Впливи на українські землі

У ХVІ ст. українські землі відчули на собі вплив західноєвропейської реформації. Проникнення протестантизму було пов’язано з міжнародними контактами в освітній сфері. Вихідці з багатих магнатських родів навчалися в західноєвропейських університетах, де отримували можливість познайомитися з новітніми релігійними вченнями. Частина українських студентів ставали прибічниками ідей протестантизму і повернувшись додому ставали репрезентаторами нової віри. Належність до магнатського статусу зумовлювала наявність у них васалів, які намагалися наслідувати своїх сеньйорів і також долучалися до новоявленої релігійної течії.

Просуванню протестантизму також сприяло укладення Люблінської унії 1569 року та входження українських земель до складу Польського королівства. Традиції шляхетських вольностей зумовлювали незаперечність права привілейованої верстви обирати і сповідувати собі віру. Польська шляхта на середину ХVІ ст. була охоплена різними протестантськими течіями, що впливало і на умонастрої української феодальної аристократії. Занепад православ’я, який спостерігався починаючи з ХV ст., також викликав симпатії до протестантизму. Належність до православної віри ставала непривабливою і шляхтичі шукали альтернативних віросповідань.

Перші протестантські общини в українських землях з’явилися в 30-х – 40-х роках ХVІ ст. У другій половині ХVІ ст. існувало 63 протестантських громади. Вони об’єднували в основному осіб шляхетського стану. Силою випадкових обставин більшість протестантів належали до кальвіністської течії. Вони діяли досить активно і швидко розгорнули мережу друкарень і шкіл.

Православні люди терпимо ставилися до протестантів і позитивно сприймали процес західноєвропейської реформації. Симпатії до протестантизму зростали по мірі формування сил католицької реакції та перетворення Речі Посполитої в останній чверті ХVІ ст. в один з її основних форпостів. Рівень опозиційності до папського Риму настільки зближав православних і протестантів, що не виключалася можливість церковного об’єднання. Його активним прихильником був відомий український громадський діяч і меценат, князь В.К.Острозький. У 1599 році навіть відбувся об’єднавчий з’їзд двох конфесій. Однак, православні і протестанти не змогли знайти порозуміння в релігійній догматиці – їхні ідейні засади виявилися надто різними для злиття в одну конфесію.

Водночас форми організації діяльності протестантів давали приклад православним. Не без впливу протестантів створювалися релігійні братства в українських містах, полемічна література, поширювалися практика заснування шкіл, які давали освіту у відповідному ідейному руслі, та критика духовенства, контроль за ним з боку громадськості, увага до принципів раннього християнства: аскетизму, колективізму та взаємодопомоги. Впродовж ХVІІ – ХVІІІ ст. українські діячі у науковій та богословській діяльності використовували праці протестантських теологів.

Докорінно впливав на духовний, соціальний та етнічний розвиток українських земель наступ католицтва. У першій половині ХVІІ ст. більшість родів руської феодальної аристократії окатоличилося і ополячилося, були поглинуті польською культурою і втратили зв’язок з українським народом. У той же час православні запозичували у католиків стандарти освіти. Програми та правила дидактики єзуїтських колегіумів активно застосовувалися у православних братських школах.

У ХVІ ст. українські землі були в зоні впливу не лише західноєвропейської, а й православної реформації, епіцентр якої знаходився в Російській державі. Реформаційні рухи в Росії мали давню традицію і на ХVІ ст. припав їх черговий і найсильніший спалах. Ідеологічна течія, що виступала за ідеологічне та організаційне оновлення російської православної церкви, одержала від офіційної церковної ієрархії і властей назву „єресь жидовствуючих”. Самі ж прихильники нового релігійного віровчення називали себе теодосіянами.

Ідеологами православної реформації були Матвій Башкін і Феодосій Косой (або – Теодосій Косой, від його імені походить назва релігійної течії). Матвій Башкін на основі святого письма довів несправедливість політичного та економічного панування людини над людиною. За це його було ув’язнено. Феодосій Косой – колишній холоп, який втік від свого пана, і під тиском переслідувань з групою прибічників приблизно 1554 року емігрував до Великого князівства Литовського. Пропаганда теодосіян у слов’янських землях Литовської держави в умовах кризових явищ у православній церкві позитивно сприймалася населенням. Їхні ідеї зводилися до відмови поклонятися іконам, культу богородиці, ряду законів і таїнств, заперечення триєдності бога, ліквідації монастирського землеволодіння, влади людини над людиною, передачі прав на матеріальні цінності представникам нової віри.

„Єресь жидовствуючих” та західноєвропейський протестантизм викликали велику пересторогу як католицької церкви, так і вищої православної ієрархії. Вони були одним із факторів, який призвів в останній чверті ХVІ ст. до консолідації католицької та православної верхівки, наслідком чого стала Брестська унія 1596 року. Остання виступила для певної частини феодального класу способом пристосування до польсько-католицького панування в українських землях, витворила своєрідну культуру, яка поєднала традиційні форми обрядовості з ідеологією папського Риму.

Поиск по сайту: