Друкарський процес випуску номера

Друкарський процес випуску номера досить складний і значно відрізняється від редакційного. Головну роль у ньому відіграє поліграфічна техніка, завдяки якій текст й ілюстрація наносяться на папір і тиражуються. Переведення зображення на газетний папір здійснюється методом тиснення за допомогою друкарських форм і фарби. Існує кілька видів друкованих форм і відповідно до цього стільки ж засобів друку.

Найдавніший і найпоширеніший спосіб – високий друк. Таку назву він отримав тому, що всі друковані елементи, на які наносять фарбу, підвищуються над недрукарськими, пробільними. Папір притискається лише до частин, що виступають, – літер, кліше, які залишають на ньому свій слід, відбиток. Високий друк використовують в основному при друкові газет, журналів, книг.

Глибокий друк за принципом дії протилежний високому. Її друковані елементи не підвищені, а навпаки, заглиблені. Недрукованою є сама поверхня друкованої форми. Перед друком фарба наноситься на всю форму, а потім прибирається з її поверхні й залишається тільки в заглибленнях, що мають конфігурацію літер і кліше. Неоднакова глибина друкарських елементів і відповідна кількість фарби дають різну зафарбованість зображення на папері. Глибокий друк застосовується для відтворення ілюстрованих текстів та іншої зображувальної продукції.

Плоский друк відрізняється від двох перших тим, що його друковані й недруковані елементи знаходяться на одному рівні. Поверхня форми обробляється спеціальною хімічною речовиною, унаслідок чого пробільні недруковані елементи зволожуються й стають несприйнятливими до жирної друкарської фарби, яка залишається тільки на друкованих елементах. Плоский друк, так само як і глибокий, використовують для виготовлення багатоколірної продукції.

Ці три види друку є основними при виробництві газет і журналів. В одних випадках фарба з друкарської форми наноситься на папір, безпосередньо доторкуючись до газетного аркуша, в інших – опосередковано: спочатку на резинову поверхню, а з неї вже на папір. Цей другий спосіб друку називається офсетним. Його застосовують в основному в плоскому й високому друкові. Він дає більш якісні відбитки, особливо фотографій.

До друкованих елементів відносять літери – б укви, цифри, знаки, а також лінійки, кінцівки. До недрукованих елементів, які заповнюють простір між словами, рядками, колонками, навколо заголовків, на початку абзаців і в кінці колонок відносять пробіли. Вони не є випадковими, а становлять цілком усвідомлені елементи. Передусім, це пробіли між колонками, без яких текст просто зливається між собою і його неможливо було б прочитати. Оптимальна ширина цих пробілів – 12 пунктів (4,5 мм). Її можна зменшити, але не більше ніж на 4 пункти, щоб пробіл був 8 пунктів, інакше колонки будуть розташовані надто близько одна до одної, що ускладнить читання. У колишній газетній практиці припускався пробіл у 6 пунктів, але в такому випадку між колонками ставили світлороздільну лінійку. Вибраний стандартний пробіл має залишатися незмінним у межах газетного номера. Він розділяє всі колонки, рамки, фотографії та колонки, фотографії одну від одної, заголовки від тексту. Однаковим має бути й інтерліньяж у всьому тексті – відстань між рядками. Взагалі білий простір на шпальті („повітря”), як уважають фахівці, є одним із найбільш виразних засобів оформлення. Кількість „повітря” на сторінці свідчить, з одного боку, про майстерність і художній смак дизайнера, з іншого – про слабкий професіоналізм, невміння вирахувати обсяг тексту, визначити для нього на шпальті необхідну площу.

Газетна площа традиційно вимірюється не в сантиметрах, а в пунктах і квадратах по горизонталі, а по вертикалі – у рядках. Основна система виміру в друкарській системі вимірів – пункт (0,3 мм). Один квадрат дорівнює 48 пунктам. Ширина шпальти формату А2 становить 21 квадрат 24 пункти. В одній колонці вміщається в середньому 180 рядків петіту (текстовий шрифт розміром 8 пунктів). Уся ширина шпальти розбивається на конкретну кількість колонок тексту й пробілів між ними: чим ширші колонки, тим менше пробілів. Оптимальний розмір шпальти, на думку фахівців, 4/5 площі газетної сторінки. Однак традиційно обсяг газети вимірюється в сторінках, щоб читачу було зрозуміліше.

Жорстка стандартизація дозволила раціонально організувати роботу паперових комбінатів, підприємств поліграфічного машинобудування, друкарень.

Редакційний колектив свідомо обирає собі певний формат газети, керуючись типом, періодичністю, тематикою видання. Центральні, обласні газети раніше завжди виходили форматом А 2, районні, деякі міські, багатотиражні – форматом А 3, цим же форматом видавалась і частина міських комсомольських газет. У час перебудови та реформ усе змінилось. Деякі центральні газети ввели не один, а 2 формати, які відрізняються за змістом. Формат газети прямо впливає на всі інші компоненти газетної графіки – змінюється кількість колонок, можливості використання кількості ілюстрацій.

На сьогодні деякі стадії поліграфічного виробництва – набір тексту й підготовка ілюстрацій – завдяки введенню комп’ютерної технології перенесені з друкарні в редакцію. Раніше завданням редакції було подати в друкарню оригінали газетних текстів та ілюстрацій, макети, за якими робили верстку шпальт. Тепер за допомогою спеціальних комп’ютерних видавничих програм усі додрукарські процеси здійснюють у самій редакції. Це дозволяє журналістам якісніше працювати над випуском номера, доводячи його до кінцевої стадії – виготовлення друкарських форм і власне друку тиражу. Зміни в технології привели до змін в організації роботи чергової групи й технічних служб редакції, випускового, верстальників.

Поиск по сайту: