Основні поняття. Мета роботи: отримання базисних основ роботи із мовою HTML

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1

ОСНОВИ РОБОТИ ІЗ HTML-ДОКУМЕНТАМИ

Мета роботи: отримання базисних основ роботи із мовою HTML.

Завдання до роботи:

1. Отримання основних понять з основ роботи в інтернеті.

2. Отримання базисних теоретичних та практичних навичок роботи з HTML та створення Web-сторінок.

3. Отримання практичних навичок роботи зі списками: ненумерований список, нумерований список, списки визначень,вкладені списки.

4. Вдосконалення практичних навичок роботи із гіпертекстовими посиланнями: перехід усередині одного документа, перехід до іншого документа (файлу), Перехід до мітки іншого документа, імена файлів і посилання на них, перехід на інші ресурси, відправка повідомлень по електронній пошті

Обладнання та програмне забезпечення: персональний комп’ютер,блокнот.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Основні поняття

Мережа Мереж. Спрощено Інтернет можна уявити собі як мережу пов'язаних між собою і розкиданих по всьому світу комп'ютерів, які є вузлами або серверами мережі і на яких зберігається інформація. Мережа не є єдиним цілим і нікому не належить, але при цьому більш дрібні мережі, підключені до Інтернету, обслуговуються окремими організаціями - провайдерами, власниками “своєї” ділянки Мережі, які отримують плату за надання доступу до неї.

Як комп'ютер пов'язаний з Мережею. Розрізняють, як правило, два основні способи підключення до Мережі:

• підключення з віддаленої машини по виділеній або звичайній телефонній лінії за допомогою зовнішнього або вбудованого в комп'ютер модему; зв'язок з сервером провайдера здійснюється телефонним дзвінком через модем по вказаному провайдером номеру; окрім номера телефону, для входу в мережу необхідні логін - реєстраційне ім'я користувача та пароль.
• підключення через локальну мережу; в цьому випадку машина пов'язана з локальною мережею через встановлену в системному блоці плату мережевого адаптера; швидкість такого з'єднання значно вища, але комп'ютер повинен бути фізично підключений до локальної мережі, що вимагає досить дорогих комунікацій і тому використовується, в основному, в організаціях і університетах.

Протоколи. Комп'ютери, підключені до Інтернет, можуть бути різної архітектури і з різним програмним забезпеченням. Сумісність досягається за рахунок використання комунікаційних протоколів, тобто, наборів правил, що стосуються передачі інформації по мережах. Робота Інтернету заснована на використанні протоколу TCP/IP (Transmission Control Protocol – Internet Protocol). Насправді під назвою TCP/IP ховається ціле сімейство протоколів, які відповідають за ті або інші приватні завдання. Перерахуємо основні з них:

• Транспортні протоколи TCP і UDP (User Datagram Protocol) керують процесом передачі даних між машинами;
• Протоколи маршрутизації IP, ICMP (Internet Control Message Protocol), RIP (Routing Information Protocol) обробляють адресацію даних, забезпечують їх фізичну передачу і відповідають за вибір найкращого маршруту до адресату;
• Протоколи підтримки мережевої адреси DNS (Domain Name System), ARP (Address Resolution Protocol) забезпечують ідентифікацію машини в мережі за її унікальною адресою;
• Шлюзові протоколи EGP (Exterior Gateway Protocol), GCP (Gateway-to-gateway protocol), IGP (Interior Gateway Protocol) відповідають за передачу інформації про маршрутизацію даних і стан мережі, а також здійснюють обробку даних для взаємодії з локальними мережами;
• Протоколи прикладних сервісів FTP (File Transmission Protocol), Telnet і ін. – мережеві програми, що забезпечують доступ до різних послуг і служб Мережі, – наприклад, передачі файлів між комп'ютерами;
• Протокол SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) відповідає за передачу повідомлень електронної пошти.

IP-адреса. Кожен комп'ютер, підключений до Інтернет, має унікальну адресу, яка називається IP-адресою (читається “ай-пі”). IP-адреса машини може бути постійною або кожного разу призначатися сервером при з'єднанні з Мережею, але завжди один IP відповідає одній машині. IP-адреса має довжину 4 байти (по мережевій термінології октету) або 32 біта. IP-адреса – це набір з чотирьох чисел, розділених крапками, наприклад 195.25.100.14. Проте незручно запам'ятовувати ці адреси, тому була розроблена методика, що дозволяє присвоювати ресурсам значущі імена, що складаються з символів латинського алфавіту. Вона отримала назву DNS – доменна система імен.

Доменні імена.

Згідно DNS, весь віртуальний простір Інтернету ділиться на так звані домени – логічні зони, керовані одним або декількома спеціальними комп'ютерами, а іноді навіть цілими обчислювальними мережами. Найбільші одиниці DNS називають доменами першого рівня, вони охоплюють глобальні ділянки Інтернету за географічною ознакою і позначаються двома першими буквами назви країни:

ru - Росія

ua - Україна

fr - Франція

de - Німеччина

se - Швеція

tm - Туркменістан

Виняток становлять лише спеціалізовані домени, що об'єднують ресурси за ознакою тематичної спрямованості:

com - комерційні організації

edu - освітні організації

org - некомерційні організації

gov - урядові організації

mil - військові організації (США)

int - міжнародні організації

net - організації, що надають мережеві послуги

info - інформаційні ресурси

biz - бізнес ресурси

museum - музеї та виставкові центри.

Одним ступенем нижче стоять домени другого рівня, тобто зони, що безпосередньо підкоряються вищестоящому домену. Їх позначення відділяються від домену першого рівня крапкою. Домени другого рівня можуть належати різним організаціям, як муніципальним, так і комерційним. Наприклад сервер Санкт-Петербургу матиме домен spb.ru.

Існують також домени третього рівня, що входять до складу вищестоящого домену, наприклад name.spb.ru. Рідше зустрічаються домени четвертого, п'ятого і шостого рівня. Ресурс, що не має власного домену, викликається за адресою, яку можна записати так:

name.domain.zone/~folder/, де:

name – домен третього рівня

domain – другого

zone – першого

folder – ім'я папки на серверному комп'ютері, в якій розміщуються складові файли даного ресурсу.

Адресний рядок в загальному вигляді виглядає таким чином: http://www.domain.zone, де: http – вказівка на те, що необхідну інформацію слід передавати по протоколу передачі гіпертекстових даних (FTP - доступ до файлових архівів, SMTP/POP3 - прийом/передача пошти, NNTP - конференції: публічно доступне тематичне листування), а абревіатура WWW говорить про те, що користувач запрошує з сервера саме web-сторінки (FTP-доступ до файлових архівів, анонімний/авторизований; Gopher – текстові дані, ієрархічно організовані; E-mail електронна пошта; WAIS Archie – засоби доступу до баз даних, що містять відомості про файли, доступні в Інтернет; News – конференції: Публічно доступне тематичне листування; IRC;Telnet – термінальний доступ до видалених серверів).

Дана форма представлення адреси носить назву URL – універсальне позначення місцезнаходження ресурсу.

Всесвітня павутина та інші служби Мережі.

Сьогодні для рядового користувача слова “Інтернет” і “World Wide Web” (Web, WWW) – синоніми. Насправді WWW – ведучий, але не єдиний сервіс усесвітньої Мережі. Інтернет – не тільки “мережа мереж”, але і об'єднання декількох служб, кожна з яких визначається власним протоколом прикладного рівня, що відповідає за той або інший спосіб взаємодії з користувачем. Протоколи прикладного рівня працюють саме на “кінцевому етапі” взаємодії з користувачем, перетворюючи отриману за допомогою мережевих протоколів TCP/IP інформацію в щось, придатне для сприйняття людиною.

Web, HTTP, HTML.

Отже, World Wide Web – провідний сервіс Інтернет, що поступово витісняє або включає більшість інших мережевих служб. Прикладний протокол, що використовується в WWW, називається HTTP (Hypertext Transfer Protocol), що перекладається як “протокол передачі гіпертексту”, документи, які складають зміст WWW, називаються Web-сторінками, а формат, за допомогою якого озроблюються Web-сторінки, називається HTML (HyperText Markup Language) або “мова розмітки гіпертексту”. Під гіпертекстом в найпростішому варіанті розуміється текст, що дозволяє не тільки послідовне читання, тобто, покажчиками-посиланнями пов'язаними з іншими текстами.

Формат HTML є достатньо простій набір команд, які описують структуру документа. HTML дозволяє виділити в тексті окремі логічні частини (заголовки, абзаци, списки і так далі), розмістити на Web-сторінці окремо підготовлену фотографію або картинку, організувати на сторінці посилання для зв'язку з іншими документами, але не задає конкретні і точні атрибути форматування документу, як, наприклад, Microsoft Word. Конкретний вид документа остаточно визначає тільки програма-браузер на Вашому комп'ютері. Необхідність саме такого підходу зв'язана, знову ж таки, з різнорідністю апаратного і програмного забезпечення комп'ютерів, підключених до Інтернет. З погляду користувача Windows, Web-сторінка – це просто файл типу *.htm або *.html, що знаходиться десь на сервері Інтернет або на жорсткому диску Вашої машини.

Поиск по сайту: