Культура – це система життєвих сенсів (цінностей) людини, соціального прошарку, народу, які реалізуються (зумовлюють) у засобах(и) та результатах(и) їхньої діяльності

Лекції з історії української культури

Л е к ц і я 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСУ

1.Основні категорії історії культури

2.Загальна характеристика української культури.

Основні категорії історії культури

Термін „культура” латинського походження (cultura). У перекладі значить – виховання, освіта, розвиток, пошанування, обробка, спосіб життя. У широкий обіг цей термін ввійшов відносно недавно – у другій половині ХVІІІ ст. Використовується, як правило, у двох основних значеннях: у вузькому і широкому смислі.

Широке значення терміну „культура” виходить з того, що до нього має відношення все, що створено людством, уся сукупність духовних і матеріальних цінностей, що виступає як цілісність людського буття (духовне і матеріальне середовище, яке створено людиною і в якому вона живе).

На основі такого підходу до розуміння культури виросло ряд визначень культури. Наприклад:

Культура – це історично сформований рівень розвитку суспільства і людини, виражений у формах (видах, типах) організації суспільного життя чи окремих людей, соціальних спільнот та створюваних ними матеріальних і духовних цінностей.

Або:

Культура – це система життєвих сенсів (цінностей) людини, соціального прошарку, народу, які реалізуються (зумовлюють) у засобах(и) та результатах(и) їхньої діяльності.

Таке розуміння культури передбачає, що культура не перебуває поряд з іншими сферами людського життя, а проникає в них, виступає формою їхнього втілення (проявляє себе в політиці, економіці, науці, мистецтві). Культура – це не тільки діяльність певних закладів (театрів, бібліотек, шкіл, клубів) чи діяльність митців. Це – діяльність усього соціуму.

Продукти культури не існують окремо від продуктів інших типів діяльності (матеріального виробництва, науково-дослідної роботи, політичної діяльності тощо). Вони є складовою будь-якої діяльності. Продуктами культури можуть бути матеріальні об’єкти та відносини, цінності, знання, дії окремих людей та соціальних груп (наприклад, відносини у колективі, сім’ї, суспільстві).

Процес розвитку культури не піддається плануванню, свідомому управлінню (водночас вважається можливим проектування умов розвитку культури). Сам же культурний поступ зумовлений об’єктивними законами суспільного розвитку, станом суспільства: характером соціально-економічного життя, соціальною структурою, географічним положенням і природними умовами та іншими факторами. При цьому культура не тільки відображає суспільне буття, а й має самостійність свого існування і здійснює вплив на суспільство.

Культура не має предметного характеру існування (її не існує в чистому вигляді). Вона є належністю конкретного суб’єкту – суспільства, його верстви, окремої людини. При цьому знання про культуру чи володіння її результатами не свідчить про оволодіння нею, не надає якості носія культури – культурної людини. Лише коли культура стане складовою сумління (душі), коли вона визначає дії, вчинки людини, тільки тоді є підстави стверджувати про культурність особи.

Термін „мало культурність” вказує на те, що поведінка людини не зумовлена культурними цінностями (хоча сама людина може бути високоосвіченою та висококваліфікованою). Існує також термін „антикультура”. Він використовується для позначення явищ, які входять у суперечність із визнаними цінностями, або визначаються як нижчий рівень культури у порівнянні з вищим. Приклади антикультури: ідеологія фашизму, практика інквізиції, тощо.

Суб’єктами процесу культурного розвитку є суспільство в цілому, соціальні групи, окремі особи. Внесок кожного з суб’єктів може бути різним за характером, ступенем впливу на соціум, результати дії різних суб’єктів можуть доповнювати і посилювати одне одного, а можуть входити в протиріччя між собою.

Складовими культури є:

- цінності, принципи, осмислені явища суспільного життя;

- діяльність, у якій реалізуються цінності і принципи;

- результати діяльності, у яких втілені цінності і принципи.

Для позначення культурних особливостей, які проявляються в різних суспільних прошарках та сферах життєдіяльності людей використовують ряд категорій: „соціальна культура”, „політична культура”, „економічна культура” та ін.

Соціальна культура – сукупність ціннісних орієнтацій і норм певної соціальної групи чи суспільства в цілому (часто використовується термін „соціокультурний”). Вона становить складову культури людей, інша складова – фізична культура. Соціальна культура реалізується в різних формах – у формі політичної, економічної, правової та моральної культури. Політична культура – ціннісні орієнтації та принципи мислення, за допомогою яких осмислюється політичне життя та реалізується політична поведінка людей. Економічна культура – культурні умови в суспільстві, в межах яких існує економічна діяльність та економічні інституції. Правова культура – система цінностей, які досягнуті суспільством чи його складовою у сфері правовідносин, і становлять сукупність правових знань та норм поводження. Моральна культура – усвідомлені норми, традиції, правила поведінки, уявлення про позитивне і негативне, добро і зло.

У вузькому значенні поняття „культура” – це духовне життя людей. Формою його виступають освіта, наука, література, живопис, архітектура, тощо.

Явище культури та його осмислення існувало з ранніх етапів розвитку людства. У Стародавній Греції побутувало поняття „пайде(й)я” – „вихованість” – дотримання певних норм поведінки, ведення певного способу життя. З точки зору греків, „пайде(й)я” відрізняла їх від варварів. У Китаї існувало поняття „жень”, а в Індії – „дхарма”, які близькі за змістом до поняття „культура”. У пізньоримський період, поряд з уявленнями відповідно до первинного смислу терміну, зародився і в середньовіччі розвинувся комплекс оцінок, які виражали позитивне ставлення до міського життя. Культура асоціювалася з релігійною досконалістю особи. В епоху Відродження під культурою стали розуміти дотримання принципів гуманізму, а згодом просвітництва. У другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. культура розглядалася як рух до досконалого соціального та політичного устрою, розвиток науки і мистецтва.

У ХІХ – ХХ ст. з’явилося багато соціологічних, філософських та ін. наукових течій, які виявили інтерес до явища культури. Культура розглядається як наслідок розвитку продуктивних сил (К.Маркс), в інших – духовних засад, що реалізуються в культурі, яка є способом духовного і практичного оволодіння дійсністю (світом). У якості духовних засад, з точки зору різних мислителів, виступають цінності (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд, М.Вебер, сучасні представники структурно-функціонального аналізу), мова та мислення (структуалізм), символічні форми (Е.Кассірер, К.Юнг), ідеї первісного ладу (О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін), ін.

Поиск по сайту: