ВИДИ РЕДАГУВАННЯ

У світовій видавничій практиці поняття "редагування" усталилося і як науковий термін, і як назва предмета викладання однієї з головних дисциплін на відповідних факультетах університетів. На спеціальних факультетах радянських ВНЗ традиційно викладалося "Літературне редагування". Така назва, очевидно, як данина тоталітарній епосі, зберігається поки що й нині.

Про різновиди редагування українські дослідники теорії і практики видавничої справи заговорили зовсім недавно. І небезпідставно. Адже літературне редагування є лише складовою редагування загального, коли у зв'язку із складністю ряду видань, передусім наукового характеру, в цьому процесі об'єктивно відбулося розділення праці декількох редакторів — залежно від рівня їхньої фахової підготовленості. Скажімо, виникала необхідність спеціального наукового редагування твору з тієї чи іншої галузі науки, яке не під силу редактору видавничому.

У науковій літературі нині пропонується до вживання на практиці цілий ряд різновидів редагування. Це, зокрема, загальне, літературне, наукове, спеціальне, титульне. Зустрічається ще й лінгвістичне, логічне, композиційне, психолінгвістичне, комп'ютерне, видавниче, поліграфічне.

Не вдаючись до дискусії щодо вмотивованості кожного з таких визначень, запропонуємо найоптимальніший, на наш погляд, варіант щодо поділу редагування на види.

Доцільно розглядати два найголовніші блоки видів редагування:

• загальне (універсальне);

• спеціальне.

Розглянемо завдання редактора на кожному з цих блоків.

4.2.1. Загальне (універсальне) редагування. Такий вид редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для користування читачем (споживачем).

Дуже влучно охарактеризував сутність загального редагування український письменник Михайло Яцків, згадуючи, як редагував Іван Франко рукописи, прийняті до друку. Ось витяг із його книги "Муза на чорному коні":

"Треба їх (рукописи) виправляти, скорочувати, зводити до єдиного правопису. Найбільша біда з поезіями: в тих, що мають деяку думку, немає форми, кульгає ритм і наголоси, а в тих, що читаються легко, важко дошукатися думки. Треба розв’язувати перевесла і в’язати снопи наново, треба перемолочувати їх. Остання фраза йде на початок, перша – на кінець. Починається скучна важка робота: переписування чужих праць і надання їм «обличчя», «хребта і крові».

Основними складовими цього виду редагування є:

1. Усунення логічних помилок.

Серед типових помилок, які порушують закони логіки, можна назвати такі:

а) сплутування часових і видових понять (Йшов дощ і два студенти. Один зранку, а інший — в університет);

б) неправильне обґрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді книговидавців головним було питання забезпечення міста новими тролейбусами);

в) наявність у реченні понять, які взаємно виключають одне одного (Золоту медаль виборов аутсайдер змагань).

2. Усунення фактичних помилок:

а) історичного характеру (Перша світова війна почалася в 1924 році);

б) географічного характеру (У південних областях України — Одеській, Херсонській та Сумській — почалося збирання ранніх зернових);

в) друкарського характеру (Населення України складаєна сьогодні близько 48.000.000 мільйонів чоловік);

г) цифрового характеру (Із випущених 3000 примірників книг 2500 було подаровано бібліотекам, 1500 — передано до вищих навчальних закладів).

Неписаним правилом для редактора на цьому етапі має стати обов'язкова перевірка фактичної достовірності матеріалу за допомогою довідків, енциклопедій та словників.

До цього блока редагування належать також і проблеми тематики, композиції, авторської позиції, розстановки політичних акцентів.

4.2.2. Спеціальне редагування. Цей блок можна поділити на такі підвиди редагування: літературне, наукове та художньо-технічне.

Ø Літературне редагування. Головною метою такого виду редагування є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору. Йдеться передусім про вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

Якими ж критеріями має керуватися редактор, обираючи мовностилістичні засоби удосконалення твору? Такими є: доступність мови конкретному адресату; виразність, ясність викладу; відповідність лексичного ряду думкам героя твору чи автора; відповідність стилістики викладу жанру конкретного твору.

Видавнича практика останніх років засвідчила появу на книжковому ринку значної кількості видань авторів, заборонених раніше радянським режимом. Здебільшого це твори, що писалися у 20-30-х роках минулого століття, або діаспорні першодруки. При перевиданні таких творів перед редактором постає непросте питання: якої правописної системи дотримуватися, повертаючи нинішньому читачеві запізнілі друки? Більшість видавців такі тексти приводять у відповідність із сучасним правописом при одночасному збереженні лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Узгоджуючи із сучасними правописними вимогами пунктуацію книг, редактори, однак, прагнуть зберегти основний характер авторського синтаксису. Такий підхід застосовується й при підготовці до друку бібліографічних посилань, що подавалися автором. І це є правильним, оскільки адаптувати такі описи до вимог нинішніх стандартів не видається можливим. Роботи в літературних редакторів із такими оригіналами, як ніколи, багато.

Ø Наукове редагування. У ряді випадків, зважаючи на складність або архіважливість видання, яке готується до друку, виникає необхідність запрошення провідного спеціаліста в тій чи іншій галузі науки. Такий спеціаліст здійснює наукове редагування оригіналу. Основне його завдання — аналіз, оцінка твору і виправлення неточностей з наукового погляду.

Те ж мається на увазі, коли в деяких публікаціях ідеться про титульне редагування. Ім'я такого редактора проставляється на титульному аркуші, що слугує для читача гарантією високої якості і солідності видання.

У відповідності з вимогами видавничих стандартів, ім'я наукового редактора зазначається на титулі або на звороті титульної сторінки.

Ø Художньо-технічне редагування. Належить до різновиду спеціального редагування. Здійснюють його видавничі працівники. Художній редактор у видавничому підрозділі, як правило, є спеціалістом із вищою художньо-поліграфічною освітою.

Процес художнього редагування передбачає:

• замовлення художнього оформлення видання;

• оцінку ескізів і пробних відбитків та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність видання художньому та поліграфічному оформленню.

Технічне редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає:

• технічні параметри складання й верстки;

• шрифтову палітру складання;

• величину та гарнітуру шрифтів;

• відступи;

• спуски;

• підверстки.

Поиск по сайту: