Основний зміст матеріалів теми. І. Термін «економіка» має давнє значення і походження, буквально з давньогрецької – це синтез двох слів: «ойкос» - дім і «номос» - правило

І. Термін «економіка» має давнє значення і походження, буквально з давньогрецької – це синтез двох слів: «ойкос» - дім і «номос» - правило, закон. Отже, економіка – це правила ведення домогосподарства. Пізніше, у середньовіччі, з’явився термін «політична економія», або «політекономія» («політія» - держава) – правила, закони ведення господарства в масштабі держави. Вважається, що в науковий обіг цей термін вперше ввів французький дворянин Антуан Монкретен в книжці з рекомендаціями ефективного управління господарством французької монархії тодішнім Королем Людовіком ХІІІ («Трактат з політичної економії, 1615 р. Руан.).

Сучасне розуміння економіки може бути описано тезисно так: «Економіка – це люди з їх потребами, ресурси природи, засоби і предмети праці, предмети споживання (товари і послуги), наукові знання, а також все те, що називається економічною, або ринковою інфраструктурою: гроші, банки, торгові дома, лізингові компанії тощо.» (Л. Пруссіва, професор КНЗУ).

Академічна наука вважає, що економічна теорія є правоприємницею політичної економії, а тому її відносять до суспільних (громадських) навчальних дисциплін, «яка вивчає поведінку людей і груп людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ (товарів і послуг) з метою задоволення своїх потреб через використання обмежених ресурсів».

(Г. Овчинников, професор Сп.б. державного університету).

Ядром економічної теорії є проблема, що проявляється у людському житті як головна його суперечність: «Необмежені людські потреби – обмежені природні ресурси».

Потреби – це мотив людини, що спонукає її до діяльності.

Ресурси – це запаси. Джерела чого-небудь, в чому люди мають потребу.

Предметом (головним завданням) економічної теорії є – давати наукове пояснення явищам і процесам, що відбуваються у суспільному житті, насамперед у господарській сфері. Таке пояснення обов’язково засноване на фактах, підкріплених аргументами та обґрунтуваннями.

Найуживанішим способом аргументації економічних явищ і процесів є практика господарської діяльності, описана в економічних моделях – теоретичних висновках, принципах, теоріях, концепціях, законах, формулах, формах, діаграмах, таємницях, графіках.

Економічні моделі стають підґрунтям дій та прийняття рішень політиками, урядовцями, діловими людьми.

Ці дії завжди можна віднести до певного напряму в економічній теорії:

- класика – вважає найкращу економічну політику, яка мінімізує втручання держави в економіку, особливо приватнопідприємницький сектор. (А.Сміт, Д.Рікардо, А.Маршалл, А.Пігу, М.Фрідмен).

- кейсіанство – розглядає втручання держави, як спосіб підвищення ефективності роботи господарського ринкового механізму. (Дж.Кейнс, Дж.Хікс, А.Оукен, А.Філлінс.)

В цьому ж, слід пам’ятати, що економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання «що треба зробити?», а економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання «що» і «чому?» відбувається.

Функціональними завданнями економічної теорії є такі функції:

- теоретико-пізнавальна;

- прогностична;

- практична;

- виховна.

ІІ. За своєю структурою економічна теорія поділяється на три основні розділи: вступ до економічної теорії, мікроекономіка, макроекономіка.

У вступі розглядаються загальні засади соціально-економічного життя суспільства, основні економічні закони, принципи господарської діяльності, напрями моделювання економічного розвитку.

Мікроекономіка – шукає відповідь на питання: «як можлива ефективна господарська діяльність в умовах обмеженості ресурсів?»

Макроекономіка – розглядає усі явища і процеси що відбуваються в країні в цілому, у відносинах між домогосподарствами, підприємствами і державою одночасно.

Методологія економічної теорії опирається як на загальнонаукові так і на специфічні методи дослідження явищ і процесів, що відбуваються у господарському житті суспільства, що відображається наступною схемою.

ІІІ. Економічні категорії – це теоретичний вираз, мисленні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів які реально існують; своєрідний інструмент до розуміння суті господарської діяльності.

Найголовнішими економічними категоріями традиційно вважають:

· ціна – грошовий вираз вартості продукту;

· попит – платоспроможна потреба споживачів;

· пропозиція – бажання і можливість виробника надавати товари для їх продажу на ринках;

· прибуток – форма реалізації власності на певні блага;

· витрати – затрати живої, фізичної та духовної праці на створення благ та одержання конкретної винагороди;

· потреби – мотив людини, що спонукає її до діяльності;

· тощо.

Економічні закони – це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.

Найбільш авторитетними економічними законами в економічній теорії визначаються:

· закони зростання потреб – людські потреби необмежені, а ресурси природи обмежені і постійно скорочуються та не відновлюються;

· закон економії робочого часу – продуктивність суспільного розвитку залежить від кількості продукту створеного за одиницю робочого часу;

· закон конкуренції – кращі результати в економічній діяльності має такий господарник, який діє за принципом: “мінімум затрат – більше віддачі”.

· закон вартості – регулює еквівалентний обмін товарів у відповідності до кількості затраченого на їх виробництво суспільно-необхідного робочого часу.

· закон попиту – між ціною і попитом існує обернена залежність.

· закон пропозиції – між ціною та пропозицією пряма залежність.

· закон грошового обігу – між кількістю грошей в обігу і кількістю товарів та послуг пряма залежність.

IV. Економічна теорія як самостійна наука виникла у XVII – XVIII століттях. У своєму розвитку вона пройшла тривалий шлях: перші спроби теоретичного осмислення організації господарської діяльності належать давньогрецьким вченим Ксенофанту і Аристотелю (IV ст. до н.е.).

Першою спробою зробити аналіз господарської системи на рівні здорового глузду, без наукового обґрунтування, бала праця французького дворянина А.Монкретьєна “Трактат політичної економії”(1615р., Руан) – представника самої тривалої епохи у розвитку економічної теорії – епохи меркантилізму (XV – перша пол. XVIII ст.). Назва “політекономія” – це історично перше ім’я економічної теорії.

Виникнення і розвиток наукової економічної теорії, або епохи класицизму в осмисленні господарських процесів, пов’язують з діяльністю французької та англійської економічних шкіл, а також їх особливих варіантів.

Французька – школа фізіократів, дослівно – “влада природи”, яка створює основне багатство за рахунок землеробської праці (Ф.Кене, А.Буагільбер, В.Мірабо та ін.).

Англійська – школа англійської політичної економії. Її представники вважали, що основне багатство створюється працею людини у всіх секторах економіки (В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо).

Особливі варіанти представленні вченнями Ж.-Б.Сея, Т.Мальтуса, С.Сісмонді, К.Маркса.

Для класиків спільними були підходи щодо єдності мікро- і макроаналізу економічної системи, визнання свободи підприємництва та приватної власності як головного чинника мотивації господарської діяльності, шкоди від монополізму, роль держави в управлінні економікою як “невидимої руки”, тощо.

Друга класична ситуація, наступний період у розвитку економічної теорії (друга пол. ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.), характеризується насамперед тим, що увагу вчених більше привертали проблеми розвитку суб’єктів мікроекономічного рівня: домашні господарства, підприємці фізичні особи, підприємства (фірми). Тут найважливішим здобутком вважаються праці А.Маршалла “Принципи економіки” (1890р.), Л.Вальраса “Загальна теорія економічної рівноваги” (1910р.), а також цілої плеяди вчених у сфері граничного аналізу корисності благ – К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер, Дж.Кларк, В.Парето, Дж.Хікс, Є.Слуцький та ін.

Всесвітня економічна криза, т.зв. “Велика депресія” покликала вчених до розробки нових моделей економічної діяльності, пристосованих до реалій середини ХХ століття. Такою новою теорією стала “Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей” (1936р.) Дж.М.Кейнса; вона поклала початок третій класичній ситуації – кейсіанству. Головна заслуга Кейнса – це розкриття взаємозв’язку між виробництвом благ і зайнятістю населення, а також обґрунтування думки про необхідність поєднання державного регулювання економіки з ринковими механізмами.

Новими викликами для світової спільноти стали економічні кризи 60-х і 80-х років, викликаних насамперед різким зростанням цін на ресурси, високими темпами інфляції та різким падінням виробництва. Відповідно постало питання про нову економічну теорію. Пошуки нового консенсусу дістали назву “неокласичного відродження” (назад до А.Сміта) – четвертої класичної ситуації. Найяскравішим її представником став М.Фрідмен (“Гіпотеза перманентного доходу”), засновник монетаризму.

Поиск по сайту: