Розділ 14. Аналіз фінансового стану

Мета: основні напрями аналізу фінансового стану підприємства та провести аналіз за ними, дослідити майно підприємства та джерела його утворення, а також запропонувати та обґрунтувати відповідні заходи щодо покращення фінансового стану суб’єкта господарювання. Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

1 проаналізувати склад, структуру та динаміку активів та пасивів підприємства;

2 провести аналіз складу і джерел утворення майна підприємства та аналіз якісних зрушень у його майновому стані на основі порівняльного аналітичного балансу;

3 проаналізувати фінансову і ринкову стійкість підприємства та визначити ступінь його фінансової незалежності;

4 провести аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства на основі класифікації активів за ознакою ліквідності і пасивів за ознакою терміновості погашення;

5 вивчити стан дебіторської та кредиторської заборгованостей та провести їх порівняльний аналіз.

Опрацювання матеріалів даної теми дасть змогу:

- провести аналіз складу і джерел утворення майна підприємства та аналіз якісних зрушень у його майновому стані на основі порівняльного аналітичного балансу;

- проаналізувати склад, структуру та динаміку активів та пасивів підприємства;

- проаналізувати фінансову і ринкову стійкість підприємства та визначити ступінь його фінансової незалежності;

- провести аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства на основі класифікації активів за ознакою ліквідності і пасивів за ознакою терміновості їх погашення;

- вивчити стан дебіторської та кредиторської заборгованостей та провести їх порівняльний аналіз;

- провести аналіз рівнів ділової активності;

- проаналізувати рух грошових потоків за напрямками діяльності підприємства.

Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового стану. Внутрішній аналіз здійснюється для потреб управління підприємством. Його результати використовуються для контролю і прогнозування фінансового стану. Зовнішній аналіз проводиться усіма суб’єктами аналізу, що використовують інформацію, яка опублікована. Зміст цього аналізу визначається інтересами власників фінансових ресурсів і контролюючих органів.

Методи аналізу фінансового стану – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Спеціальні методи аналізу фінансової звітності: метод горизонтального аналізу, метод вертикального аналізу, метод фінансових коефіцієнтів.

Горизонтальний аналіз розглядається як вид порівняльного аналізу. За його допомогою визначаються абсолютні та відносні зміни показників фінансової звітності порівняно з базовим періодом. Варіантом горизонтального аналізу є трендовий аналіз, який базується на розрахунку відносних змін показників за ряд періодів від рівня базового року, для якого всі показники приймаються за 100%. Він дозволяє визначити основну тенденцію динаміки показників і носить прогнозний характер.

Вертикальний аналіз використовується для вивчення структури результативних економічних показників.

Метод фінансових коефіцієнтів базується на існуванні певних взаємозв’язків між окремими елементами фінансової звітності. Фінансовий коефіцієнт – це математичне співвідношення двох відповідних абсолютних показників. Фінансові коефіцієнти характеризують основні сторони фінансового стану підприємства.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство мусить мати певне майно, котре належить йому на правах власності чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і яке відображено в його балансі, називається його активами.

Оцінка ділової активності представляє собою оцінку результативної діяльності суб’єкта господарювання шляхом комплексної оцінки ефективності використання фінансово-виробничих ресурсів підприємств, що формують оптимальне співвідношення і залежність темпів зростання основних показників підприємства між собою (чистого прибутку (П), виручки від реалізації (В), собівартості продукції (С)) та зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.

При стабільній та збалансованій діяльності суб’єкта господарювання, темпи зростання чистого прибутку та виручки від реалізації продукції повинні бути вищими 100%, а темпи зростання собівартості – нижчими за 100%, що є гарантом високого рівня ділової активності. Причому темпи зростання чистого прибутку (П) повинні зростати, випереджаючи темпи зростання виручки від реалізації (В), які в свою чергу повинні бути вищими або дорівнювати 100%, та відповідно зростають швидше, ніж темпи зростання собівартості продукції (С), а саме: П > В > 100%> С або П > В > С > 100%. Таке ідеальне співвідношення темпів зростання основних показників свідчать про високий (достатній) рівень ділової активності підприємства, зростання його економічного потенціалу, високу ефективність використання фінансово-виробничих ресурсів та про відносне зниження витрат на виробництво, що є важливим критерієм підвищення рівня ділової активності суб’єкта господарювання.

Дотримання запропонованого співвідношення в частині собівартості продукції (робіт, послуг) та виручки від реалізації свідчить про зниження рівня ділової активності і відповідно, підприємства мають середній (задовільний) рівень, а у випадку недотримання залежності показників, підприємства мають низький (незадовільний) рівень ділової активності.

В процесі аналізу здійснюється оцінка складу, структури, динаміки активів, з’ясовуються причини змін по окремих статтях, характеризується частка реальних активів у вартості майна підприємства, досліджується оборотність активів.

Рівень ділової активності підприємства можна оцінювати також за допомогою показників оборотності активів, які характеризують швидкість перетворення різних засобів в грошову (ліквідну) форму та здійснюють безпосередній вплив на ліквідність та платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт оборотності активів (коефіцієнт трансформації) характеризує ефективність використання підприємством всіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення. Він показує, скільки разів за звітний період здійснюється повний цикл виробництва, який приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів. Цей коефіцієнт варіює в залежності від галузі, відображаючи особливості виробничого процесу.

Оборотність аналізується не тільки по усіх активах, але й по його окремих складових (оборотних активах, запасах, дебіторській заборгованості, основних засобах).

Коефіцієнт оборотності оборотних активів визначається відношенням чистого доходу від реалізації продукції до величини поточних активів і характеризує швидкість їх обороту.

Коефіцієнт оборотності запасів визначається відношенням чистого доходу до величини запасів. Даний коефіцієнт показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу продажу.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості характеризує, скільки разів в середньому дебіторська заборгованість (або лише рахунки покупців) перетворюється на грошові кошти протягом звітного періоду.

Коефіцієнт фондовіддачі показує, скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю коштів, вкладених в основні засоби.

Крім коефіцієнтів оборотності, розраховують показники тривалості обороту в днях. Для цього необхідно тривалість календарного періоду розділити на відповідні коефіцієнти оборотності.

Показники оборотності визначаються не тільки по активах підприємствах, але й по деяких складових пасивів. Такими показниками є коефіцієнти оборотності власного капіталу і кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу показує, скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу, авансованого у виробництво. З економічної точки зору він характеризує активність грошових коштів, якими ризикує вкладник..

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує кількість оборотів, що потрібні підприємству для сплати виставлених йому рахунків. Кредиторська заборгованість, на відміну від дебіторської, свідчить про наявність грошових коштів, тимчасово залучених підприємством, і таких, що підлягають поверненню.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку та підвищення рентабельності дістав назву левериджу.

Розрізняють такі види левериджу: виробничий; фінансовий; виробничо-фінансовий.

Виробничий леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи структуру собівартості продукції та обсяг його випуску.

Рівень виробничого левериджу розраховується відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів продажу в натуральних одиницях. При високому його рівні навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

Фінансовий леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг і структуру власного капіталу та залучених коштів. Його рівень вимірюється відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового левериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва.

Виробничо-фінансовий леверидж – загальний показник, що являє собою добуток рівнів виробничого і фінансового левериджу.

Фінансова стійкість підприємства – це здатність господарюючого суб’єкта функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Для оцінки фінансової стійкості велике значення має такий показник як власний оборотний капітал (ВОК), який визначається як різниця між оборотними активами (ОА) і поточними зобов’язаннями (ПЗ), або за наступною формулою:

де ВК – власний капітал;

ДЗ – довгострокові зобовязання;

НА – необоротні активи.

Наявність власних оборотних коштів свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та фінансування.

Абсолютні показники фінансової стійкості характеризують відповідність джерел формування запасів і витрат величині самих запасів і витрат. Надлишок джерел над запасами та витратами свідчить про певний запас фінансової стійкості, їх нестача може призвести до кризової ситуації.

До основних відносних показників фінансової стійкості відносяться: коефіцієнт автономії, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт концентрації залучених коштів, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, коефіцієнт покриття запасів, коефіцієнт інвестування, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів.

Коефіцієнт автономії (Кa) показує, яку частку в активах підприємства займає власний капітал, і характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства. Він обчислюється як відношення власного капіталу до суми активів підприємства (А):

.

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт заборгованості (Кз), який дорівнює відношенню зобов’язань (З) до власного капіталу:

.

Коефіцієнт концентрації залучених коштів визначається відношенням зобов’язань до величини активів:

Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.) характеризує співвідношення власних і залучених коштів, вкладених у діяльність підприємства, і свідчить про здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування. Він визначається відношенням власного капіталу до величини зобов’язань:

Коефіцієнт маневреності (Км), який дорівнює відношенню власного оборотного капіталу до власного капіталу:

Він показує, яка частка власних коштів знаходиться в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами.

Розширенню масштабів виробництва сприяє фінансування діяльності підприємства за рахунок довгострокових кредитів. Сума власного капіталу та довгострокових кредитів складають довгостроковий капітал підприємства.

Важливо знати, яку частку займають довгострокові кошти у величині довгострокового капіталу. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів (Кд.з.) визначається як відношення довгострокових зобов’язань до довгострокового капіталу (ДК):

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (К з.в.о.к.) показує ступінь покриття оборотних активів власними джерелами коштів і визначається відношенням власного оборотного капіталу до величини оборотних активів:

Аналогічно розраховується коефіцієнт покриття запасів і витрат (в чисельнику формули відображається вартість запасів і витрат).

Коефіцієнт інвестування (Кін.) характеризує ступінь покриття необоротних активів власним капіталом. Він визначається як відношення власного капіталу до необоротних активів:

На практиці також розраховують показники, які виражають деталізовану структуру активів і пасивів. Це співвідношення між необоротними та оборотними активами, частка реальних активів в майні підприємства, питома вага кредиторської заборгованості в складі поточних зобов’язань, співвідношення між довгостроковими та поточними зобов’язаннями тощо.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості є платоспроможність підприємства. Платоспроможність визначається здатністю підприємства до своєчасного погашення поточних зобов’язань. Розрізняють поточну і перспективну платоспроможність.

Поточна платоспроможність означає наявність у підприємства в достатньому обсязі коштів для розрахунків за поточними зобов’язаннями, що вимагають негайного погашення.

Перспективна платоспроможність забезпечується погодженістю зобов’язань і платіжних засобів протягом прогнозованого періоду.

Важливим показником платоспроможності є ліквідність балансу.

Ліквідність балансу характеризує ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких в готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов’язань.

Аналіз ліквідності балансу у порівнянні засобів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності, і розміщених в порядку спадання ліквідності, із зобов’язаннями по пасиву, згрупованих за строками їх погашення, і розміщеними у порядку зростання строків.

В залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства поділяються на наступні групи:

1) найбільш ліквідні активи (А₁) – грошові кошти, їх еквіваленти та короткострокові фінансові вкладення (цінні папери);

2) активи з швидкою реалізацією (А ₂) – дебіторська заборгованість;

3) активи з повільною реалізацією (А₃) – запаси і витрати, інші оборотні активи;

4) активи, що важко реалізуються (А₄) – необоротні активи.

Пасиви балансу групуються за ступенем строковості їх оплати на:

1) термінові пасиви (зобов’язання) (П₁) – кредиторська заборгованість.

2) короткострокові пасиви (П₂) – короткострокові кредити й інші позикові кошти;

3) довгострокові пасиви (П₃) – довгострокові кредити й інші довгострокові зобовязання;

4) постійні пасиви (П₄) – власний капітал.

Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються наступні умови:

.

Загальну оцінку платоспроможності підприємства можна здійснити за допомогою відносних показників ліквідності.

Показники ліквідності розраховуються як відношення суми відповідних ліквідних активів до величини поточних зобов’язань. В практиці фінансового аналізу використовуються такі показники ліквідності:

1) коефіцієнт абсолютної ліквідності;

2) коефіцієнт термінової ліквідності;

3) коефіцієнт поточної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується як відношення суми грошових коштів і поточних фінансових вкладень до величини поточних зобов’язань. Він показує можливість підприємства негайно погасити відповідну частку своїх поточних зобов’язань.

Коефіцієнт термінової ліквідності обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів та дебіторської заборгованості до величини поточних зобов’язань. Даний показник показує, яка частка поточних зобов’язань може бути погашена, якщо підприємство для цього залучить не тільки грошові кошти і поточні фінансові інвестиції, але й дебіторську заборгованість.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається як відношення оборотних активів до поточних зобов’язань. Даний показник відображає платіжні можливості підприємства за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами, але й продажу у випадку необхідності виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів.

Хронічна неплатоспроможність підприємства може призвести до його банкрутства. Методика прогнозування банкрутства визначає три стадії неплатоспроможності підприємства: поточну, критичну і надкритичну.

Економічним показником ознак поточної неплатоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань (від’ємний результат).

Ознаки критичної неплатоспроможності відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, при якому коефіцієнт поточної ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами в кінці звітного кварталу менші їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Надкритична неплатоспроможність характеризує такий фінансовий стан, коли за підсумками року коефіцієнт поточної ліквідності менший 2 і підприємство не одержало прибутку.

Крім того, необхідно розрахувати коефіцієнт відновлення платоспроможності (при критичній неплатоспроможності), чи коефіцієнт втрати платоспроможності, якщо такий ризик існує.

Для визначення показників використовується наступна формула:

де Кп.л.₁ –коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду;

Кп.л.о –коефіцієнт поточної ліквідності на початок звітного періоду;

Т – тривалість звітного періоду в місяцях (12 місяців);

У – період відновлення (втрати) платоспроможності 6 (3) місяців;

2 – граничне значення коефіцієнта поточної ліквідності.

Позитивно характеризується значення даного показника більше 1.

За результатами аналізу може бути прийняте одне із трьох рішень: про визнання структури балансу незадовільною; а підприємства неплатоспроможним; 2) про наявність реальних можливостей відновити платоспроможність; 3) про наявність реальних можливостей втрати підприємством платоспроможності.

Етапи фінансової стабілізації діяльності підприємства за умов кризової ситуації: 1. Усунення неплатоспроможності. 2. Відновлення фінансової стійкості. 3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного розвитку.

Поиск по сайту: