ОФОРМЛЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ВИДАННЯ

3.11.1. Редагування таблиць. Не менш відповідальніша робота, чим з текстовими матеріалами, очікує редактора при роботі з таблицами. Коли об’єктів опису більше одного і при цьому їх оцінюють за достатньо великою кількістю характеристик то є доречним використання таблиці. В інших випадках наявні дані слід записати як однорідні члени речення або звичайний перелік. Що нижчий рівень кваліфікації читачів, то меншим повинен бути обсяг табличного матеріалу в повідомленні. Кожна ілюстрація повинна мати підпис: вказаний різновид ілюстрації, її нумераційну й тематичну назви.

Таблиця - це систематизована форма подачі шрифтового і цифрового матеріалу, що відрізняється поділом цього матеріалу на частині, відділені один від одного горизонтальними та вертикальними лінійками.

Існує певна методика редагування таблиць. Насамперед, редактор вирішує, чи потрібні і чи достатні факти, наведені в таблиці. Потім визначає форму подачі матеріала: табличну, чи трансформацію табличних даних у текст, графік чи діаграму, перетворення її у висновок.

Якщо редактор вирішив залишити таблицю, редагування її ведеться на основі трьох принципів: 1) визначення вірогідності даних; 2) зручність користування таблицею; 3) зручність поліграфічного виконання таблиці.

Цифрові дані таблиць перевіряються так само, як будь-який інший фактичний матеріал.

До роботи над таблицями варто залучати технічного редактора.

3.11.2. Редагування ілюстрацій. Сьогодні дуже рідко можна зустріти книгу без ілюстрацій. Чим вищою є кваліфікація читачів, тим складнішими (за ступенем абстрагування) можуть бути ілюстрації. Чим нижчою є кваліфікація читачів, то простішими повинні бути ілюстрації. Недокументальні ілюстрації повинні бути максимально простими. В ілюстраціях слід видалити все другорядне, несуттєве. З цією метою, зокрема, з площини ілюстрацій всі написи переносять в експлікацію, замінюючи їх символьними позначеннями (цифрами, літерами тощо), а також усувають незаповнені (порожні) місця. Окремі частини в межах однієї ілюстрації розташовують якомога компактніше.

До ілюстративного матеріалу у редакторів і видавців існують певні вимоги. Перш за все, редактор перевіряє, чи відповідають ілюстрації проспекту рукопису. Якщо ілюстрацій пропонується більше чи менше запланованого, це веде до зміни обсягу видання. Велика кількість ілюстрацій повинна насторожити редактора ще і тому, що іноді цей наслідок слабкості тестової частини книги. В обов'язки редактора входить також технічна оцінка якості ілюстраційного матеріалу. Редактор може забракувати ті чи інші матеріали, зажадати заміни одних іншими, більш якісними.

При роботі з ілюстраціями найчастіше зустрічаються дві помилки: пропонуються зображення, близькі до характеру предмету, чи предмет подається у дзеркальному відображенні.

На ілюстраціях дозволено залишати такі написи: позначення проекцій; пояснення до стрілок; межі середовища; написи біля осей координат. Усі ці написи роблять великими літерами без крапки в кінці.

На графіках осі координат градуюють, вказують проміжні числові значення відкладеної величини, її символьне позначення та скорочене позначення одиниці виміру. На осі абсцис символьне позначення та одиницю виміру ставлять праворуч від останньої цифри, а на осі ординат - над останньою зверху цифрою. Між символьним позначенням величини та одиницею її виміру ставлять кому.

Позначення деталей на ілюстраціях найкраще робити арабськими цифрами. Цифри слід розташовувати за годинниковою стрілкою. Усі без винятку позначення деталей повинні бути розшифровані в експлікації.

Ø Якщо в повідомленні є ілюстрації різних видів (малюнки, фотографії, схеми тощо), тоді як загальну назву для всіх їх видів вживають слово ілюстрація. У підписі ставлять: після нумераційної назви перед тематичною - крапку; після тематичної назви перед складовими частинами чи експлікацією - двокрапку. Елементи експлікації подають за таким шаблоном: позначення першої деталі на ілюстрації (тобто цифра чи літера) <тире> розшифрування позначення <крапка з комою> позначення другої деталі на ілюстрації <тире> розшифрування позначення <крапка з комою> і т. д. Додаткові відомості подають після вертикального пробілу з абзацу. Після останнього елемента підпису крапку не ставлять.

3.11.3. Покажчики потрібно укладати для офіційної (ділової), наукової, інформаційної, виробничої (технічної), навчальної та довідкової літератури.

Покажчик є обов’язковим у виданні, обсяг якого перевищує 15 авт. арк.

Покажчики слід подавати окремо для вокабул кириличного, латинського, грецького та готичного алфавітів.

До покажчика додають примітку, зазначаючи: вид покажчика; границі тексту у виданні, які охоплює покажчик; методичні особливості укладання покажчика; скорочення, застосовані в покажчику; особливості розташування окремих елементів у покажчику; пояснення позначень перехресних посилань.

Кількість номерів сторінок біля вокабули не повинна перевищувати 20. Перевищення цього числа вимагає введення підвокабул.

Кількість рівнів у записі в покажчику не повинна перевищувати трьох.

Біля кожної вокабули в покажчику слід вказувати номери лише тих сторінок, на яких подано щодо них суттєву інформацію (означення, детальний опис, класифікації тощо).

До вокабул, що описують основну тему повідомлення, вказують лише основні номери сторінок.

Оптимальною граматичною формою для вокабул є називний відмінок однини.

Підвокабули узгоджують із вокабулою у роді, числі та відмінку. Вокабула повинна бути однозначною (не допускати двозначності), термінологічною (належати до прийнятої терміносистеми) та евристичною (такою, яку читач може легко сам підібрати для пошуку).

3.11.4. Переліки. Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, то коротшими повинні бути елементи переліку. Елементи переліків слід подавати в називному відмінку. Якщо читачі мають не лише сприйняти, а й запам’ятати елементи переліку, то їх слід оформляти як підабзаци (використовують у навчальній та частково офіційній, науковій і технічній літературі).

У кожному розділі слід використовувати не більше одного, в особливих випадках - максимум до трьох нумерованих чи виділених у підабзаци переліків.

Нумерувати переліки слід тільки в тих випадках, коли читачам треба запам’ятати не лише самі елементи, а й порядок їх розташування (використовують для навчальної, а також частково для офіційної, наукової та технічної літератури).

Елементи переліку слід нумерувати: а) для однорідних членів речення (непоширених та поширених) - малою літерою з закриваючою дужкою або цифрою з закриваючою дужкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам’ятати кількість елементів переліку); б) для поширених речень та НФЄ - великою літерою з крапкою або цифрою з крапкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам’ятати кількість елементів переліку); в) в особливих випадках, коли перелік є класифікацією, можна використовувати індексну нумерацію з крапкою.

Коли перелік оформлений згідно з варіантом "а", то перед ним ставлять двокрапку, після кожного елемента переліку, крім останнього, - крапку з комою, а після останнього - крапку. Коли перелік оформлений згідно з варіантами "б" чи "в", то перед ним ставлять крапку, а після кожного елемента переліку - також крапку.

Іноді для кращого виділення і запам’ятовування елементів переліку їх можна виділяти відступами, втягуваннями і т. п.

3.11.5. Зміст .. Необхідність вміщення змісту залежить від обсягу повідомлення: чим більший обсяг, тим більша необхідність супроводження повідомлення змістом, і навпаки. До винятків належать види літератури з алфавітним порядком композиції (зміст у таких повідомленнях заздалегідь відомий кожному - це абетка. Прикладом таких видань є словники та енциклопедії).

У змісті навпроти рубрик слід ставити номери сторінок, на яких в основному тексті вони розташовані. Рубрики змісту повинні бути копіями рубрик у тексті повідомлення, а номери сторінок - точно вказувати на розташування кожної рубрики в повідомленні.

У змісті-рубрикаторі слід пода вати всі позатекстові рубрики, тобто ті, що йдуть упоперек тексту. Внутрішньотекстові рубрики в зміст видань не включають. До винятків належить лише довідкова література з високим ступенем компресованості тексту. У цьому випадку внутрітекстові рубрики набирають меншим кеглем.

У змісті-переліку колективних видань (збірників) після назви повідомлення в круглих дужках вказують прізвища всіх його авторів.

У науковій, технічній, навчальній та довідковій літературі зміст слід розташовувати на початку видання, а в усіх інших видах - у кінці.

3.11.6. Посилання. У посиланні на одиницю композиції слід вказати її назву і порядковий номер.

У посиланні на таблицю слід вказати слово табл. та її порядковий номер.

У посиланні на формулу слід подати слово формула чи його синонім (рівняння, нерівність, функція, вираз тощо), а далі у круглих дужках - порядковий номер.

У посиланні на ілюстрацію слід подати слова рис., мал., фото, схема тощо, а далі - порядковий номер.

У посиланні на бібліографічний опис слід подавати у квадратних дужках порядкові номери зі списку літератури, а при потребі - ще й номер сторінки.

Для посилань на додаток слід вказати слово додаток і його порядковий номер.

Основний текст не повинен повторювати назву компонента, на який посилаються (таблиці, ілюстрації, додатка тощо).

Коли повідомлення має невеликий обсяг, слід використовувати наскрізну нумерацію компонентів, на які посилаються, в іншому випадку - пороздільну нумерацію з дефісом (крім нумерації одиниць композиції).

Тема № 4

Поиск по сайту: