувань за формулою:

СА = (ПВ – тЛВ) / тА, (6.6)

де тЛВ – теперішня оцінка очікуваної ліквідаційної вартості об’єкта;

тА – теперішня вартість одиниці ануїтету.

6. Виробничий метод, або метод суми одиниць продукції, використовують у тому випадку, коли доцільно амортизувати об’єкт відповідно до фактичного виробітку або кілометражу автомобіля. Тоді норму амортизації та суму амортизаційних відрахувань обчислюють за формулами:

Н = (ПВ – ЛВ) / КП, (6.7)

СА = Ор * Н, (6.8)

де КП – кількість одиниць продукції, що планують виробити на цьому обладнанні за весь термін експлуатації;

Ор – фактичний обсяг виробництва продукції за рік.

Показники, що характеризують стан та рівень забезпечення підприємства основними фондами:

1. Коефіцієнт оновлення основних фондів = вартість введених основних фондів / вартість основних фондів наприкінці періоду.

Технічний стан основних фондів є кращим, якщо коефіцієнт збільшується.

2. Коефіцієнт вибуття основних фондів = вартість основних фондів, що вибули / вартість основних фондів на початку періоду.

Технічний стан основних фондів є кращим, якщо коефіцієнт зменшується.

3. Коефіцієнт інтенсивності оновлення основних фондів = вартість основних фондів, що вибули / вартість введених основних фондів.

Технічний стан основних фондів є кращим, якщо коефіцієнт збільшується.

4. Коефіцієнт зношеності основних фондів = сума зношення основних фондів / первинна вартість основних фондів.

Технічний стан основних фондів є кращим, якщо коефіцієнт зменшується.

5. Фондовіддача = чистий виторг від реалізації продукції / середньорічна вартість основних фондів.

Чим вищий показник, тим ефективніше використовуються основні фонди.

6. Фондоємність = 1 / фондовіддачу.

Чим менший показник, тим ефективніше використовуються основні фонди.

Основні способи підвищення ефективності використання основних фондів – це збільшення екстенсивного навантаження (скорочення часу простоїв обладнання, зниження частки невикористовуваних машин та неефективного обладнання) і підвищення інтенсивного навантаження (технічне вдосконалення обладнання, підвищення якості сировини, впровадження нових технологій, застосування прогресивних форм організації виробництва).

Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити користь протягом тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи отримання доходу та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

Види нематеріальних ресурсів: об`єкти промислової власності – винахід, промисловий зразок, корисні моделі, товарний знак; об`єкти інтелектуальної власності – програмне забезпечення, банк даних, база даних, банк знань; інші нематеріальні ресурси – ноу-хау, рацпропозиції, гудвіл (перевищення купівельної вартості підприємства над його майновою вартістю, грошова оцінка репутації та іміджу підприємства, стабільності клієнтури, престиж).

Нематеріальні ресурси також поділяються:

· на ті, що мають правовий державний захист (винахід, промисловий зразок, захищені патентом; корисна модель, товарний знак, користування земельною ділянкою та іншими природними ресурсами, захищені свідоцтвом про державну реєстрацію);

· ті, що не мають правового державного захисту (програмне забезпечення, наукові праці, твори літератури та мистецтва, захищені авторським правом; ноу-хау, гудвіл є комерційною таємницею підприємства).

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси є можливою завдяки використанню права самим власником або надання власником такого права іншій зацікавленій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода – це договір, відповідно до якого власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) право на користування. Ліцензія – це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом визначеного строку за винагороду.

Розрізняють добровільні та примусові ліцензії, а також звичайні (залишає ліцензіату право особистого використання та укладення ліцензійних угод з іншими), виняткові (усі права передаються ліцензіату зі збереженням особистого використання ліцензіаром), повні (перехід ліцензіату всіх прав використання).

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару винагороду у формі:

· роялті – періодичні відрахування протягом терміну чинності ліцензійної угоди, що встановлені у вигляді ставок відповідно до обсягу обороту, собівартості або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

· паушальної виплати – одноразова винагорода за право використання об’єкта ліцензійної угоди.

Нематеріальні активи можна оцінювати за собівартістю (витрати на створення нематеріальних активів), за ціною придбання та за ринковою ціною.

З метою здійснення ефективної господарчої діяльності кожне підприємство повинно мати фінансові кошти.

Гроші створюють матеріальну основу функціонування фінансів. Фінанси підприємств – це економічні відносини, пов’язані з утворенням, розподілом та використанням грошових доходів та фондів грошових коштів.

Під фінансовими ресурсами підприємств комунальної форми власно­сті слід розуміти сукупність грошових коштів, резервів і надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріплені за ними на правах оперативного управління або повного господарського відання і використовуються на статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних коштів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток. До залучених – бюджетні асигнування, кредити банків.

Первинне формування цих ресурсів відбувається в період створення підприємства шляхом формування статутного фонду, що складається з основних засобів й оборотних коштів. Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить, у період до його реєстрації як суб'єкта господарювання. Мінімальну величину статутного фонду такого підприємства визначається місцевою владою.

Джерела формування фінансових ресурсів класифікують:

· за власністю: власні (статутний фонд, грошові доходи (прибуток, капітальний дохід, дивідендний дохід), амортизаційні відрахування, кошти спонсорів, добродійні внески, страхові відшкодування), прямі та непрямі субсидії; залучені (внутрішня кредиторська заборгованість, кредити, кошти під спільну діяльність – акції);

· за платністю: платні, безплатні;

· залежно від формування: загальні (для підприємств усіх форм власності – прибуток, кредити та ін.); спеціальні (для державних підприємств – бюджетні субсидії).

Оборотні активи – сукупність грошових коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів та фондів обігу, які забезпечують безперервний кругообіг грошових коштів.

Залежно від напряму використання оборотні активи поділяють на оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати, витрати майбутніх періодів); фонди обігу (готова продукція, товари, грошові кошти та цінні папери, дебіторська заборгованість).

Залежно від сфери організації оборотні активи поділяють на нормовані (виробничі запаси, товарні запаси, готова продукція, грошові кошти в касі); ненормовані (товари відвантажені, дебіторська заборгованість, грошові кошти на розрахунковому рахунку).

Залежно від ступеня ризику вкладення грошей оборотні активи поділяють на активи з мінімальним ризиком (грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення); з малим ризиком (дебіторська заборгованість, крім сумнівної, виробничі запаси, готова продукція та товари, крім тих, на які немає попиту); з високим ризиком (сумнівна дебіторська заборгованість, готова продукція та товари, на які немає попиту).

Основними показниками ефективності використання оборотних активів є:

1) тривалість одного обороту оборотних активів – час, протягом якого оборотні активи знаходяться в обігу та послідовно переходять від однієї стадії до іншої:

Т = (ОА / ЧВ)*Д, (6.9)

де ОА – середньорічна вартість оборотних активів;

ЧВ – чиста виручка від реалізації;

Д – тривалість розрахункового періоду.

Якщо показник зменшився, то ефективність використання оборотних активів підвищилася;

2) коефіцієнт оборотності – кількість оборотів, що здійснюють оборотні активи протягом відповідного періоду:

Коб = ЧВ / ОА. (6.10)

Чим вище значення показника, тим ефективніше використовуються оборотні активи;

3) рентабельність оборотних активів = чистий прибуток / середньорічна вартість оборотних активів;

4) період оборотності готової продукції = (середньорічна сума залишків готової продукції / ЧВ) *Д;

Показник характеризує період часу, протягом якого відбувається реалізація готової продукції.

5) період погашення дебіторської заборгованості = (середня сума дебіторської заборгованості / ЧВ)*Д.

Показник характеризує, на скільки днів власні кошти підприємства вилучаються з обігу. Чим менше значення показника, тим ефективніше використовуються оборотні активи.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка за своїми віковими, фізичними, освітніми даними придатна до тієї чи іншої сфери діяльності. ці ресурси поділяють на реальні та потенційні.

Фактори формування та зміни персоналу підприємства поділяють на внутрішні та зовнішні.

Персонал підприємства можна класифікувати залежно від участі у виробничій діяльності (персонал основної діяльності, неосновної діяльності); від функцій (керівники, спеціалісти, робітники, службовці); за статевою ознакою; за стажем роботи; за спеціальністю; за рівнем кваліфікації; за методом обліку (за списком, середня чисельність, наявний).

Основними показниками стану трудових ресурсів є такі:

1) коефіцієнт обороту щодо наймання = чисельність прийнятих працівників / чисельність робітників наприкінці періоду;

2) коефіцієнт обороту щодо вибуття = чисельність звільнених працівників / чисельність працівників на початку періоду;

3) коефіцієнт постійності кадрів = чисельність наприкінці періоду / середня чисельність персоналу;

4) коефіцієнт плинності = чисельність звільнених / середня чисельність персоналу.

Основними показниками ефективності використання трудових ресурсів є такі:

· продуктивність праці – кількість продукції, що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу;

· трудомісткість – кількість робочого часу, витрачена на виробництво одиниці продукції.

Показники, що визначають продуктивність праці, поділяють на трудові, натуральні та вартісні. Трудові показники характеризують відношення нормативних витрат до фактичних витрат робочого часу. Натуральні показники характеризують виробіток продукції в натуральній формі за одиницю робочого часу. Вартісні показники дають змогу врахувати та порівняти різні види робіт та привести їх до одного виміру.

Усі чинники підвищення продуктивності праці поділяють на внутрішні і зовнішні. Серед зовнішніх виділяють законодавство, державну політику, економічні фактори, розвиток ринкової інфраструктури та ін. До внутрішніх чинників належать характер продукції, технологія й обладнання, матеріали, персонал, його структура й кваліфікація, організація виробництва та праці тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте поняття комунальної власності як правової, соціально-економічної та політичної категорії.

2. Що таке об’єкт і суб’єкт комунальної власності?

3. Які види комунальної власності вам відомі?

4. Назвіть основні форми управління комунальною власністю. У чому полягають їхні особливості, переваги та недоліки?

5. Які види підприємств комунальної власності вам відомі?

6. У чому проявляються особливості функціонування підприємств комунальної форми власності?

7. Що належить до ресурсного потенціалу підприємства?

8. Які види матеріальних ресурсів підприємств вам відомі? Наведіть приклади.

9. Які види нематеріальних ресурсів вам відомі? Назвіть методи оцінювання нематеріальних ресурсів.

10. Що таке амортизація? Проаналізуйте основні методи розрахунку амортизаційних відрахувань. Які з них, на вашу думку, є найбільш ефективними?

11. Що входить до складу фінансових ресурсів підприємств? Які джерела формування фінансових ресурсів вам відомі?

12. Що формує поняття «трудові ресурси підприємства»?

13. Як оцінити ефективність використання матеріальних, нематеріальних, фінансових та трудових ресурсів?

Розділ 7. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

Поиск по сайту: