 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Макроекономіка: об'єкт, предмет і завдання вивчення Методологічні засади макроекономіки
Макроекономіка є складовою частиною економічної науки.
Предметом макроекономіки виступає механізм функціонування усього народного господарства безвідносно до специфіки його окремих галузей, чинники, що визначають його зміни в короткочасній і довгостроковій перспективі, а також способи впливу на народногосподарські процеси з боку держави.
У даному визначенні фіксуються чотири головні особливості макроекономічного аналізу. По-перше, це об’єкт дослідження – економіка в цілому. По-друге, чинники, що впливають на економічний розвиток. Саме дія цих чинників викликає коливання економічної активності і супроводжується появою економічних проблем, що вимагають рішення. По-третє, наслідки дії зазначених чинників неоднакові у часі, тому макроекономіка розглядає їх у двох часових інтервалах. І нарешті, по-четверте, складовий елемент макроекономічного аналізу – розробка заходів економічної політики держави.
На відміну від мікроекономіки, макроекономіка піддає аналізу найбільш істотні взаємозв’язки в суспільному виробництві, абстрагуючись від особливостей поведінки окремих ринків. Якщо мікроекономіка дає відповідь на більш конкретні запитання (пов’язані, наприклад, з динамікою ринку сільськогосподарської продукції або ринку медичних послуг, або з особливостями розвитку ринку іноземної робочої сили), то макроекономіка, навпаки, абстрагуючись від цих особливостей, прагне пояснити глибинні причини, що викликають зміни в поведінці виробництва, темпів його зростання, підйоми і спади в економіці, вплив інфляції на виробництво і зайнятість, вплив міжнародних чинників на внутрішню економічну рівновагу і т. ін. Виявлені з допомогою такого абстрагування тенденції і закономірності дозволяють краще зрозуміти механізм функціонування економіки і взаємозв’язку між ринками товарів, праці, капіталу, а це полегшує розуміння особливостей поведінки конкретних ринків.
Макроекономіка і мікроекономіка, маючи певні відмінності, доповнюють одна одну. Найбільш повне і об’єктивне знання про механізм функціонування народного господарства можна отримати тільки спираючись на висновки і результати досліджень як в макроекономіці, так і на основі висновків мікроекономічного аналізу.
72. Податкова система, принципи її організації.
Податкова система – сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків відповідних суб’єктів та об’єктів оподаткування у їх взаємодії, підпорядкованих законом розвитку та функціонування економічної системи. Складові податкової системи – податкова структура (виражає комплекс взаємозв’язків між окремими типами (прямі, непрямі та ін.) та видами податків і податкова політика (спрямовує розвиток податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства й економічних законів). Об’єкти оподаткування-заробітна плата, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різні види майна (будинки, земля, споруди, автомобілі, цінні папери та ін.), спадщина й дарування. Основними принципами сучасної податкової системи є: 1) ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функціями податків; 2) справедливість – передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств населення; 3) корисність – стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат; 4) оптимальне співвідношення міжекономічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із зарпл. таких податків, які підривали зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці; 5) витрат на управління податковою системою мають бути мінімальними, саме управління повинно ґрунтуватися на раціональних законах, а механізм оподаткування – бути зрозумілим для основної маси платників; 6) стабільність та економічна обґрунтованість податків; 7) посилення стимулюючої та регулюючої функції за розгортання НТР, впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництві.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
ü за формою оподаткування – прямі і непрямі;
ü за об’єктом оподаткування - на доходи від споживання і на майно;
ü залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;
ü за способом стягнення – розкладні та окладні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платника, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуг. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в тому числі податки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соціального страхування – пенсійного, з безробіття тощо.
Функції податків: фіскальна, соціальна, регулююча.
Фіскальна функція полягає у формуванні ресурсів держави.
Соціальна функція полягає у регулюючій спрямованості збору та розподілу податків, застосуванні пропорційного, прогресивного, регресивного, пільгового оподаткування.
Регулююча функція полягає у встановленні і зміні системи оподаткування, визначення податкових ставок, наданні податкових пільг.
73. Економічні функції держави. Головні напрямки, форми та методи макроекономічної політики.
Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низок проблем, від яких відмовляється ринок або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге. Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних функцій: - законодавчої; - стабілізуючої;- розподільчої.
Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно господарських законів і постанов, які створюють правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання. З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонопольне законодавств. Це дає можливість суб’єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і водночас не порушувати об’єктивних законів ринку.
Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава: - визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові прийоми;
- бере на себе організацію пропозиції центральних грошей;
- забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.
Розподільча функція пов’язана з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого – з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення даної функції держава:
- здійснює перерозподіл коштів груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених проводячи відповідну фінансову і податкову політику, політику регулювання цін;
- встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімального розміру заробітної плати;
- бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб’єкти не зацікавлені водночас без цих благ суспільство не може досягти благополуччя.
Важлива роль належить державі у регулюванні ЗЕД і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами. Отже, особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить макроекономічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.
До загальновизнаних цілей макроекономічної політики можна віднести:
1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;
2. Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;
3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.
5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.
6. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.
7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.
8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.
Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.
Поиск по сайту: