Оцінювання конкурентоспроможності товару

Порядок оцінювання конкурентоспроможності товару має наступні етапи:

1) аналіз ринку та вибір найконкурентоспроможнішого товару — зразка (еталона для порівняння);

2) визначення сукупності параметрів порівняння двох товарів;

3) розрахунки інтегрального показника конкурентосп­роможності товару, що оцінюється.

Еталон для порівняння має належати до тієї самої групи то­варів, що й оцінюваний виріб, мати такі самі умови використан­ня та функціонального призначення; він також має бути широ­ковідомим на вибраному ринку та користуватися максимальним попитом покупців.

Вибір нормативних параметрів для оцінки конкурентоспро­можності забезпечується з допомогою альтернативного методу. Для цього застосовується показник, який має лише два значення: 1 або 0. Якщо товар відповідає нормі (наприклад вимогам безпе­ки) цей показник дорівнює 1, а якщо ні — то 0. Груповий показ­ник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них. Розрахунки здійснюються за формулою

де I — груповий показник нормативних параметрів;

Q — одиничний показник і- го параметра;

п — кількість нормативних параметрів, що підлягає оці­нюванню.

Нульове значення цього індексу свідчить про нульову конку­рентоспроможність товару на даному ринку.

При визначення сукупності порівнювальних параметрів кон­курентоспроможності товару виходять із того, що одна части­на показників дає характеристику споживчих властивостей то­вару (його споживчої цінності), а інша — оцінює економічні (вартісні) показники. Споживчі властивості мають здебільшого суто тех­нічні характеристики. Останні випливають із конструктивних особливостей виробу (показники призначення, надійності, без пеки, стандартизації), а також із його дизайну (естетика, ерго­номічні властивості, упаковка).

Множинність показників спо­живчих властивостей товару зумовлює необхідність установ­лення ієрархії всіх параметрів, що мають бути взяті до розгляду. Зрозуміло, передовсім вивчатимуться ті властивості, які мають найбільшу значущість (вагу) для споживача. Визна­чення ваги кожного параметра доручають групі експертів, що спеціально формується на підприємстві. Експертні групи ши­роко застосовують оцінки в балах. Щоб досягти достовірних результатів, керівники груп мають уживати певних заходів для зменшення суб'єктивізму, притаманного експертному методу. З цією метою проводиться кілька турів опитування. Спочатку, експерти фіксують значення коефіцієнтів вагомості незалежно один від одного, потім, після короткочасного спільного обго­ворення і обґрунтувань оцінок кожним фахівцем, проводять другий тур опитування, коли експерти (з урахуванням наслід­ків першого туру) знову незалежно встановлюють коефіцієнти вагомості для кожного параметра. Кількість турів опитування залежить від компетентності окремих експертів і представни­цького складу групи в цілому. Для попередніх оцінок достат­ньої точності результатів досягають уже після двох-трьох ту­рів. Експерти визначають коефіцієнти вагомості параметрів у балах або в частках одиниці. Для оцінки застосовується п'яти-чи десятибалова шкала. Отримані результати використовують­ся для визначення середнього арифметичного коефіцієнтів ва­гомості кожного параметра за формулою

, i=1,…n,

де А — середнє арифметичне коефіцієнтів вагомості;

п — кількість параметрів товару;

N — кількість експертів;

а — параметри вагомості і -гопоказника, що визначені j -м експертом.

Нормовані коефіцієнти вагомості q обчислюються за фор­мулою

.

При цьому задовольняється вимога:

, >0.

Найпріоритетніші з погляду конкурентоспроможності параме­три стають об'єктами детальних досліджень. Саме такий підхід є найефективнішим.

Визначення групового показника, що характеризує відповід­ність технічних параметрів виробу ринковим потребам, здійсню­ється з допомогою одиничних показників якості з урахуванням ваги кожного з них за формулою

,

де — груповий показник за технічними параметрами;

— одиничний показник i -го технічного параметра (надій­ність, потужність, енергоємність);

— вага i -го параметра в загальній сукупності;

п — кількість параметрів, узятих до оцінювання.

Аналогічні розрахунки здійснюються також і щодо товару-конкурента (товару-еталона). Порівняння двох групових показ­ників дає змогу визначити рівень конкурентоспроможності това­ру проти товару-конкурента за технічними параметрами. Такі розрахунки здійснюються за формулою

де K_t — показник конкурентоспроможності за технічними па­раметрами;

— відповідні групові показники технічних параметрів товарів, що порівнюються.

У такий самий спосіб обчислюється сукупність вартісних па­раметрів товару, що визначають його основні економічні власти­вості. Для покупця — це витрати на придбання і використання виробу за час його експлуатації. До них відносять ціну виробу, витрати на його транспортування, монтаж, навчання персоналу, експлуатацію, ремонт, технічне обслуговування, податки, стра­хові внески і т.п. У сукупності ці витрати становлять ціну спожи­вання — суму коштів, що необхідні споживачу на весь час вико­ристання товару.

Визначення сукупності економічних параметрів, їхню оцінку і «зважування» треба робити з такою самою точністю, що й техні­чних параметрів товару-зразка.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами обчислюється за формулою

,

де І_еп — груповий показник за економічними параметрами;

— економічний параметр /-го виду;

— вага i -го економічного параметра в загальній сукуп­ності;

п — кількість економічних параметрів, узята до оцінювання.

На підставі загальних методичних положень здійснюється співвіднесення групових економічних показників товару, що оці­нюється, з показниками товару-еталона. Розрахунки проводяться за такою формулою

,

де — показник конкурентоспроможності товару проти еталона;

, — відповідно групові показники економічних параме­трів товару, що оцінюється, і товару-еталона.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару зна­ходять за формулою

,

де — зведений індекс конкурентоспроможності товару;

K_t — показник конкурентоспроможності за технічними пара­метрами;

К_е — показник конкурентоспроможності за економічними по­казниками.

Якщо ,більше за 1 — виріб має переваги щодо конкурентос­проможності проти товару-еталона, за ,меншому за 1 — виріб програє товару-конкуренту.

Коли аналіз здійснюється за кількома конкурентними зразка­ми, інтегральний показник конкурентоспроможності для вибра­ної групи аналогів можна розрахувати як підсумок середньозва­жених показників кожного окремого виробу за формулою

,

де — інтегральний показник конкурентоспроможності групи зразків;

— показник конкурентоспроможності і -го зразка;

— вагомість і -го зразка в групі аналогів;

п — кількість аналогів.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару де­монструє міру його привабливості для покупця. З погляду прода­вця ця привабливість ототожнюється з чистим прибутком. Ос­танній дорівнює контрактній ціні, зменшеній на витрати з прода­жу товару та інші витрати.

Отже, конкурентоспроможність передбачає вищу норму задо­волення потреб споживача за рахунок пропонування високоякіс­них товарів за помірними цінами.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає зміст конкурентоспроможності товару?

2. Яке значення має конкурентоспроможності товару?

3. Яка послідовність визначення конкурентоспроможності товарів.

4. Охарактеризуйте основні показники конкурентоспроможності товару.

5. Як обчислюється інтегральний показник конкурентоспроможності товару?

Питання для самостійного вивчення

1. Рейтинг товару і його розрахунок.

2. Конкурентоспроможність продукції як вирішальний фактор її комерційного успіху.

3. Імідж товару та чинники що його визначають.

Поиск по сайту: