Поведінка фірми відносно ціни та випуску на олігополістичному ринку

У трьох попередніх темах ми розглядали моделі вибору ціни та обсягів виробництва за умови чистої конкуренції, чистої моно­полії та монополістичної конкуренції. За їх допомогою можна із значною вірогідністю передбачити відповідну поведінку виробни­ка. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Точний прогноз на такому ринку неможливий, перш за все, тому, що існує багато варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 - 4 пануючі фірми (жорстка олігополія), так і 10 - 20 (м'яка олігополія). Не важко уявити, що механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює перед­бачення відповідної реакції конкурента та робить неможливим розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.

Однак це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дозволяє виділити щонайменше дві загальні законо­мірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або «жорсткими».

2. Якщо ж олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до по­годжених дій або до таємного зговору при встановленні цін.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Можливі чотири варіанти поведін­ки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, обумовлене таємним зговором; лідерство у цінах; ціно­утворення за принципом «витрати плюс» (рис. 10.1). Розглянемо кожен з них дещо детальніше.

Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А, В та С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не ідуть на погодження своїх цін через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як зміниться положення кри­вої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе буде залежати від реакції конкурентів. Вони можуть або насліду­вати приклад фірми А, тобто вирівняти ціни, або ж проігнорувати його.

Якщо фірма А знижує ціну з Р₁ до Р₂, намагаючись реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей ма­невр, то реальний приріст продажу може бути досить незначним (головним чином, за рахунок інших галузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна не брати до уваги. Справа у тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту на продукт фірми вниз, залишивши попередній об­сяг продажу за нижчими цінами, як це показано на рис. 10.2.

Якщо ж хтось з олігополістів піде на підвищення ціни, а його приклад наслідують інші, то це буде рівнозначно фактичному пе­ретворенню галузі у чисто монополістичну і призведе до знижен­ня як загального обсягу продажу, так і відповідного зменшення продажу кожною фірмою. Тому при односпрямованих діях оліго­полістів усієї галузі крива попиту по відношенню до кожного з них матиме той же вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.

Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна фірма. Тоді при зниженні цін на продукцію галузі ініціатор зможе збільшити обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни навпаки - конкуренти збільшать обсяги свого продажу за його рахунок. У цьому випадку крива попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігопо­лістичний ринок до ринку монополістичної конкуренції.

Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів найвірогідніший?

Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку прийме рішення про зниження ціни в розрахунку на збільшення обсягів власного продажу, конкуренти зроблять те ж саме, оскільки у протилежному випадку вони втратять частину завойованого ринку. На­впаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти проігно­рують таку поведінку, а намагатимуться заволодіти частиною рин­ку, що звільниться від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно, оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціа­тора. Аналогічного підвищення цін не відбудеться, оскільки конку­ренти спробують розширити свою частку ринку. Тому крива попи­ту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис, 10.3).

Крива попиту буде сильно еластичною на відрізку, що розта­шований вище ринкової ціни Р_е, та слабо еластичною (коли про­дукт диференційований) або ж взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на відрізку нижче рин­кової ціни. Через таку суттєву відмінність у еластичності попиту крива граничного доходу буде мати розрив.

Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку ціни мають тенденцію до жорсткості. Адже ні зниження ціни, ні її підвищення не дає виграшу ініціатору. Крім того, лама­на крива граничного доходу означає, що у певних межах значні зміни граничних витрат не будуть впливати на обсяги виробниц­тва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих МС₁ та МС₂ з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та ціні.

Однак, базуючись лише на ламаній кривій попиту, неможли­во пояснити, чому ринкова ціна установлюється якраз на рівні Р_е. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди корелює з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому наше вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку повинне допов­нюватися аналізом можливостей до зговору кількох продавців.

Цей зговір повинен бути таємним, оскільки узгоджені дії ви­робників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені зако­ном. Він має місце тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим способом обмежити конкуренцію між собою.

Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком мають приблизно однаковий розмір та рівень середніх витрат, то для них співпадатиме рівень ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Проведення ними спільної цінової по­літики фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. У цьому випадку характер кривих попиту та граничного доходу по відношенню до кожної фірми співпадатиме з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод, про які йшла мова у темі 8.

Разом з тим слід мати на увазі, що в економіці існує багато факторів, що протидіють досягненню нових картельних угод та руйнують старі. До них, зокрема, належать:

- відмінності у витратах та обсягах продажу фірм - олігополістів. За таких умов не будуть співпадати ціни, що максимізують економічний прибуток кожної фірми;

- при «м'якій» олігополії кількість фірм у галузі надто велика Для досягнення погоджених дій;

- економічні коливання, перш за все спади ділової актив­ності, підштовхують фірми до порушення угод та спроби само­стійно долати труднощі;

- економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників, які не є учасниками угоди;

- серед учасників угоди може мати місце шахрайство, тобто таємне зниження цін для отримання додаткових замовлень;

- державне регулювання економіки через обмеження цін, при­тягнення до адміністративної, матеріальної та карної відповідаль­ності учасників цінового зговору.

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого «лідерства у цінах». Найвпливовіша фірма у галузі з мов­чазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, і усі інші фірми наслідують її приклад. Оскільки перегляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним харак­тером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з од­ного боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступ­ного маневру, а з іншого - вивчити їх можливу реакцію. Крім ' того, лідер не намагається установити ціни, які максимізують при­буток, щоб зберегти бар'єри для вступу у галузь, які пов'язані з неможливістю нової фірми забезпечити мінімальний рівень вит­рат та отримання економічного прибутку.

Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить часто удаються до методики під назвою «витрати плюс». У цьому випадку для визначення ціни за базу приймають певні типові витрати, до яких ще додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не вимагає глибокого вивчення кривих попиту, доходу та гранич­них витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сотень наймену­вань продукції, що їх виробляє олігополістична фірма!

Метод розрахунку ціни «витрати плюс» добре суміщається з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б при­близно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбав­ки до них (5% чи 10%), щоб фактично проводити узгоджену по­літику цін на усі свої продукти.

Викладене вище дозволяє дійти висновку, що олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для усіх учасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися на цінову війну. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція, її вихід з-під контролю малоймовірний. Ра­зом з тим вдале вирішення реклами, після продажного обслугову­вання або стимулювання збуту може бути повторене чи нейтра­лізоване конкурентом не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.

Поиск по сайту: