Зміни виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці

Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Сукупний продукт змінного фактора зростає по мірі того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того настає момент, коли збільшення кількості праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що ви­робничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефек­тивного використання при даному обсязі капіталу. У нашому при­кладі це відбувається при співвідношенні К/L = 1/2.

Відзначені залежності можна показати графічно. На рис. 5.5 показано криву сукупного продукту. Вона відображає, як змінюєть­ся випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат че­рез відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил про­меня ОА можна визначити через співвідношення координат точ­ки А: Q₁/L₁ А це буде ніщо інше, як середній продукт у цій точці. Середній продукт досягне свого максимуму при використанні кількості праці, яка відповідає точці дотику променя, що вихо­дь від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис. 5.5 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупно-продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продукту подано на рис. 5.6.

Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки гра­ничний продукт буде більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу, і її продуктивність більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показ­ник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться меншою за середню, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора буде досягати в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР=МР. У нашому прикладі ця точка знаходиться десь в інтервалі затрат праці від 50 до 60 лю­дино-годин.

Необхідно звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досяг­нення нуля у точці В, граничний продукт набуває від'ємного зна­чення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дозволяє вважати її економічним законом. Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з пев­ного обсягу, збільшення використання одного з факторів вироб­ництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, суп­роводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення гранич­ної продуктивності - це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадаючої граничної продуктивності стає очевидно якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній дільниці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, як влучно зазначають економісти, усе сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрував­ши там усі витрати праці.

З'ясування динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важ­ливе практичне значення. Перш за все, вона використовується для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотерміно­вого періоду можна виділити три стадії виробництва:

- перша стадія: від початку виробництва до досягнення се­реднім продуктом максимального значення. Вона характеризуєть­ся надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

- друга стадія: від максимального значення середнього про­дукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

- третя стадія: після досягнення граничним продуктом ну­льового значення. На ній виробництво стає перенасиченим пра­цею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірнос­тей може бути прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробля­ють однакову продукцію. Як, маневруючи перерозподілом фіксо­ваної кількості праці між ними, в короткотерміновому періоді до­сягти більших обсягів виробництва?

Для відповіді на поставлене питання необхідно порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями (МР1>МР2), то ре­сурси слід перерозподілити на користь першої дільниці, якщо ж співвідношення протилежне (МР1<МР2) - на користь другої дільниці. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприє­мець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання однією з складових мистецтва управління.

Поиск по сайту: