Соціальна реформація» Дж. Ст. Мілля

Дж. Ст. Мілль /молодший/ увійшов в історію науки як економіст, філософ, соціолог, історик, літературознавець. В 1829 р. видав філософський твір під назвою "Система логіки". Але уславив своє ім'я твором "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії" /1848 р. /.

Твір Дж. Мілля обсягом майже у півтори тисячі сторінок складається з п'яти книжок, які послідовно носять назви: книга 1 "Виробництво", книга 2 - "Розподіл", книга 3 - "Обмін", книга 4 - "Вплив суспільного розвитку на виробництво і розподіл", книга 5 - "Про вплив уряду". В перших трьох книгах Мілль дав чіткий і систематизований виклад основних елементів класичної політичної економії і заклав традицію методологічного підходу до розгляду економічних відносин як системи "виробництво - розподіл - обмін". Вважаючи себе наступником Рікардо, Мілль суттєво збагатив його вчення новими ідеями епохи. Тому перші три книги "Основ" дійсно являються "підсумком, завершенням і найкращим викладом доктрин класичної школи в найбільш точній формі". Однак четверта і п'ята книги "Основ" Дж. Мілля присвячені принципово новому напряму соціально-економічної науки - соціальному реформізму. На відміну від інших представників класичної школи, він не вважав сучасний йому капіталізм ідеальним ладом і запропонував широку програму "соціальної реформації" (удосконалення капіталізму). Він твердив, що "найкращим станом людства був би такий, коли ніхто не бідний, ніхто не намагається стати багатшим, і нема ніяких причин побоюватися бути відкинутим назад із-за зусиль інших проштовхнутися вперед".

Заслуга Мілля в тому, що він не критикував капіталізм, а бачив можливість його вдосконалення і поступового еволюційного переходу до системи яку, в середині ХХ ст., називали соціальна економіка. Він закликав до соціального партнерства, надання працівникам частки в прибутку, до колективного володіння капіталом.

Мілль був прихильником (як представник класичної школи) принципу економічного лібералізму (невтручання держави в економіку), але розумів, що існують сфери економіки, де ринковий механізм безсилий і вперше ввів термін ринкове безсилля (в сучасній економіці – це ринковий провал).

Чотири провали ринкової економіки (з точки зору неокласичної школи), які обумовлюють необхідність втручання держави в економіку:

1) Виробництво суспільних благ;

2) Монопольні тенденції;

3) Зовнішні ефекти від ринкових угод;

4) Асиметрія інформації, коли учасники економічної угоди навмисно надають неповну або неточну інформацію, щоб з найбільшою вигодою продати товар.

105. Суть і практичне значення кейнсіанської теорії.
У 1929-1933 рр. вибухнула світова економічна криза, яка охопила США, Німеччину, Францію. Криза економіки породила і кризу неокласичної теорії.

Нову теорію створив англійський економіст Джон Кейнс. Він написав головну працю “Загальна теорія зайнятості проценту та грошей”. Він заявив про нездатність ринкової економіки самостійно справитись з кризами і безробіттям, тобто необхідне втручання держави. Але це втручання повинно відбуватись тільки для досягнення трьох цілей:

- досягнення стабільності;

- досягнення повної зайнятості всіх економічних ресурсів;

- забезпечення економічного зростання.

Він ввів принципово нову методологію: переніс область досліджень економічних процесів і явищ на макрорівень. Поклав початок новій науці – “макроекономіка”.

На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат. Інвестування, за Кейнсом, значить придбати якесь благо заради прибутку, який чекають від нього в майбутньому. Держава повинна регулювати ціну грошей (ставку процента). Здійснює вона це за допомогою 3-х інструментів грошово-кредитної політики: облікова ставка, резервна норма, операції на вторинному ринку державних зобов’язань (купівля-продаж облігацій, державні позики).

У центрі уваги Джона Мейкарда Кейнса – проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, який визначається величиною національного доходу, що розпадається на споживання та заощадження. Споживна частина, яка і визначає ефективність попиту, має традиційно відставати від тієї, що зберігається через властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їх дохід. Звідси – постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Кейнс вважав, що якби вдалось спонукати отримувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати у виробництво проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це було складно, через зниження граничної ефективності капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими, а також через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій формі за мотивами ризику. Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкоджало перетворенню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефективності гострішою.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці.

Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

Поиск по сайту: