Тема 8. Фінансова діагностика

При вивчені теми студенти мають звернути увагу на місце фінан­сової діагностики в управлінні підприємством. Це важлива та обов’яз­кова складова фінансового менеджменту. Для успішного функціо­ну­вання на ринку будь-якому підприємству необхідно знати, чому його стан погіршився і як виправити ситуацію. З огляду на це, метою та завданнями фінансової діагностики є наступне:

Основними структурно-логічними елементами фінансової діагнос­тики є:

– дослідження рентабельності та фінансової стійкості під­при­єм­ства;

– оцінка ефективності використання майна підприємством, забез­печеності його власними оборотними коштами;

– об’єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

– визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кіль­кісна оцінка його конкурентоспроможності;

– аналіз ділової активності підприємства;

– визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова стійкість – це характеристика, яка свідчить про стійке перевищення доходів підприємства над його витратами, ефективне використання грошових коштів, безперебійний процес виробництва та реалізації продукції.

Фінансова стійкість підприємства формується під впливом внут­ріш­ніх та зовнішніх чинників. Визначальними внутрішніми чин­ни­ками є:

– галузева належність суб’єкта господарювання;

– структура продукції (послуг), що випускається, її частка у за­галь­ному платоспроможному попиті.

– розмір сплаченого статутного капіталу;

– розмір та структура витрат, їхня динаміка у порівнянні з при­бутком;

– стан майна та фінансових ресурсів включаючи запаси й резерви.

Рівень інтеграційного впливу цих чинників на фінансову стійкість залежить від їх співвідношення, від стадії життєвого циклу підпри­ємства, від компетенції його менеджерів.

До зовнішніх чинників, що впливають на фінансову стійкість нале­жать:

– економічні умови господарювання;

– техніка та технологія;

– платоспроможній попит споживачів;

– економічна і зокрема фінансова політика Уряду, закони, система цінностей у суспільстві тощо;

– фаза економічного циклу країни;

– податкова та кредитна політика;

– рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи, зов­ніш­ньо­економічної діяльності, курс валют;

– загальна політична стабільність;

– державне регулювання економіки;

– ставлення держави до підприємницької діяльності і т. п.

Існують різноманітні моделі фінансової діагностики (рис. 14):

Рис. 14. Моделі фінансової діагностики

Нормативні моделі – дають можливість порівнювати фактичні ре­зультати діяльності підприємств із очікуваними, розрахованими за балансом доходів та видатків. Вони використовуються переважно у внутрішньому фінансовому аналізі та в управлінні витратами.

Модель Du Pont (нім.) діагностує взаємозв’язки між прибутком на інвестований капітал, оборотністю активів, чистим доходом та леве­реджем. Основне рівняння моделі: добуток величини коефіцієнтів при­бутковості за збутом на величину коефіцієнта обороту загальної вартості майна (суми активів).

Система ZVEI (нім.) на відміну від системи Du Pont простежує не тільки рентабельність, а й ліквідність підприємства (рис. 15).

Рис. 15. Основні показники моделі ZVEI

Аналіз коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку спів­від­ношень різних абсолютних коефіцієнтів. Найбільш поширені такі 3 групи аналітичних коефіцієнтів: рентабельності, розподілу прибутку (доходу), інші групи фінансових коефіцієнтів. Студенти мають самос­тійно опрацювати систему цих коефіцієнтів, а також ознайомитись із іншими моделями фінансової діагностики.

Зовнішнім виявом фінансової стійкості є платоспроможність, тобто можливість наявними ресурсами своєчасно погасити платіжні зобов’я­зання.

Основними етапами діагностики фінансового стану є наступні (рис. 16):

Рис. 16. Основні етапи діагностики фінансового стану підприємства

Основні показники фінансового стану підприємства обчислюється за наступним алгоритмом (рис. 17).

Рис. 17. Показники фінансового стану підприємства

Запропонований перелік показників не претендує на абсолютну повноту, а є лише класифікацією найуживаніших нині показників. У процесі більш глибокого вивчення теми студенти мають доповнити (розширити) цю систему показників, опрацювавши літературу з теми.

Далі здійснюють діагностику ліквідності балансу, що дозволяє оці­нити кредитоспроможність підприємства. Ліквідність визначається по­криттям обов’язків підприємства його активами, термін пере­тво­рення яких у грошові кошти відповідає терміну погашення обов’язків.

Для аналізу ліквідності балансу статті розподіляють і порівнюють за групами:

Найліквідніші активи (кошти і поточні фінансові інвес­тиції). Вони повинні дорівнювати кредиторській заборгованості або перевищувати її. Термін приблизно до 3 місяців.

Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи). Вони повинні дорівнювати або пере­щипувати ко­роткострокові пасиви. Термін коливається від 3 до 6 місяців.

Повільно реалізовувані активи (запаси). Вони повинні до­рівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання.

Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, неза­вершене бу­дівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи). Вони повинні дорівнюва­ти джерелам власних кош­тів або перевищувати їх.

Співставлення ліквідних коштів та обов’язків дозволяє розра­хо­ву­вати такі показники:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_АЛ) показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час.

; (8.1)

де А ₁ – найбільш ліквідні активи. Це грошові кошти підприєм­ства та короткострокові фінансові вкладення.

П ₁ – найбільш термінові зобов’язання. Це кредиторська забор­го­ваність, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зо­бо­в’язання, а також позики, що не погашені в строк.

П ₂ – короткострокові пасиви. Це короткострокові кредити та по­зичкові кошти та інші позики, які підлягають погашенню про­тягом 12 місяців.

Коефіцієнт поточної ліквідності (К_ПЛ ) дає загальну оцінку ліквідності активів і показує, скільки грошових коштів поточних ак­тивів підприємства приходиться на 1 грн поточних зобов’язань.

(8.2)

де А ₂ – активи, що швидко реалізуються. Це дебіторська забор­го­ва­ність та інші активи (депозити).

А ₃– активи, що повільно реалізуються. Це готова продукція, НЗВ, сировина та матеріали.

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_ТЛ) він є аналогічним із коефіцієнтом поточної ліквідності, але з розрахунків вилучаєть­ся найменш ліквідна частина виробничих запасів.

(8.3)

Для комплексної діагностики ліквідності балансу розрахо­вується загальний показник ліквідності:

(8.4)

де П ₃– довгострокові пасиви (довгострокові кредити та позики, оренд­ні зобов’язання).

Разом з тим, слід мати на увазі, що коефіцієнти ліквідності не можуть виступати точними індикаторами фінансового добробу­ту під­приємства, оскільки вони відображають ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують сплати боргів.

Тому в міжнародній практиці застосовується такий показник, як інтервал захищеності.

Інтервал захищеності (ІЗ) – це період часу, протягом яко­го під­приємство може здійснювати поточну виробничо-гос­подарську діяль­ність на базі тих ліквідних активів, що вона має, не звертаючись до додаткових джерел:

(8.5)

де В_С – середньоденні витрати.

Середньоденні витрати включають всі передбачені витрати на ви­готовлення та реалізацію продукції за мінусом тих, що мають безго­тівкову форму (амортизаційні відрахування).

У процесі фінансової діагностики здійснюють також інтегральну оцінку рівня платоспроможності підприємства, зокрема за методикою Credit-Men, розробленою французьким економістом Ж. Депаляном.

За цією методикою:

1) визначають п’ять основних коефіцієнтів (швидкої ліквідності, кредитоспроможності, іммобілізації, власного капіталу, оборотності запасів, оборотності дебіторської заборгованості);

2) визначають порівняльні індекси (R_1-5) за кожним коефіцієнтом шляхом ділення отриманих коефіцієнтів на їх нормативне значення.

3) Розраховують загальний показник платоспроможності (N) за формулою:

N = 25 · R ₁+25 · R ₂+10 · R ₃+20 · R ₄+20 · R ₅. (8.6)

Якщо N дорівнює 100, то фінансова ситуація на підприємстві вва­жається нормальною і означає нормальний рівень плато­спроможності. Якщо N >100 або N <100, то платоспроможність підприємства є су­мнівною і потребує подальшого ретельного дослідження.

Як окремий етап, розглядається діагностика ризику банкрутства.

Основна ознака банкрутства – неспроможність підприємства за­без­печити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання строку виплати. Після цього терміну кредитори мають право звернутися до арбітражного суду щодо визначення підприємства-боржника банкрутом.

Для оцінки динаміки змін на підприємствах за умов загрози й роз­витку кризи застосовують такі методи як: експертний, дослідно-ста­тис­тичний, аналітичний та метод аналогів.

Досить часто для оцінки ймовірності банкрутства та рівня креди­тоспроможності підприємств використовують інтегральні факторі мо­делі Е. Альтмана, Р. Ліса, Таффлера і Тішоу, Спрінгейта, Савиць­кої Г. В., Сайфуліна Р. С., Зайцевої О. П. та інших.

Поглиблене самостійне вивчення теми передбачає ознайомлення з цими факторними моделями та алгоритмами розрахунків.

Поиск по сайту: