|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Тема 8. Фінансова діагностикаПри вивчені теми студенти мають звернути увагу на місце фінансової діагностики в управлінні підприємством. Це важлива та обов’язкова складова фінансового менеджменту. Для успішного функціонування на ринку будь-якому підприємству необхідно знати, чому його стан погіршився і як виправити ситуацію. З огляду на це, метою та завданнями фінансової діагностики є наступне: Основними структурно-логічними елементами фінансової діагностики є: – дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства; – оцінка ефективності використання майна підприємством, забезпеченості його власними оборотними коштами; – об’єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; – визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності; – аналіз ділової активності підприємства; – визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Фінансова стійкість – це характеристика, яка свідчить про стійке перевищення доходів підприємства над його витратами, ефективне використання грошових коштів, безперебійний процес виробництва та реалізації продукції. Фінансова стійкість підприємства формується під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Визначальними внутрішніми чинниками є: – галузева належність суб’єкта господарювання; – структура продукції (послуг), що випускається, її частка у загальному платоспроможному попиті. – розмір сплаченого статутного капіталу; – розмір та структура витрат, їхня динаміка у порівнянні з прибутком; – стан майна та фінансових ресурсів включаючи запаси й резерви. Рівень інтеграційного впливу цих чинників на фінансову стійкість залежить від їх співвідношення, від стадії життєвого циклу підприємства, від компетенції його менеджерів. До зовнішніх чинників, що впливають на фінансову стійкість належать: – економічні умови господарювання; – техніка та технологія; – платоспроможній попит споживачів; – економічна і зокрема фінансова політика Уряду, закони, система цінностей у суспільстві тощо; – фаза економічного циклу країни; – податкова та кредитна політика; – рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи, зовнішньоекономічної діяльності, курс валют; – загальна політична стабільність; – державне регулювання економіки; – ставлення держави до підприємницької діяльності і т. п. Існують різноманітні моделі фінансової діагностики (рис. 14): Нормативні моделі – дають можливість порівнювати фактичні результати діяльності підприємств із очікуваними, розрахованими за балансом доходів та видатків. Вони використовуються переважно у внутрішньому фінансовому аналізі та в управлінні витратами. Модель Du Pont (нім.) діагностує взаємозв’язки між прибутком на інвестований капітал, оборотністю активів, чистим доходом та левереджем. Основне рівняння моделі: добуток величини коефіцієнтів прибутковості за збутом на величину коефіцієнта обороту загальної вартості майна (суми активів). Система ZVEI (нім.) на відміну від системи Du Pont простежує не тільки рентабельність, а й ліквідність підприємства (рис. 15).
Рис. 15. Основні показники моделі ZVEI
Аналіз коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку співвідношень різних абсолютних коефіцієнтів. Найбільш поширені такі 3 групи аналітичних коефіцієнтів: рентабельності, розподілу прибутку (доходу), інші групи фінансових коефіцієнтів. Студенти мають самостійно опрацювати систему цих коефіцієнтів, а також ознайомитись із іншими моделями фінансової діагностики. Зовнішнім виявом фінансової стійкості є платоспроможність, тобто можливість наявними ресурсами своєчасно погасити платіжні зобов’язання. Основними етапами діагностики фінансового стану є наступні (рис. 16):
Основні показники фінансового стану підприємства обчислюється за наступним алгоритмом (рис. 17).
Рис. 17. Показники фінансового стану підприємства Запропонований перелік показників не претендує на абсолютну повноту, а є лише класифікацією найуживаніших нині показників. У процесі більш глибокого вивчення теми студенти мають доповнити (розширити) цю систему показників, опрацювавши літературу з теми. Далі здійснюють діагностику ліквідності балансу, що дозволяє оцінити кредитоспроможність підприємства. Ліквідність визначається покриттям обов’язків підприємства його активами, термін перетворення яких у грошові кошти відповідає терміну погашення обов’язків. Для аналізу ліквідності балансу статті розподіляють і порівнюють за групами: Найліквідніші активи (кошти і поточні фінансові інвестиції). Вони повинні дорівнювати кредиторській заборгованості або перевищувати її. Термін приблизно до 3 місяців. Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи). Вони повинні дорівнювати або перещипувати короткострокові пасиви. Термін коливається від 3 до 6 місяців. Повільно реалізовувані активи (запаси). Вони повинні дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання. Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи). Вони повинні дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх. Співставлення ліквідних коштів та обов’язків дозволяє розраховувати такі показники: Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КАЛ) показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час. ; (8.1) де А 1 – найбільш ліквідні активи. Це грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові вкладення. П 1 – найбільш термінові зобов’язання. Це кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов’язання, а також позики, що не погашені в строк. П 2 – короткострокові пасиви. Це короткострокові кредити та позичкові кошти та інші позики, які підлягають погашенню протягом 12 місяців. Коефіцієнт поточної ліквідності (КПЛ ) дає загальну оцінку ліквідності активів і показує, скільки грошових коштів поточних активів підприємства приходиться на 1 грн поточних зобов’язань. (8.2) де А 2 – активи, що швидко реалізуються. Це дебіторська заборгованість та інші активи (депозити). А 3– активи, що повільно реалізуються. Це готова продукція, НЗВ, сировина та матеріали. Коефіцієнт термінової ліквідності (КТЛ) він є аналогічним із коефіцієнтом поточної ліквідності, але з розрахунків вилучається найменш ліквідна частина виробничих запасів. (8.3) Для комплексної діагностики ліквідності балансу розраховується загальний показник ліквідності: (8.4) де П 3– довгострокові пасиви (довгострокові кредити та позики, орендні зобов’язання). Разом з тим, слід мати на увазі, що коефіцієнти ліквідності не можуть виступати точними індикаторами фінансового добробуту підприємства, оскільки вони відображають ліквідність лише на дату складання балансу і не враховують сплати боргів. Тому в міжнародній практиці застосовується такий показник, як інтервал захищеності. Інтервал захищеності (ІЗ) – це період часу, протягом якого підприємство може здійснювати поточну виробничо-господарську діяльність на базі тих ліквідних активів, що вона має, не звертаючись до додаткових джерел: (8.5) де ВС – середньоденні витрати. Середньоденні витрати включають всі передбачені витрати на виготовлення та реалізацію продукції за мінусом тих, що мають безготівкову форму (амортизаційні відрахування). У процесі фінансової діагностики здійснюють також інтегральну оцінку рівня платоспроможності підприємства, зокрема за методикою Credit-Men, розробленою французьким економістом Ж. Депаляном. За цією методикою: 1) визначають п’ять основних коефіцієнтів (швидкої ліквідності, кредитоспроможності, іммобілізації, власного капіталу, оборотності запасів, оборотності дебіторської заборгованості); 2) визначають порівняльні індекси (R1-5) за кожним коефіцієнтом шляхом ділення отриманих коефіцієнтів на їх нормативне значення. 3) Розраховують загальний показник платоспроможності (N) за формулою: N = 25 · R 1+25 · R 2+10 · R 3+20 · R 4+20 · R 5. (8.6) Якщо N дорівнює 100, то фінансова ситуація на підприємстві вважається нормальною і означає нормальний рівень платоспроможності. Якщо N >100 або N <100, то платоспроможність підприємства є сумнівною і потребує подальшого ретельного дослідження. Як окремий етап, розглядається діагностика ризику банкрутства. Основна ознака банкрутства – неспроможність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання строку виплати. Після цього терміну кредитори мають право звернутися до арбітражного суду щодо визначення підприємства-боржника банкрутом. Для оцінки динаміки змін на підприємствах за умов загрози й розвитку кризи застосовують такі методи як: експертний, дослідно-статистичний, аналітичний та метод аналогів. Досить часто для оцінки ймовірності банкрутства та рівня кредитоспроможності підприємств використовують інтегральні факторі моделі Е. Альтмана, Р. Ліса, Таффлера і Тішоу, Спрінгейта, Савицької Г. В., Сайфуліна Р. С., Зайцевої О. П. та інших. Поглиблене самостійне вивчення теми передбачає ознайомлення з цими факторними моделями та алгоритмами розрахунків. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.) |