Реформування житлово-комунального господарства

Житлова політика в Україні розглядається як сукупність управлінських рішень і діяльність функціональних служб для їхньої реалізації (формування банку інвестицій, будівництво, обслуговування та експлуатація фонду). На сучасному етапі вона здійснюється в таких основних напрямах: створення сприятливого життєвого середовища з необхідною інженерною і соціальною інфраструктурою; забезпечення населення комфортним житлом; удосконалення архітектурно-планувальних рішень квартир і будинків; формування єдиного технологічного процесу «інвестування – проектування – будівництво – експлуатація»; активізація приватної власності на житло і розвиток ринку житла; стимулювання розвитку індивідуального і комерційного житлового будівництва; удосконалення житлового законодавства, зважаючи на територіальні аспекти; структурна перебудова виробничої бази домобудування і промисловості будівельних матеріалів і конструкцій для житлового будівництва.

До основних аспектів реформування державної житлової політики в Україні належать: зміни структури житлового фонду і житлового будівництва за формами власності, джерелами фінансування, типами житлових будинків і технологіями їхнього будівництва; комплексне і багатогранне вирішення житлового середовища; формування науково-обґрунтованих показників і нормативів для цілісної організації житла і житлового середовища (стандарт мешкання) на сучасному етапі і в перспективі; оптимальне використання ресурсів для житлового будівництва і раціональне використання резервів житлового фонду.

Гіпотеза перспективного формування житлового середовища ґрунтується на основах житлової політики України й означає диференційований підхід до створення різних видів житла: державного (соціального) для малозабезпечених верств населення; комерційного житла для оренди й продажу; приватного – для власників, елітного - висококомфортного житла як багатоповерхового, так і котеджного типу.

Соціальне житло – це житло, будівництво якого фінансується з міського чи державного бюджету. Соціальне житло є власністю міста і надається безоплатно найбіднішим верствам населення. Воно не може бути приватизоване, здане в суборенду, передане у спадок.

Комерційне житло, згідно з класифікацією, розробленою українською Будівельною асоціацією, поділяється на такі класи:

– клас «Де-Люкс» - елітне житло, у якому забезпеченість площею на одного мешканця становить не менш як 40 м², висота приміщення – не нижче 3 м, кількість квартир в будинку до 30 одиниць, автопаркінг розрахований, виходячи із двох та більше машиномісць на квартиру;

– класом «Преміум» передбачено чотири квартири на поверсі, кількість квартир в будинку не більше 100 одиниць, висота приміщення понад 3 м, автопаркінг розрахований, виходячи з двох і більше машиномісць на квартиру, мінімальна забезпеченість площею на одного мешканця – 21-40 м²;

– «Бізнес-класом» передбачено більш як 100 квартир в будинку, забезпеченість площею – понад 40 м² на одного мешканця, висота приміщення від 2,7 до 3 м, автопаркінг розрахований, виходячи з одного машиномісця на квартиру;

– «Економ-класом» передбачено понад 100 квартир в будинку, мінімальну площу на мешканця – від 20 до 40 м², висота приміщення від 2,5 до 2,7 м, автопаркінг розрахований, виходячи з одного машиномісця на квартиру.

Формування житлового середовища має за мету: рівноцінне і гармонійне вирішення як кількісних (забезпечення), так і якісних (комфортність) аспектів житлового будівництва; удосконалення житлового середовища; визначення стандартів та моделей житлового середовища в різних природних та містобудівних умовах; створення правової системи для управління, утримання й оновлення житлового фонду, його приватизації та оренди.

У приватизованих або придбаних на ринку житлових будинках утворюється нова формація – колектив приватних власників. Можливими є організація асоціації, комітету громадського самоуправління, товариства (об’єднання) індивідуальних квартировласників та інших управлінських структур [5]. Вони можуть наймати організації міськкомунгоспу, кооперативні або приватні фірми для виконання ремонтних робіт або надання комунальних послуг. Комітети громадського самоуправління можуть мати своїх представників у районних і міських радах і тим самим реально впливати на вирішення не тільки локальних проблем, а й на всю політику розвитку, забудови і благоустрою міста.

Власники житлових приміщень в частково приватизованих будинках повинні брати участь в усіх витратах, пов’язаних з обслуговуванням і ремонтом будинку, інженерного обладнання, місць загального користування й утримання прибудинкової території відповідно до зайнятої ними житлової площі в цьому будинку. З цією метою необхідно укладати угоди між усіма власниками. На основі принципу єдності громадського і державного починань слід шукати нові форми творчої участі населення в управлінні й утриманні житла і житлового середовища.

Таким чином, можна зазначити, якщо раніше головним напрямом житлової політики, було безпосереднє виконання державою функцій фінансування, будівництва, розподілу, експлуатації житлового фонду, то на сучасному етапі вважається за доцільне створення економічних передумов і стимулів для максимального збільшення житлового фонду, поліпшення його використання і збереження, збільшення частки позабюджетного фінансування, всебічне сприяння залученню для цього коштів різних інвесторів, зокрема населення. Найбільш ефективним є формування різних форм власності на житло з різною часткою й умовами участі держави, підприємств й організацій, а також населення в інвестуванні будівництва житла, соціальної та інженерної інфраструктури.

У формуванні житлової забудови обов’язково слід брати до уваги інтереси споживача, зважаючи на соціально-демографічні і побутові особливості, вимоги і смаки різних верств населення.

Останнім часом почали відбуватися значні зміни в розумінні суспільством важливості й невідкладності широкомасштабної реформи житлово-комунального господарства. Законодавчі акти, акти Президента України і Кабінету Міністрів України дали можливість розпочати реформування галузі та відносин у житлово-комунальній сфері.

Позитивним чинником слід вважати ухвалення спеціального закону про житлово-комунальні послуги [6], який врегулював основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права і обов’язки. Так, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги надаються споживачеві безперервно. Припинення надання житлово-комунальних послуг відбувається у таких випадках: проведення ремонтних і профілактичних робіт виробником; міжопалювальний період для систем опалення; ліквідація наслідків, пов’язаних з дією непереборної сили.

З метою підвищення ефективності й надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення населення, поліпшення житлово-комунальних послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат Указом Президента України «Про прискорення реформування житлово-комунального господарства» затверджено основні напрями реформування житлово-комунального господарства.

Кабінетом Міністрів України затверджена Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства, спрямована на здешевлення вартості та підвищення якості житлово-комунальних послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів на ці послуги, збільшення джерел їхнього фінансування за умови гарантій для соціально незахищених верств населення. Основна увага приділяється поглибленню демонополізації та розвитку ЖКГ, удосконаленню системи управління житлово-комунальним господарством завдяки його реструктуризації та запровадженню договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із гарантіями їхнього правового захисту, реформування системи фінансування житлово-комунального господарства.

Мета Програми полягає в здійсненні державної політики з реформування житлово-комунального господарства, підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Слід зазначити, що єдиного рецепту, тобто шаблонного вирішення проблемного питання, одного для всіх міст, немає і не може бути, адже кожне місто має тільки йому притаманні особливості. Одне місто – молоде, інше – старовинне, з певними історичними та культурними традиціями. Є міста індустріальні, курортні та ін. Більшість міст має різний рівень розвитку, і це значною мірою впливає на функціонування всієї системи комунального господарства.

Законом України від 24 червня 2004 р. затверджена Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на період до 2010 року. З метою проведення реформи, реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, здійснення управління, а також міжгалузевої координації роботи галузі з питань житлово-комунального господарства створено Міністерство з питань житлово-комунального господарства України. Напрямами реформування житлово-комунального господарства визначено: удосконалення системи управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства всіх форм власності, розвиток ринкових відносин між суб’єктами господарювання в галузі; зниження витрат і втрат енергетичних і матеріальних ресурсів, а також втілення ефективної політики енергозбереження; поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризація підприємств й організацій.

У той же час ставиться завдання з вирішення таких важливих стратегічних проблем:

· створення чіткої законодавчої бази у сфері житлово-комунального господарства, впровадження системи індикаторів визначення рівня ефективності її функціонування (нині триває підготовка проектів законів для деяких підгалузей);

· забезпечення адресного соціального захисту населення на час повномасштабного реформування галузі;

· забезпечення беззбиткового функціонування підприємств за прозорої економічно обґрунтованої системи визначення рівня тарифів на послуги.

Державна політика реформування житлово-комунального господарства ґрунтується на таких основних принципах:

· сприяння сталого функціонування і динамічного розвитку сфери житлово-комунального господарства;

· розробка першочергових нормативно-правових актів у сфері житлово-комунального господарства, які сприятимуть проведенню системних перетворень у галузі та визначать пріоритетні напрями її розвитку;

· удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством, формування нових інституцій управління житловим фондом, що базуються на системі договірних відносин;

· запровадження державних соціальних стандартів (норм та нормативів) у сфері житлово-комунального обслуговування;

· створення передумов для забезпечення населення житлово-комунальними послугами належного рівня та якості відповідно до національних стандартів;

· поступове виведення з експлуатації аварійних житлових будинків та відновлення зношених об’єктів комунального господарства за кошти спільного фінансування з державного та місцевих бюджетів;

· здійснення комплексної модернізації та технічного переоснащення підприємств житлово-комунального господарства з метою зменшення ресурсоспоживання і дотримання екологічних нормативів та норм протипожежного захисту;

· ефективне використання грошових, людських та матеріальних ресурсів виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг;

· стимулювання інвестиційної діяльності;

· пріоритетність інноваційного розвитку в життєзабезпеченні населених пунктів, сприяння науково-технічному прогресу.

Виконання програми здійснюється за такими основними напрямами:

· організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

· поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

· забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

· технічне переоснащения житлово-комунального господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів для надання житлово-комунальних послуг.

Виконання загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ пов’язане з нормативно-правовим та науково-технічним забезпеченням центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування основних завдань з її реалізації.

Науково-технічне забезпечення виконання програми означає:

· виконання науково-технічних досліджень з питань експлуатації та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, захисту територій від шкідливої дії вод;

· опрацювання та впровадження новітніх технологій й обладнання, спрямованих на технічне переоснащения підприємств житлово-комунального господарства та скорочення питомих витрат енергетичних і матеріальних ресурсів;

· налагодження виробництва нових зразків комунальної техніки та обладнання для потреб житлово-комунального господарства;

· створення системи моніторингу стану житлово-комунального господарства і його реформування, відповідних баз даних;

· внесення змін до будівельних норм і правил для більш активного використання науково-технічних досягнень та оновлення на їхній основі основних фондів підприємств житлово-комунального господарства.

Основними заходами для успішного дотримання соціальних гарантій і захисту підприємств житлово-комунального господарства в процесі реформування є державна підтримка науково-технічних програм створення високоефективного вітчизняного обладнання і механізмів його модернізації; цінова політика, спрямована на стабілізацію і формування економічно обґрунтованих тарифів; зниження собівартості послуг, стимулювання заходів з ресурсозбереження; впровадження приладів обліку послуг; забезпечення ефективного контролю над встановленням розміру тарифів.

Виконання програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства дасть змогу: ліквідувати критичний рівень зношеності основних фондів; підвищити якість обслуговування споживачів; скоротити нераціональне використання ресурсів на підприємствах міського господарства; створити економічний механізм стимулювання збереження паливно-енергетичних ресурсів; підвищити господарську самостійність підприємств, їхню відповідальність за якість обслуговування споживачів.

Успішне реформування і стабільне функціонування системи житлово-комунальних послуг потребує координації дій з боку законодавчого органу, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, комунальних і приватних підприємств, а також споживачів послуг, тобто реформу потрібно здійснювати на всіх рівнях.

Запитання для самоконтролю

1. Як визначають технічний стан житлових будинків?

2. Що слід розуміти під фізичною та моральною зношеністю будинків?

3. Чим зумовлюється знесення придатного для експлуатації фонду?

4. Які треба застосовувати методи реконструкції залежно від характеру забудови?

5. Дати визначення основних видів реконструкційних робіт.

6. Особливості реконструкції і переоблаштування районів масової житлової забудови 50-60-х років минулого століття.

7. Методи управління міським господарством; основні недоліки і шляхи вдосконалення.

8. Основні завдання міського управління ЖКГ.

9. Нові форми управління житловим фондом.

10. Основні напрями реформування і розвитку житлово-комунального господарства.

11. На яких основних принципах базується державна політика реформування ЖКГ?

Поиск по сайту: