Редакційний процес випуску газети

Підготовка й публікація газетного тексту являє собою складний багатоетапний процес. У ньому беруть участь практично всі працівники редакції та друкарні. Починається підготовка публікації, як відомо, у відділі редакції з вибору співробітником тієї чи іншої запланованої теми. Часто обрана тема спільно обговорюється у творчому підрозділі. Завідувач і співробітники відділу колективно вирішують, як її краще подати на газетній шпальті, які аспекти висвітлити більше, в якому жанрі написати. Маючи певне уявлення про те, як повинен виглядати матеріал, журналіст починає відбір життєвих явищ, аналізує їх, пише текст. Підготовлений матеріал оцінюється керівником відділу, у випадку необхідності допрацьовується. Остаточний варіант надходить до секретаріату. Після роботи над текстом у секретаріаті його переглядають заступник головного редактора, головний редактор, які також іноді вносять свої корективи. З їх візами матеріал направляють у друкарню, де в процес підготовки тексту до друку залучаються працівники друкарні, коректори, чергова група співробітників редакції.

У великих редакціях редагуванням займаються щоденно чергові редактори. За кожним номером тижня закріплена чергова бригада, яка складається з чергового редактора і випускового редактора. Формуванням номерів газети займається відповідальний секретар. Потім зміст кожного номера обговорюється на редакційній планерці. Після цього всі організаційні повноваження переходять до чергового редактора, який разом із випусковим редактором має повну свободу на творчу ініціативу. Головний редактор, його заступник, відповідальний секретар за необхідності можуть підкорегувати матеріали номера.

Із виходом номера газети робота редакції над публікацією не закінчується: журналісти чекають, який відгук у читачів викличе той чи інший матеріал, яка буде реакція організацій та установ, інтереси яких зачепила редакція. Отримавши достатню інформацію про ступінь ефективності, дієвість публікацій, вони корегують свою подальшу діяльність. Іноді з однієї і тієї ж теми доводиться виступати повторно, щоб досягти певних результатів.

Чи не найважливішим етапом у виробництві газетного тексту є підготовка й випуск номера. Він являє собою ту вершину, яка увінчує всю різноманітну роботу редакційного колективу. Це й найбільш відповідальний етап у роботі газетярів, жорстко обмежений часовими рамками (друкарський процес здійснюється за суворим графіком), що потребує максимальної зібраності й злагодженості дій співробітників. Керує підготовкою та випуском газетного номера секретаріат редакції. Робота складається з двох послідовних процесів – редакційного і друкарського. Співробітники секретаріату відбирають уже підготовлені у відділах матеріали, роблять остаточну правку свіжих матеріалів, добирають ілюстрації, працюють із заголовками, відповідно до плану номера малюють його макет, розмічають графічні засоби виділення. Після затвердження макета на редакційній планерці, робота над номером переходить до комп’ютерних верстальників, графіків-дизайнерів, які оформлюють шпальти згідно з композиційно-графічною моделлю газети. Раніше ці процеси відбувались уже в друкарні, але сьогодні вони перенесені в редакцію, у відділ випуску. Тут шпальти й номер у цілому доводять до повної готовності, виводяться плівки, з яких у друкарні роблять металічні форми, а потім друкують наклад газети.

Сьогодні робота редакцій переживає технологічну перебудову. Столичні видання, добре забезпечені фінансово, уже давно перейшли на комп’ютерні технології випуску номера. Але є редакції, в яких замість комп’ютерного набору текстів у редакції та виведення їх на плівки, оригінали й гранки матеріалів відправляють у друкарню, де лінотипісти знову набирають їх гарячим способом – відливають рядки в метал. Метранпаж або верстальник, користуючись макетом, розташовує ці рядки тексту, заголовки, кліше в спеціальних металічних рамах, що відповідають формату газетної шпальти. Коли шпальти зверстані, з них знімають відбиток для коректури. Після того як коректори виправлять помилки, відбиток знову повертається до лінотипістів і метранпажа, які вносять всі правки коректорів у набраний текст.

Виправлені відбитки шпальт направляють у редакцію. Тут кожен матеріал прочитують співробітники, які їх готували (ще раз звіряють цифри, прізвища і т.ін.), переглядають керівники редакції. На цьому етапі у текст іноді вносять невеликі зміни, доповнення, скорочення. Після цієї роботи заступник головного редактора, що керує випуском номера, відсилає шпальти в друкарню для внесення у набір поправок. Коли номер готовий, його підписують до друку. Після цього до роботи залучаються друкарі й служба поширення видання. Випусковий і черговий редактор стежать за тим, щоб шпальти номера підписувались до друку строго за графіком, який розробляють секретаріат і друкарня. Дотримання графіка газети забезпечує вчасне надходження її до читачів.

Робота над номером у редакції. Газета – це періодичне видання і її номер являє собою лише одну ланку в нескінченному ланцюгу аналогічних ланок. Відповідно, йому притаманні ті основні риси, що їх мали попередні номери і які будуть наявні в наступних номерах: головні тематичні напрями видання, його жанрова палітра, мова і стиль, графічні особливості. Номер газети створюється з урахуванням, з одного боку, запитів аудиторії, а з іншого – завдань, які ставить перед редакцією газети її видавець. Дослідники преси пропонують розглядати номер газети як систему матеріалів, що його складають, і як єдність його сторінок. Дійсно, найбільш вдалі ті номери газети, в яких чітко продуманий зміст, чітко видно тематичні лінії, жанрові особливості. І навпаки, досить сіра та газета, на сторінках якої публікують випадкові матеріали, одноманітні за формою та змістом. Тут простежується непродуманість і безсистемність у плануванні номерів.

Номер газети вміщує 2 види публікацій – текстові та ілюстраційні. Залежно від типу видання в ньому може переважати текст (загальнополітичні, літературні, галузеві, ділові видання) або ілюстрації (ілюстровані, інформаційно-розважальні, рекламні видання). Текстові матеріали, у свою чергу, поділяються на кілька груп. Основну частину газетної площі в більшості видань займають власне журналістські матеріали, представлені у всіх жанрах. Поруч із ними в номері відведене місце рекламним, довідковим матеріалам, офіційним документам. Але кількість таких публікацій безпосередньо впливає на тип і рівень газети (загальнополітична, галузева, інформаційно-комерційна, спеціалізована і т.д.; регіональна, місцева). Деякі видання, які існують за рахунок публікації реклами, відповідно, відводять їй половину або навіть більше газетної площі. Причому спочатку ставлять рекламу, а вже потім – журналістські матеріали.

Кожна шпальта газетного номера має свої функції, певний зміст. Так, традиційно на першій шпальті публікують найбільш важливі повідомлення, оперативну актуальну інформацію. Розворот (2 і 3 сторінки) загальнополітичної газети, що складається з 4 шпальт, заповнюється основними проблемними, аналітичними матеріалами, які охоплюють провідні теми газети, міжнародну проблематику. Остання шпальта віддається більш інформативним і меншим за обсягом публікаціям – на теми культури, спорту, довідковим та рекламним матеріалам.

Багаторічна газетна практика виробила різні форми подачі матеріалів на шпальтах. Крім найбільш поширених індивідуальних публікацій, існують такі:

- добірка – поєднання кількох матеріалів із якогось питання в загальну рубрику, під один спільний заголовок. Існують тематична добірка (коли матеріали об’єднує спільна тема) і жанрова (основа об’єднання – спільний жанр усіх матеріалів, наприклад нотатки, хронікальні повідомлення);

- тематична сторінка – та ж добірка, що займає всю шпальту, присвячена якійсь одній актуальній темі. Дає можливість детально й глибоко висвітлити тему. Як правило, складається з одного або кількох великих, головних матеріалів, навколо яких групуються всі інші. Сюди ж можна віднести й спеціальні випуски, орієнтовані на певні читацькі групи;

- розворот – тематична добірка, що займає дві внутрішні сторінки газети, присвячена важливій темі;

- газета в газеті – спеціальний випуск для певної читацької групи, наприклад спецвипуск для дітей, школярів та студентів у молодіжній газеті. Має свою назву, може відрізнятися версткою, графічним оформленням.

- сторінка-плакат – різновид тематичної сторінки. Слугує конкретним цілям (передвиборча агітація). Оформлюється яскраво, подібно до плакату, іноді друкується кількома фарбами, відносно самостійна в загальній єдності сторінок номера, може вивішуватися окремо від номера газети;

- змінна сторінка – одна зі шпальт номера, друкується в кількох варіантах, кожен із яких призначений для окремого регіону, району;

- об’єднана сторінка – над нею спільно працюють редакції двох газет й одночасно друкують на своїх шпальтах. Такі сторінки присвячені спільним святам, політичним візитам глав урядів, іншим важливим подіям;

- обмінна сторінка – редакції двох газет за домовленістю готують тематичні сторінки, потім обмінюються ними й публікують у своїх газетах;

- тематичний номер – цілком присвячений певній актуальній темі. Потребує спеціальної довгої підготовки, зазвичай присвячений загальнонародним святам, датам, подіям (новорічний номер, номер, присвячений 8 Березня і т.ін.);

- кілька випусків одного номера – роблять редакції великих газет. Кожен із них призначений певним регіонам країни, відповідно до цього корегується і зміст номерів.

План поточного номера складається на основі вже наявних матеріалів, що надійшли з відділів. Зазвичай заздалегідь готують великі неоперативні матеріали, які заповнюють значну частину номера. Першу ж шпальту, міжнародну сторінку, місце для спорту, останніх новин залишають для свіжого матеріалу.

Види правки. У редакційній практиці зустрічається кілька видів правки матеріалу:

- правка-обробка – найбільш поширений вид правки, мета якої – підвищити літературний рівень тексту. Редактор (журналіст, що редагує текст) виправляє стилістичні, орфографічні, пунктуаційні помилки автора, добивається послідовності розкриття теми, логічності її викладу. Водночас редактор повинен намагатися зберегти особливості авторського стилю;

- правка-скорочення застосовується тоді, коли слід зменшити обсяг матеріалу. Тут важливо, скорочуючи текст, не перекрутити думки автора, щоб матеріал не втратив суттєвих фактів;

- правка-переробка важлива в тому випадку, коли автор через недосвідченість не зміг належно розробити тему, літературно її оформити. Редактор часто перегруповує фактичний матеріал, опускає зайве, додає нові факти, змінює у зв’язку з цим жанр, тобто робить докорінну перебудову матеріалу;

- правка-вичитка зазвичай виконується перед здаванням оригіналу в номер. Уважно прочитуючи „чистий” текст, редактор стежить за тим, чи немає у матеріалі смислових недоліків, фактологічних перекручень, друкарських помилок, звертає увагу на правильність дат, цифр, прізвищ, географічних назв і т.д.

Макетування номера. Маючи план номера, співробітники секретаріату починають складати його макет – графічний малюнок майбутньої газети. Мета макетування – розташувати текстові та ілюстративні матеріали на шпальтах так, щоб газета мала привабливий зовнішній вигляд, читачі легко знаходили публікації, що їх цікавлять. Графічний макет являє собою аркуш паперу (або такий самий „аркуш” на моніторі комп’ютера), на якому вертикальні лінії позначають кількість текстових колонок на шпальті, а горизонтальні (або просто поділки на бокових вертикалях) – кожні десять рядків тексту конкретного шрифту. Ці лінії полегшують працівникам секретаріату розподіл місця для текстів й ілюстрацій. Шпальта може мати різну кількість колонок: у великих газетах (А-2) від 6 до 10, у виданнях формату А 3 – від 4 до 6. Кожна редакція обирає певну кількість колонок у своїй газеті й дотримується її. Макет номера складається по шпальтах, спочатку малюють внутрішні, потім – зовнішні. Такий порядок продиктований тим, що на першій шпальті, як правило, ставлять найбільш свіжі новини, які отримує редакція іноді вже в процесі верстки номера. При виході номера кількома випусками часто роблять заміну інформаційних матеріалів – останні випуски відзначаються новими замітками, хронікальними повідомленнями.

Макетування шпальт зручніше починати з великих матеріалів – тематичних добірок, статей, нарисів, кореспонденцій, потім слід розташовувати ілюстрації, площа, яка залишилася, розподіляється між невеликими нотатками. Ними, наче цеглинками, можна щільно й точно заповнити всі пусті місця. Зазвичай працівники секретаріату малюють кілька варіантів макета, добиваючись найбільш оптимального. Особливу увагу приділять першій шпальті – обличчю номера. На ній часто починаються найважливіші матеріали, продовження яких переноситься на внутрішні шпальти. Тут же публікують так звані передові статті, які висловлюють думку редакції з того чи іншого суспільно важливого питання.

Перше, на що звертає увагу читач, розвернувши газету, – заголовок. На яскравому за змістом, шрифтовому й графічному оформленні він зупиниться, а сірий, нецікавий – пропустить. Масові газети впадають в око завдяки своїм величезним заголовкам, намагаючись привернути увагу, що спричинене конкуренцією між виданнями за збут. Іноді журналісти використовують назви матеріалів для прямого коментування тексту з позицій видавця. Часом матеріали мають не один, а кілька заголовків і підзаголовків, навіть тексти розбиваються на частини, кожна з яких отримує свою назву, щоб підігріти інтерес читача до змісту. Для посилення враження від великих заголовків їх верстають наче „в просторі”, залишаючи навколо багато вільного місця, щоб вони чіткіше впадали в око. У сучасних газетах часто застосовується заголовковий комплекс: разом із заголовком монтуються клішована рубрика, невеликий знімок. Усе це разом становить графічну пляму, що урівноважує цю частину шпальти з іншою, на якій розташовано малюнок. До розряду заголовків відносять і „шапки” – загальні заголовки до всієї сторінки або добірки матеріалів. Вони набираються набагато більшим шрифтом, ніж звичайні заголовки.

Розрізняють кілька видів верстки заголовків:

- відкрита – заголовок ставиться над усіма колонками тексту;

- напіввідкрита – заголовок ставлять над текстом і зсувають вправо або вліво, щоб з одного боку він був закритий текстом;

- закрита – заголовок стоїть над матеріалом у центрі, але наче занурений у текст, із двох боків закритий колонками;

- глуха – заголовок верстається всередині тексту, це застосовується до великих за обсягом матеріалів;

- напівглуха – текст оточує заголовок із трьох боків.

При макетуванні слід стежити, щоб два відкритих заголовки матеріалів, що стоять поруч, не зливались, не читались як один. У такій ситуації якийсь із них можна залишити відкритим, а інший – зробити напіввідкритим, розділивши заголовки колонкою тексту. У макетуванні газетної шпальти застосовують різні прийоми. Серед найбільш уживаних слід назвати такі:

- планово-композиційний (розміщення матеріалів у послідовності, позначеній у плані кожної шпальти);

- традиційний (подання на „горищі” та „погребі” найбільших матеріалів, які по діагоналі урівноважують шпальту);

- гвіздковий (розміщення найважливішої, „гвіздкової” публікації в оптичному центрі шпальти в оточенні менш важливих матеріалів).

Газетна практика розробила численні різновиди верстки шпальти, які характеризуються різною конфігурацією матеріалів:

- пряма (матеріали мають чотирикутну форму, всі колонки однакові за висотою);

- ламана (переважання публікацій ступеневої форми, колонки різні за висотою);

-змішана (поєднання прямої та ламаної верстки).

За розташуванням текстів по вертикалі й горизонталі відносно центра шпальти виокремлюють такі типи верстки:

- вертикальна (матеріали на шпальтах витягнуті зверху вниз);

- горизонтальна (публікації „розтягнуті” в ширину);

- змішана (складається з двох означених).

Вертикальна верстка більш економічна, при ній використовується менше місця на заголовки матеріалів, завдяки чому на шпальті вміщується більше тексту.

Створюючи макет, співробітники секретаріату застосовують різні прийоми й різновиди верстки, дехто так захоплюється, що втрачає стильову одноманітність номера. Щоб цього не трапилось, редакція розробляє композиційно-графічну модель оформлення газети – встановлює певну систему змісту й оформлення видання, яка дозволяє найкраще виявити й зберегти його індивідуальність із номера в номер, підтримати спілкування з аудиторією у зрозумілих, звичних для неї формах, прискорити процес випуску номера. Ця модель зазвичай складається з двох локальних моделей – тематичної та графічної. Тематична модель визначає організацію номера за конкретними постійними рубриками, розділами, за їх виходом на шпальти в певні дні тижня. У багатьох редакціях вона називається сітковим графіком. Графічна модель передбачає розподіл матеріалів за шпальтами, їх композиційне розташування на сторінці, шрифтове, розмірне, кольорове вирішення. У ній встановлюють постійні графічні елементи – кількість колонок на шпальті, види верстки шпальт, заголовків, види текстових та заголовкових шрифтів, їх розміри, формати текстового набору, межі між матеріалами, види розподільчих лінійок і т.д. Існує 2 рівні моделювання – описовий та фізичний. Перша модель являє собою пам’ятку для співробітників редакції і типографії, в якій описані всі основні тематичні й графічні особливості газети. Вона закріплює за кожною шпальтою розділи, текстові шрифти, вид верстки, формат набору, засоби виділення і т.д., враховує також періодичність публікацій тієї чи іншої тематики, їх обсяг, місце в номері. Така пам’ятка дозволяє всім, хто бере участь у випуску номера, працювати оперативно, не витрачати часу на обговорення того, які графічні елементи слід використати. Фізична модель – це та ж описова модель, але закріплена в комплексі стандартних макетів шпальт, на основі яких і ведеться випуск газети. Сучасні електронні програми верстки, багатий вибір зображувальних комп’ютерних засобів дозволяє дизайнеру створити зручну графічну модель газети.

Поиск по сайту: