АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

У чому полягають особливості внутрішньополітичного життя західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії у 50-80-х рр. ХІХ ст.?

Читайте также:
  1. I. Соціальне життя суспільства і соціальна взаємодія.
  2. Автоматизований облік виробничих запасів на складі
  3. Автоматизовані банки даних (АБД), їх особливості та структура.
  4. Аграрне виробництво в національній економіці. Форми господарювання і земельні відносини
  5. Административное деление украинских земель в составе империй. Социально-экономический уклад, начало кризиса феодально-крепостнической системы общественных отношений.
  6. Административный порядок предоставления земельных участков, находящихся в государственной собственности.
  7. Аренда (субаренда) земельных участков.
  8. Аукционный порядок распределения земельных участков.
  9. Безвозмездное срочное пользование земельными участками.
  10. Бессмысленное истощение земель
  11. Билет 25. Объединение русских земель вокруг Москвы и становление Московского государства. Иван III. Культура Руси в XIII-XV вв.
  12. БОРЬБА РУССКИХ ЗЕМЕЛЬ И КНЯЖЕСТВ С МОНГОЛАМИ И КРЕСТОНОСЦАМИ В XIII в.

У другій половині XIX західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпатська Україна перебували в складі Австро-Угорської імперії, яка належала до числа найреакційніших і найвідсталіших держав, де зберігалося багато залишків феодалізму, і передусім абсолютизм та поміщицьке землеволодіння. Австро-Угорський уряд перетворив західноукраїнські землі на колоніальні окраїни своєї імперії, аграрно-сировинний придаток до корінних західних провінцій.Своєрідністю політики австрійських правлячих кіл було те, що вони для утримання в покорі всіх залежних національностей надавали одним з них привілеї і з їх допомогою гнобили інших, діючи за принципом «поділяй і пануй». Так, у Східній Галичині переваги й привілеї мали польські шляхтичі й капіталісти, на Північній Буковині — румунські, Закарпатті — угорські. Отже, трудящі західноукраїнських земель зазнавали гніту й експлуатації як українських поміщиків і буржуазії, так і німецьких, польських, угорських, румунських, а також австрійської правлячої бюрократії.Адміністративний устрій.За адміністративною приналежністю західноукраїнські землі поділялися на дві частини: Східна Галичина і Буковина входили до складу Австрії, а Закарпаття — до складу Угорщини.У Галичині на чолі всього управління стояв намісник, призначуваний, переважно з числа польських магнатів, імператором. Йому й належала вся адміністративна влада в краї. Повітами управляли старости, що підлягали намісникові.У Галичині, у м. Львові, й на Буковині, у м. Чернівцях, існували крайові сейми як органи місцевого самоврядування. Вони обиралися за куріальною системою, внаслідок чого в них переважали поміщики і буржуазія, причому в Галицькому сеймі — польські, в Буковинському — румунські та німецькі. Так, у Галицький сейм по курії земельних власників обирався один депутат від 52 виборців-поміщиків, а по сільській курії — від 8764 виборців. До того ж функції крайових сеймів обмежувалися лише піклуванням про місцеві справи: торгівлю, освіту, санітарію та ін. При цьому їх рішення могли здійснюватися тільки після затвердження імператором або відповідним австрійським міністерством.Економічний розвиток. Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови — гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі ґрунти, великі запаси корисних копалин (нафта, вугілля, сіль, озокерит та ін.). Незважаючи на це, їх економіка розвивалася дуже повільно, оскільки австрійська правляча бюрократія перетворила ці землі на свої внутрішні колонії на ринок збуту товарів корінної австрійської промисловості, джерело сировини й дешевої робочої сили. Саме в інтересах австрійської метрополії, в інтересах одержання найбільших прибутків і спрямовувалися австрійським урядом в Галичині, Буковині, на Закарпатті і залізничне будівництво, і розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі.Будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися капіталізм, на західноукраїнських землях австрійський уряд, австрійські та німецькі капіталісти вели так, щоб зв'язати залізничним сполученням, насамперед, центральні райони Австрії зі східним, російським кордоном та забезпечити цим стратегічні інтереси, і, з другого боку, сполучити ці райони з метою збуту там товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. У той же час окремі місцевості Галичини, Буковини й Закарпаття одна з одною залізницями тривалий час не зв'язувалися, що гальмувало розвиток економіки і сприяло. консервуванню відсталості.Колоніальний характер економіки західноукраїнських земель позначився і на стані промисловості. Австрійський уряд, австрійські та іноземні капіталісти штучно підтримували їх відсталість, свідомо гальмували промисловий розвиток. Трудящі західноукраїнських земель зазнавали також тяжкого політичного гніту й національної дискримінації. Хоч австрійська конституція 1867 р. офіційно оголосила національну рівноправність у школах, державних установах і судах, насправді панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, на Північній Буковині — румунські бояри, у Закарпатті — угорські феодали й капіталісти. Внаслідок встановлення високих майнового й вікового цензів та інших обмежень трудящі Західної України у своїй величезній більшості були усунені від виборів до австрійського й угорського парламентів, галицького й буковинського сеймів. Проводячи політику асиміляції українського населення, австро-угорські власті особливо великі національні утиски робили в галузі освіти і культури. Вони прагнули тримати трудящих у темряві. Шкіл було мало, викладання там велося не українською мовою. Більшість дітей не мали можливості відвідувати школу. Австрійська правляча бюрократія, німецькі, польські, угорські, румунські феодали й капіталісти, ведучи лінію на денаціоналізаці українського населення, намагалися всіма способами загасити почуття національної єдності трудящих західноукраїнських земель з усім українським народом, відчуття їх кровної спорідненості й близькості.



 

18. Як „столипінська реакція” позначилася на українському русі та соціально-економічному становищі українських земель у складі Російської імперії?

Указом царя від 09.11,1906 року селянам дозволилось виходити з сільської общини на хутори і відруби, брати кредити для заведення фермерського господарства на своїй землі. Це мало не лише збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів, але й зробити з самостійного селянина-виробника соціальну опору уряду.

Внаслідок більшість селян України стали приватними власниками землі, на хутори й відруби за 1907—1911 рр. виділилось 226 тис. господарств з 1,8 млн десятин землі. Община втратила значну частину (на Півдні — 45 %) своїх членів.

За 1906—1911 рр. поміщики втратили 1,1 млн десятин землі — з них селяни лише через Селянський банк придбали 480 тис. дес. Концентрація землі, застосування передових технологій і розширення посівів підвищили продуктивність та товарність сільського господарства. Так, збір зернових збільшився на 38 %, а сприятлива кон'юнктура дозволила збільшити експорт сільгосппродуктів.

Проте в цілому, аграрна реформа не дала очікуваних наслідків: протиріччя між селянством і поміщиками лише загострились, продуктивність праці залишилась низькою, економічне положення селянства було важким. Розшарування селянства посилило соціальну боротьбу всередині цієї верстви суспільства. До того ж чимало положень реформи не було реалізовано в достатній мірі. Так, до Сибіру з України було переселено близько 1 млн селян, але на 1911 р. близько 70 % з них повернулось.

Лише у 1909—1913 рр. на зміну промисловій кризі та депресії прийшло економічне піднесення завдяки розширенню внутрішнього ринку, поступу сільського господарства, новим капіталовкладенням та військовим замовленням.

Промисловість України розвивалась майже темпами 1890-х років. Так, видобуток вугілля збільшився на 50 %

(25 мли т. у 1913 р.), а залізної руди — подвоївся. У 1913 р. Україна давала 70 % загальноросійського видобутку вугілля, 68 % виплавки чавуну і 58 % Сталі. Проте попри використання нової техніки (парові турбіни, електродвигуни) технологічну відсталість не було подолано і продуктивність праці донбаського шахтаря залишалась майже вдвічі нижчою англійського чи німецького.

У 1909—1913 рр. торгівля залишалась більш вигідною формою підприємництва, ніж виробництво і до неї інтенсивно втягувались банки. У ці роки з України щорічно вивозили товарів на 800 млн крб., у т.ч. експортувалось товарів за межі країни на 380 млн крб. (переважно збіжжя). Російський ринок поглинав товарів на 420 млн крб. — цукор, хліб, вугілля, метали, мануфактуру. Надходили в Україну верстати, машини, ліс, нафта, цемент, мідь тощо.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)