ПРАВКА ТА ЇЇ ВИДИ

Практична реалізація висновків редакторського аналізу – це правка тексту. Основні її завдання – усунення огріхів, які виявлено під час редакторського аналізу тексту й не виправлено під час авторського його доопрацювання, надання творові належного політичного звучання, ідейне його збагачення, досягнення виразності та ясності кожного формулювання, перевірка фактичного матеріалу, усунення хиб структури, мови й стилю, проведення редакційно-технічного опрацювання рукопису. В теорії та практиці редагування склалися основні правила виправлення тексту. Розглянемо їх:

Œ Поправка є доречною, тільки тоді, коли її потрібність можна довести. Редактор має в разі потреби пояснити, чому він прийняв те чи інше рішення. При цьому докази на кшталт «звучить», «не звучить», «не подобається» тощо, звичайно, не можна визнати переконливими.

 Правка має бути одноступеневою: виправляючи рукопис, треба намагатися усувати всі (навіть дрібні -!!!) хиби одразу.

Ž Всі виправлення треба вносити якнайретельніше; вони повинні легко читатися й займати на сторінці щонайменше місця.

Робота редактора, як і робота автора - процес творчий. Якщо редагування одного й того ж тексту доручити кільком редакторам, то отримаємо різні варіанти тексту, а робота кожного буде визнана правильною. Подібне можливо навіть тоді, коли редактори обрали один вид правки. А у випадку, коли один вирішив максимально скоротити текст, інший - доопрацювати, третій - переробити, то кінцеві результати праці редакторів будуть істотно відрізнятися.

Існує чотири види виправлення: правка-вичитування, правка-доопрацювання, правка-переробка, правка-скорочення. Розподіл правки на види умовний. Як правило, у роботі над конкретним матеріалом редактор використовує елементи різних видів правки.

Визначивши з видом правки, редактор займається перевіркою фактичного матеріалу.

6.6.1. Правка-вичитування. Правка-вичитування застосовується при перевиданні літератури всіх типів, якщо вона випускається без переробки, а також при перевиданні художніх творів з дефінітивних (остаточно встановлених текстів). Завдання літературного редактора полягає в звіренні тексту з найбільш бездоганним оригіналом, що заслуговує уваги, і у виправленні помилок, якщо вони є в тексті. Це наскрізне читання тексту. Вичитувач має зауважити його змістові, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, співставність одиниць вимірювання. До обов'язків вичитувача входить також перевірка відповідності заголовків текстові, підтекстовок фотографіям та малюнкам. Коректорське вичитування встановлює однаковість орфографії і пунктуації, умовних позначок і термінів. При перевиданні може виникнути питання про виправлення помилок, які не були помічені раніше. Завдання редактора зводиться до перевірки фактів, уточнення положень, апробації визначень. Тільки вичитуються також офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усувають орфографічні помилки, позначають абзаци, звіряють цифри.

Вичитування доручається досвідченим співробітникам. Як правило, один з них читає текст уголос, а інший (підчитувач) стежить за відповідністю тексту оригіналу.

6.6.2. Правка-доопрацювання - найпоширеніший вид редакторських виправлень у журналістських текстах.Цей вид правки найчастіше використовують у редакторській діяльності. Її завдання - підготовка до публікації остаточного варіанта тексту. Мета правки-доопрацювання – вдосконалення тексту, літературна обробка тексту, форми, уточнення ідеї автора, його задуму. За своїм характером зміни, які вносять при цьому в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, зміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, його стилю правка-доопрацювання змінювати не повинна. Редактор виправляє також логічні й фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Проте переважно доводиться поліпшувати форму викладу через удосконалення мовностилістичних засобів. Літературно обробити текст - не означає написати його заново. Редактор не виходить за межі авторського тексту, він лише допомагає авторові усунути погрішності в мові й стилі, все непереконливе в аргументації і нелогічне в композиції. Редактор допоможе замінити невдалі слова й звороти, усуне неясності й плутанину. Але він збереже індивідуальні особливості стилю автора і не буде підганяти авторський текст під свій трафарет. В ідеалі редактор не має правити сам рукопис, він повинен переконати автора зробити це. Найдоцільніше й найкраще виправить текст сам автор. Після зауважень редактора він зрозуміє вимоги засобу масової інформації, збагне суть помилок і належно поліпшить власний рукопис. Проте оперативність мас-медіа не завжди дозволяє попрацювати з автором, тому правку-доопрацювання виконують здебільшого без автора. Залишаючись у межах авторського тексту, редактор надає рукописові сильнішого політичного звучання, найбільшої точності й виразності.

6.6.3. Правка-переробка як різновид творчості. Правка-переробка є специфічною формою редагування. Її використовують при підготовці до друку рукописів авторів, які погано володіють літературною мовою, слабко володіють навиками літературної праці. Скажімо, часто листи читачів не можна віддати до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли до редакції. Мета цього виду правки – створення нового варіанта тексту на основі матеріалу, поданого автором. Базуючись на фактах, які повідомив автор, журналіст утілює думку автора в літературну форму. Зауважимо, що редактор для того, щоб не спотворити фактів й думок автора, має добре знати ту галузь, якій присвячено твір. Правка-переробка передбачає можливість зміни жанрової структури, тону і стилю матеріалу. Подібне редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Й це не суперечить настанові про додержання авторського стилю. У такому випадку, по-перше, важко говорити про наявність в автора творчого почерку, а, по-друге, турбота про читача тут відсуває турботу про автора на другий план. Проте редактор усе одно має дбати про те, щоб не нав'язувати дописувачеві чийогось способу викладу. Правка-переробка, як і всі інші форми виправлення тексту, не повинна знеособлювати авторський текст; вона, навпаки, має бути спрямована на те, щоб зауважувати й розвивати ті індивідуальні, неповторні риси, які має автор.

Близьким до правки-переробки є літературний запис, особлива форма творчої праці, творча співпраця автора й редактора.

6.6.4. Правка-скорочення як особливий вид опрацювання рукопису має на меті досягти максимального лаконізму без втрат для змісту. Цей вид правки – це пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, що вносять звичайно в текст за його скорочення, дозволяє розподілити їх на дві групи: скорочення тексту частинами й скорочення, які умовно називають внутрішньотекстовими. У першому випадку вилучають частини тексту, що є певними змістовими ланками. Вони здебільшого оформлені композиційно й синтаксично. Скорочення частинами використовуються при редагуванні робіт хрестоматійного характеру, що перевидаються для певних груп читачів, наприклад, для дітей і підлітків. Редактор залишає лише те, що стосується певної теми. Скорочення однотипних прикладів, фактів одного змістового ряду, подробиць не викликає труднощів під час редагування. Якщо скорочення намічено правильно, вони не спотворюють змісту й не суперечать манері автора, а отже, текст після них потрібно мінімально додатково опрацьовувати. Насамперед ідеться про опрацювання «стиків» між частинами тексту, які тепер опинилися поряд, щоб досягти його зв'язності. Скорочуючи текст, редактор має завжди пильно стежити за тим, щоб епізоди й факти, вилучені під час правки, не згадувалися непрямо в наступному викладі. Коли зв'язок між змістовими ланками необхідний, скорочення великими частинами неможливе. В цьому разі вдаються до внутрішньотекстових скорочень, пов'язаних з більш глибоким утручанням у текст. Скорочення в сторінці, як правило, має виконувати відділ, що готував матеріал до друку, або сам автор. Внутрішньотекстові скорочення використовуються, наприклад, при правці популярної брошури, коли редактор з безлічі доказів залишає тільки найпереконливіші, скорочує довготи й повтори. Правка-скорочення необхідна, коли твір розтягнутий, а зміст тоне в багатослівності, однотипних прикладах та даних.

Найбільшим скороченням піддаються газетні і журнальні статті, робота над якими йде з певною оперативністю, від чого найчастіше страждає якість. Часто метою правки-скорочення в ЗМІ є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів, до певного хронометражу. Правка-скорочення в подібних випадках переходить у правку-переробку.

Поиск по сайту: