Сутність і форми міжнародного руху капіталів (масштаби, динаміка, географія)

Міжнародний рух капіталу і його форми. Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тощо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини ХХ ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє значний вплив на міжнародну економіку:

- сприяє зростанню динаміки світової економіки;

- поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво;

- збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. У першому випадку експортер капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, у другому — придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Портфельні інвестиції переважного розвитку набули ще до Першої світової війни. Головним інвестором на той час виступала Англія. Після війни портфельні інвестиції занепали і відновились лише в 1960-ті рр.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю, фонди і використовуються, як правило, у разі створення нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою. У міжнародній практиці прямі інвестиції широко застосовуються ТНК, є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.

Прямі інвестиції справляють безпосередній і вагомий вплив на всю світову економіку і мають тенденцію до інтенсивного зростання. Так, на початку 1980-х рр. їх загальний обсяг становив 450 млрд дол., а вже наприкінці 1990-х рр. — понад 3 трлн дол.

Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордоном.

Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.

Світовий ринок позичкових капіталів можна визначити як механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн. Умовно його поділяють на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Головними посередниками на світовому ринку позичкових капіталів є ТНБ, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні фінансово-кредитні організації.

На початкових етапах розвитку світового господарства вивіз капіталу був властивий для невеликої кількості промислово розвинутих країн, що здійснювали його експорт на периферію. Подальша еволюція світової економіки істотно розширила межі цього процесу: вивіз капіталу стає функцією будь-якої успішної економіки. Нині капітал вивозять і провідні промислово розвинуті країни, і середньорозвинуті, і навіть країни, що розвиваються, перш за все “нові індустріальні країни”. Серед найбільших експортерів капіталу — США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Гонконг. З усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більше ніж 90 % припадає на розвинуті країни світу, які одночасно є й основними його імпортерами. Про це свідчить той факт, що майже 70 % загального обсягу міжнародного інвестування припадає на тріаду США — Європейський Союз — Японія.

Серед країн, що розвиваються, найбільшим регіоном розміщення іноземного капіталу є Південна і Північно-Східна Азія, а також Китай.

У 1990-ті рр. намітились високі показники активності іноземних інвесторів у країнах Східної та Центральної Європи.

Риси міжнародної міграції капіталів. Основними рисами сучасної міжнародної міграції капіталів можна вважати:

- підвищення ролі держави у вивозі капіталу;

- посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами;

- збільшення частки прямих зарубіжних інвестицій, що забезпечують контроль інвестора над закордонними підприємствами.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу через міжнародні фінансові центри. У них зосереджуються численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світову торгівлю і міграцію капіталів.

Для ефективного функціонування фінансового центру необхідна реалізація таких умов:

- високий рівень економічного розвитку країни, де розміщується фінансовий центр;

- активна участь даної країни у світовій торгівлі;

- наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної банківської системи;

- лібералізація валютного і податкового законодавства;

- вигідне географічне положення та політична стабільність у країні.

Провідні міжнародні фінансові центри можна поділити на традиційні та нові, що набирають силу. До традиційних, зокрема, належать: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Токіо. Помітно утверджуються на фінансовому ринку нові центри, такі як Сингапур, Гонконг, Бахрейн, Панама, Кайманові та Антильські острови.

Поиск по сайту: