Склад доходів та витрат на підприємствах ЖКГ

Витрати – це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. Склад та обсяг витрат в кінцевому підсумку визначають рівень цін на продукцію, роботи чи послуги.

Виробнича собівартість складається з витрат, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства.

Операційна собівартість робіт чи послуг – це сума виражених у грошовій формі поточних витрат на їх виробництво і збут, а також загальногосподарських витрат на обслуговування та управління підприємством комунального господарства.

Повна собівартість – це грошове вираження сукупних поточних витрат звичайної діяльності підприємства. Калькулювання собівартості звичайної діяльності здійснюється з метою ціноутворення та поглибленого фінансового аналізу.

Виділяють види витрат за різними ознаками.

1. За місцем виникнення:

· основні – пов’язані з безпосереднім виконанням комунальних робіт та виробництвом;

· допоміжні – пов’язані з обслуговуванням підрозділів основного виробництва (ремонтні цехи, будівельні дільниці, механічні та ін.);

· невиробничі – витрати культурно-побутових, сільсько-господарських, оздоровчих, спортивних та інших подібних структурних підрозділів.

2. За способом віднесення на виробничу собівартість:

· прямі – можуть бути безпосередньо додані до виробничої собівартості окремих видів робіт чи послуг (матеріали, заробітна плата виробничого персоналу, вартість електроенергії, пального на технологічні потреби, амортизація основних виробничих фондів та ін.);

· непрямі – безпосередньо не пов’язані з виконанням комунальних робіт чи послуг (заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на охорону праці та техніку безпеки та ін.).

3. За ступенем впливу обсягу виконаних комунальних робіт чи наданих послуг на рівень витрат: змінні; постійні.

4. За складом: одноелементні (наприклад, амортизація); комплексні – складаються з кількох елементів (наприклад, витрати на збут).

5. За звітними періодами: поточні; витрати минулих періодів; витрати майбутніх періодів.

6. За доцільністю:

· продуктивні;

· непродуктивні – ті, що виникли внаслідок неналежної організації виробничого та управлінського процесів, відхилень від встановлених технологічних норм, псування матеріальних цінностей;

· надзвичайні витрати – це витрати, пов’язані з надзвичайними подіями, спрямовані як на запобігання негативним наслідкам, так і на їх ліквідацію.

7. За економічними елементами:

· матеріальні витрати:

а) витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій сировини і матеріалів, палива, мастил, енергії, малоцінних і швидкозношуваних предметів, інших виробничих запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплектувальних виробів, які використані на виробничо-технологічні потреби;

б) витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт чи послуг;

в) витрати, пов’язані з використанням природної сировини, плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за викиди та скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів;

г) витрати на обслуговування виробничого процесу;

д) поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод та інші види поточних витрат;

е) витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшення якості робіт чи послуг;

є) витрати на проведення інших робіт власними силами, власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передавання придбаної енергії до місця її споживання;

ж) витрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природних втрат;

· витрати на оплату праці:

а) заробітна плата персоналу;

б) витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають з підприємством у трудових і договірних відносинах;

в) інші виплати згідно з тарифними ставками у вигляді премій, погашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій та натуральній формі;

· відрахування на соціальні заходи:

а) відрахування на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

б) відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (до трьох цільових соціальних фондів);

в) додаткове пенсійне страхування:

· амортизаційні відрахування основних засобів і нематеріальних активів;

· інші операційні витрати:

а) сума сплаченої орендної плати за користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними фондами;

б) витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

в) будь-які витрати зі страхування ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією трубопроводів, інших транспортних засобів, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків;

г) оплата послуг сторонніх підприємств й організацій (за протипожежну та сторожову охорону, за обслуговування обчислювальних центрів, вузлів зв’язку, засобів сигналізації, послуг консультаційного та інформаційного характеру та ін.);

ґ) оплата робіт та послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями або власними структурними підрозділами допоміжного і невиробничого господарства підприємства;

д) суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством;

е) витрати за користування автомобільними стоянками;

є) витрати на проведення роз’яснювально-рекламних заходів;

ж) витрати на службові відрядження працівників у межах встановлених норм;

з) оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності;

і) витрати на проведення аудиту, на зв'язок та інші видатки.

Залежно від того, який економічний елемент витрат має найбільшу питому вагу, комунальне господарство можна поділити на трудомісткі (лазні, пральні), фондомісткі (водопровід, каналізаційне господарство) та матеріаломісткі підгалузі.

Планування собівартості передбачає визначення потреб в окремих видах ресурсів для виконання робіт і надання послуг в натуральному й грошовому вираженні, обчислення загальної величини витрат з метою формування ціни на комунальні роботи (послуги), а також створення основи для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві. Планування собівартості здійснюється за допомогою нормативного методу, яким передбачено здійснення техніко-економічних розрахунків на основі технічних норм, нормативів, що фіксується технічною документацією, статистичних даних з огляду на економічні умови виробничої діяльності (форми і системи оплати праці, ціни на продукцію та ресурси та ін.) [16].

Вихідні дані для розрахунку планових витрат:

· планові обсяги виконання робіт в натуральному та вартісному вираженні;

· норми витрат матеріальних ресурсів;

· договори на постачання матеріальних ресурсів;

· офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на плановий період;

· норми витрат праці, умови оплати праці, визначені колективним договором і чинним законодавством України;

· економічні норми і нормативи (норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків та ін.);

· плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення, ресурсозбереження та ін.

Фінансовим плануванням на підприємствах житлово-комунальної сфери може бути передбачене складання таких видів кошторисів:

· кошторис загальновиробничих витрат;

· кошторис витрат на утримання й експлуатацію обладнання;

· кошторис адміністративних витрат;

· кошторис витрат на збут;

· кошторис витрат на охорону праці та техніку безпеки;

· кошторис витрат на утримання об’єктів соціальної інфраструктури;

· кошторис витрат на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

· кошторис витрат на виробництво допоміжних цехів;

· кошторис витрат на представницькі цілі та рекламу та ін.

Особливості калькулювання собівартості в житловому, водопровідно-каналізаційному, тепловому господарстві та на міському електротранспорті визначені методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства. Для кожної з головних підгалузей ЖКГ визначено певні калькуляційні одиниці. В окремих підгалузях калькулювання собівартості здійснюється за видами (стадіями) технологічних процесів та видами продукції. Наприклад, у водопровідно-каналізаційному господарстві собівартість обраховується окремо як за технологічними процесами (підйом води, подання її в мережу, очищення води та подання її споживачам), так і за видами послуг (водопостачання і водовідведення).

Підприємствами окремих підгалузей, крім типових статей калькуляції, застосовуються додаткові статті витрат, зумовлені особливостями технологічних процесів. Наприклад, підприємства теплового господарства, крім типових витрат, мають витрати на воду, що використовується для заповнення теплових мереж, підживлення котлоагрегатів, промивання фільтрів під час хімочищення води, а також витрати тепла в системах подавання і розподілу та ін.

Витрати підприємств ЖКГ відшкодовуються фізичними та юридичними особами відповідно до затвердженого тарифу. При цьому підприємства ЖКГ, які надають комунальні послуги, – оплату безпосередньо за ці послуги, а житлові організації отримують плату за утримання будинку, з якої відшкодовуються не тільки їхні витрати (на прибирання місць загального користування та прибудинкової території, поточний ремонт та ін.), а й витрати сторонніх організацій (на вивезення сміття, обслуговування ліфтів та ін.).

Важливим фактором ефективного функціонування підприємств є покриття витрат доходами. Від розміру доходів, їхнього складу та порядку формування залежить ефективність діяльності підприємства, порядок оподаткування та величина податків, а також методологія обліку.

Доходи – це збільшення економічної вигоди у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства.

Оскільки доходи комунальних підприємств меншими, ніж витрати, невідшкодована частка фінансується шляхом надання дотацій з бюджету. Останнім часом дотації значно скоротилися і становлять близько 1% доходів підприємств ЖКГ, а в окремих регіонах і підгалузях взагалі не надаються. Тариф для населення, як правило, нижчий від тарифу для юридичних осіб.

Існують такі види державного цільового фінансування: субсидії, пільги, дотації. Вони надаються підприємствам ЖКГ у зв’язку з державним регулюванням цін на їхні послуги. Крім зазначених видів фінансування, підприємства ЖКГ отримують досить багато різних державних трансфертів – субвенції, фінансування капітальних вкладень, кошти на підготовку до осінньо-зимового періоду, на ремонт під’їздів, покрівлі тощо.

Оплата за тарифом послуг від населення (Тн), таким чином, складається з надходжень за тарифом в повному обсязі від непільгових категорій громадян (Тп), надходжень частини оплати за тарифом від пільговиків (Тч), отриманих з бюджету субсидій (С) та відшкодування пільг (П) пільговим категоріям громадян в межах тарифу за формулою:

Тн = Тп + Тч + С + П. (7.1)

Доходи від надання житлово-комунальних послуг (Джкп) складаються з надходжень за тарифом для населення (Тн), для юридичних осіб (Тюр) та дотацій (Д) за їхньої наявності:

Джкп = Тн + Тюр + Д. (7.2)

У різних підгалузях ЖКГ склад доходів має певні особливості. Наприклад, склад доходів підприємств з тепло-, водопостачання та водовідведення є такими:

1) надходження від населення як оплата за комунальні послуги;

2) надходження від юридичних осіб за надані послуги;

3) субсидії малозабезпеченим категоріям громадян;

4) відшкодування пільг окремим категоріям громадян;

5) бюджетні дотації на покриття збитків;

6) субвенції, інші види цільового бюджетного фінансування;

7) фінансові та інші доходи.

Склад доходів житлових організацій:

1) квартирна плата (без коштів на оплату комунальних послуг); за приватизованими квартирами – плата за утримання будинку в розмірі квартирної плати;

2) орендна плата за надані в оренду нежитлові приміщення;

3) збори з орендарів нежитлових приміщень на покриття експлуатаційних витрат;

4) надходження від підприємств й організацій за обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання в тих регіонах, де ці витрати ще не додано до тарифу квартплати;

5) інші доходи (наприклад, відсоток від плати за утримання собак, плата за гаражі, охорону під’їздів);

6) субсидії, відшкодування пільг;

7) дотації, субвенції;

8) інші види бюджетного цільового фінансування;

9) фінансові та інші доходи.

Специфічними доходами житлових організацій є відшкодування витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання, відсотки за збір платежів з населення та орендна плата за надані в оренду нежитлові приміщення. Наприклад, у Києві житловим організаціям перераказується 1% плати за опалення, 7,6% за водопостачання та водовідведення, 1,65% за постачання гарячої води.

Приклад поетапного складання балансу доходів і витрат наведено в додатках.

Поиск по сайту: