Основний зміст матеріалів теми

І. Сутність підприємництва найкраще проявляється у розумінні її англійським вченим, успішним господарським діячем ХVІІІ століття Адамом Смітом: «Підприємництво – локомотив прогресу». Сміт не розділяв підприємництво і ринок – це єдиний організм: немає підприємництва – немає ринку, і навпаки. Отже, мова йде, насамперед, про свободу підприємництва, «вільного», тобто спроможного самостійно формувати програму своєї діяльності підприємця – людини бізнесу, наділеної приватною власністю і необхідними рисами та якостями: воля, знання і здібності, вміння «плисти проти течії» долаючи опір соціальних сил, визначати головні моменти діяльності тощо.

Академічною мовою під підприємництвом розуміють – тип господарської поведінки щодо організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою одержання винограду у форми прибутку.

Функції підприємництва:

- творча, передбачає сприяння реалізації нових ідей, в тому числі тих, що пов’язані з фінансовим ризиком;

- ресурсна, націлена на використання усіх видів ресурсів у найбільш ефективних комбінаціях, тобто за принципом: «мінімум витрат – максимум віддачі»;

- організаційна, спрямована на поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях (доповнює попередню функцію) то здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб’єктами: фізичними і юридичними особами.

Підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпеку для суспільства: підробка грошових знаків, виробництво і продажа зброї та наркотиків, проституція, відмивання «брудних» грошей тощо. Ряд видів діяльності підлягають обов’язковому ліцензуванню: розробка корисних копалин, виготовлення медикаментів, спиртних і тютюнових напоїв, ювелірних виробів тощо.

ІІ. Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, юридична особа, що має право здійснювати виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємство, що має «ім’я» називають фірмою.

Функції підприємства:

- організаційна, зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг та їх реалізації;

- відтворювальна, спрямована на постійне оновлення, розширення підприємства, його підрозділів. Затрати підприємства, що використані на його оновлення називають – інвестиціями;

- соціальна, полягає у задоволенні різноманітних потреб населення.

ІІІ. Будь-яке підприємство (далі фірма) може забезпечити власну прибутковість, якщо дотримується типових цільових установок і типової системи цінностей.

Цінові установки:

- нарощування обсягів виробництва (продаж);

- збільшення частки ринку (кількості товарів на ринку);

- збільшення прибутку по відношенню до кількості авансового (затраченого, або інвестованого) у виробництво капіталу;

- збільшення доходу на акції фірми (якщо це АТ);

- постійна зміна структури капіталу фірми (диверсифікація, або урізноманітнення).

Система цінностей – це система забезпечення інтересів трьох основних соціальних груп, що приймають участь у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ.

Головним інструментом в реалізації цільових установок фірми є її ринкова стратегія (те, що відрізняє від конкурентів). Майкл Портер (США) виділяє такі три основні види стратегії:

1) фірма продає свої товари (послуги) дешевим, ніж конкуренти, але відповідної якості;

2) фірма продає свої товари (послуги) за такими характеристиками, які ставлять їх поза конкуренцією (диференціація продуктів);

3) фірма продає свої товари (послуги) таких властивостей, які будуть задовольняти потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація).

Застереження Портерна: «Спроба поєднати елементи різних стратегій веде до падіння ефективності діяльності».

Після виробу стратегії, фірма приступає до панування діяльності в три етапи:

І етап – аналізує ринкове середовище галузі, району, країни, світу;

ІІ етап – оцінює власні можливості;

ІІІ етап – вибирає варіант розвитку.

ІV. Фірма здійснює діяльність в конкретному ринковому середовищі – ринковій структурі. Екологічна теорія вивчає поведінку фірми в умовах чотирьох ринкових структур: чиста конкуренція (або досконала конкуренція), монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія.

V. З точки зору фірми, виробництвом є будь-яка діяльність щодо використання ресурсів у необхідній комбінації, тобто коли певні ресурси у певній комбінацій перетворюються у готову продукцію. Цей процес часто називають трансформацією одних благ в інші.

Найголовнішими категоріями ресурсів вважаються: «земля», «праця», «капітал». Виробничі послуги цих ресурсів роблять їх чинниками виробництва. Особливий спосіб комбінації чинників виробництва називають технологією. Залежність між кількістю затрачених ресурсів і кількістю виробленої продукції називають виробничою функцією. Кожна виробнича функція характеризує конкретну технологію, і навпаки.

Разом з тим усі виробничі функції мають спільні властивості (саме вони є предметом дослідження економічної теорії):

1. збільшення обсягу випуску продукції за рахунок використання лише одного з ресурсів, при фіксованих інших, має кінцеву межу;
2. чинники виробництва, за звичай, взаємно доповнюють один одного. Наприклад; поля цукрового буряка можна обробляти у таких комбінаціях:

а) значна кількість робітників і мала кількість машин, добрив, дешеве насіння (гібриди);

б) мала кількість робітників, але відповідної кваліфікації, і значна кількість капітальних затрат: машини, добрива, дорогі гібриди;

в) найбільш простою, вживаною є виробнича функція двох чинників: праці і капіталу.

Q = f (L; К)

1. гранична продуктивність кожного чинника із зростанням обсягів випуску знижується починаючи з певного моменту – таким моментом є рівність граничного продукту від виробництва (МР), або додаткового продукту, із середнім продуктом від виробництва (АР). Причиною такої динаміки граничної продуктивності є дія закону спадної віддачі (доходності): починаючи з певного моменту приєднання нових чинників виробництва, наприклад праці (L), до фіксованого, наприклад (К), дає приріст обсягах випуску, але цей приріс знижується із кожним використанням нової одиниці змінного чинника. При цьому, загальний обсяг випуску буде зростати поки граничний продукт буде більше нуля, а за цим почне знижуватися.

І фаза – і екстенсивного виробництва.

ІІ фаза – інтенсивного виробництва.

ІІІ фаза – спаду виробництва.

Висновок: Фірма буде залучати таку кількість змінного ресурсу, поки його гранична продуктивність більша нуля.

ІV. Проблема обмеженості виробничих можливостей вивчається за допомогою кривої виробничих можливостей, або трансформації. Наприклад: нехай виробляється два товари (Х) і (У), праця (L) єдиний змінний ресурс який може дати виробництво товарів 200х або 100у. Отже, L=100. Крива між точками 200х і 100у називається кривою трансформації. Якщо стоїть завдання оптимального набору благ (Х) і (У), то він може бути лише на кривій трансформації, наприклад в точці А.

Поиск по сайту: