Трансмісійний механізм та ефективність монетарної політики

Формування адекватної фіскальної політики орієнтованої на економічний розвиток України відповідно до пріоритетів національних інтересів, є важливим напрямком реалізації Програми економічних реформ на 2010–2014 роки. Ключовим елементом сучасної фіскальної політики, що забезпечує процес розширеного відтворення, є фіскальний механізм, оцінка дієвості якого в сучасних умовах розвитку економіки визначає зміст природи державних фінансів. Фіскальну політику розуміють як фінансову політику, пов’язану з прагненням держави стабілізувати рівні зайнятості та цін за допомоги зміни державних доходів і видатків. Аналізуючи підходи до визначення структури фіскального механізму, необхідно зосередити увагу на такому інституті державних фінансів, як цільові позабюджетні фонди, які за функціями, що на них покладаються, й обсягами акумулювання фінансових ресурсів відіграють надзвичайно важливу роль. Узагальнюючи зазначене, поряд із бюджетним і податковими механізмами слід ввести до складу функціональних форм фіскального механізму також механізми формулювання та використання державних позабюджетних фондів цільового призначення. В розвиненій економіці призначення фіскального механізму полягає у забезпеченні мобілізації грошових коштів до державного і місцевих бюджетів, а також до державних позабюджетних цільових фондів; використання фінансових ресурсів держави на соціальний розвиток; міжбюджетного розподілу і перерозподілу державних фінансових ресурсів як інструментів фіскальної політики. Фіскальне регулювання суспільного добробуту, є складовою забезпечення стійкості фінансових систем за умов посилення контролю дотримання законодавства у сфері оподаткування доходів. У масштабах законодавчо встановлених функцій уряд визначає конкретні напрями, форми, масштаби впливу на господарські відносини залежно від характеру й гостроти економічних і соціальних проблем, що постають перед країною на певному періоді. За допомогою фіскальної політики держава може, з одного боку, коригувати потоки ринкового переливання капіталу, а з іншого – ініціювати необхідні соціально-економічні зрушення шляхом формування фінансового забезпечення тих чи інших видатків бюджету. Основними методами реалізації фіскальної політики є свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва, зайнятості, економічного зростання, контролю над інфляцією (дискреційна фіскальна політика), а також система вбудованих економічних стабілізаторів (недискреційна фіскальна політика). Фіскальна політика в Україні має відрізнятися від фіскальної політики країн Заходу, хоча б тому, що за ринкового трансформування економічної системи існує низка структурних проблем, які потребують нагальноговирішення. Ці проблеми не поставали перед країнами з розвинутою ринковою економікою, оскільки їхні економічні системи змінювалися поступово, реагуючи на виклики підвищення ефективності господарювання, і не набували значних диспропорцій. Україна, навпаки, отримала у спадок неефективну економіку та гіпертрофований соціальний вектор, і вже на початку ринкової трансформації була змушена розбудовувати фіскальну сферу в умовах значних структурних перекосів. Таким чином, можна зробити висновок, що побудова методологічних засад подальших досліджень фіскальної політики перш за все потребує системного вивчення інституційних змін фіскальних функцій. Ефективна фіскальна політика може бути сформована і реалізована лише на основі науково обґрунтованої економічної парадигми в контексті поєднання різних концепцій, оскільки жодна з них не дає змоги визначити комплекс обмежень національної економіки, формальні й неформальні мотиви модернізації фіскальної політики, чинники еволюції фіскальної системи. Стійкість фіскальних норм і правил зумовлюється залежністю від особливостей базових фінансових інститутів. Еволюція фіскальної політики відбувається паралельно з інституційною модернізацією.

Поиск по сайту: