Критерії діагностики

Діагностичними критеріями гіпертрофічної форми АІТ (зоб Хашимото) у дітей і підлітків вважають сукупність наступних ознак:

•Збільшення об’єму ЩЗ більше 97 перцентилі нормативних значень для даної статі (за нормативами ВООЗ 2001 р. – з розрахунку на площу поверхні тіла).

•Високий титр антитіл до тиреопероксидази (АТПО) або до мікросомальної фракції тиреоцитів (АМФ) в сироватці крові – у 2 і більше разів вище верхньої межі норми.

•Характерні ультразвукові зміни структури ЩЗ: дифузна гетерогенність і на тлі дифузного зниження ехогенності – розмиті ізо- та гіперехогенні фокуси.

Зниження функції ЩЗ у дітей і підлітків з АІТ не є обов'язковим симптомом захворювання і не може бути основним діагностичним критерієм. Проте наявність набутого первинного гіпотиреозу у дітей і підлітків слід розцінювати як результат АІТ (гіпертрофічної або атрофічної форми).

Диференціальна діагностика

Диференціальну діагностику аутоімунного тиреоїдиту проводять з дифузним токсичним зобом, іншими клінічними формами тиреоїдиту, ендемічним, спорадичним зобом, вузловим зобом, карциномою щитоподібної залози. Крім того, аутоімунний тиреоїдит може бути складовою частиною ендокринних і неендокринних захворювань з аутоімунним компонентом.

Лікування

Проводиться амбулаторно. Методи впливу безпосередньо на аутоімунний процес в ЩЗ відсутні.

■Терапія Л-тироксином показана:

- дітям з явним гіпотиреозом (підвищення рівня ТТГ і зниження рівня вільного Т₄);

- дітям із субклінічним гіпотиреозом (нормальні рівні вільного Т₄ і підвищені рівні ТТГ, що

підтверджені дворазовим дослідженням);

- при значному збільшенні об'єму ЩЗ – більш ніж на 30% від верхньої межі норми

(97 перцентилі для даного віку і статі) при нормальних показниках вільного Т₄ і рівні ТТГ

вище 2 мОД/л: ◊ для ліквідації і/або попередження прогресування росту зоба; ◊ для

профілактики синдрому компресії і (псевдо)вузлоутворення.

■Доза Л-тироксину становить 3-4 мкг/кг маси на добу. У хворих на аутоімунний тиреоїдит Л-тироксин виконує роль замісної та імуномодулюючої терапії, зменшується стимуляція ЩЗ тиротропіном, знижується титр антитиреоїдних антитіл.

Критерієм адекватності терапії Л-тироксином є досягнення нормального рівня ТТГ і стійке збереження його на оптимальному рівні (0,5-2,0 мОД/л).

■При наявності у дітей дифузного зоба із неоднорідною ехоструктурою за відсутністю антитіл до тиреопероксидази, показниках тиротропіну до 2,0 мОД/л рекомендується призначення йодиду калію в дозі 200 мкг/добу впродовж 6-12 міс. При позитивному результаті терапії (зоб зменшився або зник) зоб трактується як ендемічний (йододефіцитний) і прийом йодиду калію продовжується у відповідній віковій дозі. При відсутності ефекту (зоб прогресує) призначається терапія лівотироксином. Фізіологічні дози йодидів (до 200 мкг/добу) не справляють негативного впливу на ЩЗ, навіть при гіпотиреозі, зумовленому аутоімунним тиреоїдитом.

■Хворі з АІТ, що проживають у районах йодного дефіциту, можуть отримувати фізіологічні дози йоду (100-200 мкг/добу).

■До комплексного лікування аутоімунного тиреоїдиту рекомендують включення альфа-ліпоєвої кислоти, яка знижує рівень антитиреоїдних антитіл, гепатопротекторних препаратів (есенціале, енерлів). Хворим з АІТ, що супроводжується гіпотиреозом, доцільно призначати препарати берлітіон, тіогамму.

■Санація вогнищ інфекції.

■ Критерії ефективності лікування – нормалізація структури та розмірів щитоподібної залози, титру антитиреоїдних антитіл; при розвитку гіпотиреозу – нормальний рівень ТТГ.