ВЕБ-РЕДАКЦІЯ

Інтернет - всесвітня мережа, в якій можна не поспішаючи почитати матеріали, подивитися фотографії, за допомогою пошукової системи знайти потрібні факти. В Інтернеті, як зауважують журналісти-практики, почала пропадати творчість: статті пишуться під розмір і під пошукову систему, обов'язково потрібно вставляти певні слова, які часом дуже складно ввести в речення, приходиться багато винахідливості, щоб догодити покупцю тексту.

В Інтернету не читають багато. Це важко для очей, але в більшості випадків читач сам не дочитує матеріал, який так старанно готував автор. Це притім, що звичайний розмір текстів у мережі близько 2-4 тис. символів. Не так вже і багато. Такого розміру вистачило б на одну замітку в газеті, яку читач дочитував би до кінця.

Однією з головних проблем є те, що журналістом може стати практично кожний. Не важливо, хто він за фахом, але якщо він спробував вести блог, виникне ілюзія, що написати матеріал для сайту він зможе. Хоча це далеко не так. Тому що, коли пишеш, ти думкою будуєш свій матеріал, ліпиш його з цеглинок. Намагаєшся зробити його красивим не тільки за допомогою речень чи висловлювань, але і підзаголовків, що виділяються. Якщо в блозі людина вільна будувати свої речення, як усне мовлення, то в матеріалі потрібно писати і намагатися робити це якнайкраще і найпривабливіше.

Інформація в мережі Інтернет оновлюється просто зі "скаженою" швидкістю, що дозволяє читачу, не відриваючись від стільця, стежити за подіями у світі й країні, а також швидко копіювати собі матеріали, які можна буде використовувати для подальшої роботи. Часом можна побачити матеріал, що сподобався, і переписати його на свій лад, щоб не було плагіату - от тобі і готовий текст, який можна продати (у зв’язку з цим виникло нове поняття – рерайт).

Багато в чому газетна індустрія зберегла найголовніше в журналістиці – творчість. У друковані пресі зустрінеш набагато більше цікавих матеріалів, чим у Всесвітній мережі.

Веб-видання, як і будь-яке видання, повинне мати свою редакцію, тобто матеріали, які у ньому розміщуються, повинні редагуватися. Це очевидно. Якщо є видання, то в нього має бути редакція. Однак Інтернет надає можливість існування виданням, у яких матеріали абсолютно не редагуються, а розміщуються самими авторами на свій страх і совість.

Дійсно, існує безліч телекомунікаційних проектів, що надають таку можливість своїм відвідувачам. Це, насамперед, різні літературні, наукові, публіцистичні ресурси. Ми маємо на увазі не чати і не сайти (телеконференції, форуми), що безпосередньо призначені для вільного обміну думками, а тільки ті ресурси, де можна опублікувати власну більш-менш закінчену роботу, книгу чи статтю.

Звичайно, відповідальність провайдера телекомунікаційних послуг, відповідальність власника ресурсу і відповідальність авторів залишається. Вона визначає рамкові умови розміщення матеріалів, що відповідають етиці спілкування в мережі, а також обмеження по тематиці публікацій. Але це більше відноситься до поняття "цензура", чим до поняття "редакція". Відвідувача, що бажає щось розмістити, попереджають про умови, у число яких входить авторизація - введення особистих даних, а також список переваг і заборон, викладених іноді у вигляді ресурсного статуту. У такому випадку говорять, що ресурс модерується. Це означає, що модератор, як правило, без пояснення причин може видалити будь-як публікацію.

Крім того, будь-яка публікація в Інтернеті може бути віднесена до масової інформації, а її автор може бути названий журналістом.

Поиск по сайту: