 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Інфляція, її причини, види та показники
Інфляція є знецінення грошей, що виявляється через зростання цін
Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсоток знецінилися гроші.
Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції;
• повзуча—темп зростання не перевищує 10 відсотків річного зростання цін;
• галопуюча—темп зростання цін сягає 10-100 відсотків на рік;
• гіперінфляція — річні темпи приросту цін перевищують 100 відсотків.
У межах гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття — супер-інфляцію (або супергіперінфляцію), за якої темпи зростання цін становлять 50 і більше відсотків на місяць.
Найважливішими внутрішніми причинами інфляції в країнах СНД, у тому числі в Україні, є:
1. Глибока деформація основних пропорцій народного господарства (насамперед співвідношення, між групою А і групою Б), галузева незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною.
2. Надмірна мілітаризація економіки.
3. Певна монополізація економіки
4. Дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.
5. Руйнування старої грошово-кредитної й фінансової системи й запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо.
6. Економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшували дефіцит державного бюджету.
7. Велика кількість посередників між виробниками й споживачем.
Зовнішні причини інфляції:
1. Зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціпи на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів.
2. Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана “доларизація” економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його запровадження) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту.
3. Структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо), від'ємне сальдо торгового й платіжного балансу.
Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попиту та інфляцію витрат.
Інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.
У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін.
Інфляція витрат — форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.
88. Економічна конкуренція. Місце конкуренції в системі елементів ринку. Умови виникнення конкуренції.
Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати.
Конкуренція-категорія досить суперечлива. Одні економісти стверджують, що конкуренція – це велике благо, інші наполягають на тому, що конкуренція - велике зло для економіки. Отже, треба з’ясувати що таке конкуренція і до чого вона призводить.
Конкуренція (від латинського “concurere’’-зіткнення)- це форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу, купівлі товару. Конкуренція як економічна категорія-це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найвищих прибутків.
Головною рисою конкурентного ринку є наявність великої кількості незалежно діючих продавців, які пропонують свою продукцію на ринку. Прикладом цього є сільськогосподарські ринки, фондова біржа, ринок іноземних валют та інші. Конкуруючі фірми виробляють стандартизовану, або однорідну продукцію. На конкурентному ринку окремі фірми здійснюють незначний контроль над ціною продукції, вони не впливають на ринкову ціну. Кожна фірма виробляє невелику кількість продукції від загального обсягу виробництва, і тому збільшення або зменшення її випуску не буде відчутно впливати на загальну пропозицію або на ціну продукту. Новостворені фірми можуть легко приєднуватися до галузі, якщо передбачають можливості отримання прибутку, а вже існуючі можуть залишатися в цій справі, навіть якщо вони починають втрачати певну частину доходів. Оскільки частка кожної фірми у загальному обсязі пропозиції незначна, окрема конкурентна фірма не може впливати на ринкову ціну, яка встановлюється на основі сукупного попиту та пропозиції. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здатності регулювати ціну. Фірма може лише пристосуватися до ринкової ціни, яку вона повинна розглядати як дану величину, що визначається ринком. Конкурентний продавець –це, швидше, той, хто погоджується з ціною, ніж той, хто диктує ціну. Продавці конкурують між собою з приводу виробництва товарів, необхідних для споживачів. Всіма засобами вони намагаються привернути покупця до себе, щоб скоріше реалізувати свої товари. А це можливо насамперед через зниження цін. Той з продавців, хто не хоче або не може знизити ціни на товари, програє. Суперництво між продавцями і покупцями вигідне для всіх: і для виробників, і для споживачів. Воно дозволяє поставити на ринок потрібні товари, оскільки виробники розуміють, що в разі незадоволення потреб споживачів, це зроблять їх конкуренти. Одночасно виробники намагаються працювати ефективно, знижуючи витрати і збільшуючи обсяг виробництва, що обумовлює економію ресурсів, зниження цін і підвищення життєвого рівня людей. А багаті люди-це багата держава. Отже виграє і економіка, і суспільство в цілому. Покупці також конкурують між собою і, звичайно, виграють ті, хто має більше грошей і може заплатити високу ціну.
Умови, в яких відбувається конкуренція, економісти називають структурою ринку. Структура ринку-це кількість покупців і продавців на ринку та їх можливості.
Як і чому виникає конкуренція? Оптимального становища на ринку господарюючі суб’єкти досягають в результаті отримання ними економічної самостійності. Тобто коли вони отримують право володіння, користування, розпорядження виробленою продукцією. В той же час економічна самостійність породжує прагнення виділитися серед рівних, довести свої переваги, утвердити своє панування, забезпечити собі більш вигідне становище, більший прибуток і т. д. Це породжує між економічно самостійними й відокремленими господарськими одиницями певне суперництво, боротьбу, яка й отримала назву конкуренції. Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець-для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладанні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб’єктів ринкових відносин від певних вищих і зовнішніх сил. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості самостійно приймати рішення про виробництво або про купівлю товарів та послуг; по-друге, у свободі виборів ринкових партнерів. У процесі конкуренції господарюючі суб’єкти контролюють один одного. Конкуренція є головним інструментом врегулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.
Окремі конкурентні підприємства стикаються у своїй діяльності з кривою попиту, яка є зовсім еластичною. Окрема фірма не може збільшити ціну, обмежуючи обсяг випуску і не потребує вона і нижчої ціни, щоб збільшити обсяг продажу. Якщо єдиний виробник збільшує або зменшує випуск за незмінних обсягів виробництва на всіх інших конкуруючих підприємствах, то це не впливає суттєво на загальний обсяг пропозиції і ринкову ціну. Крива попиту на продукцію є в той же час кривою доходу.
Валовий доход визначається множенням ціни на відповідну кількість продукції, яку фірма може продати. Граничний доход-постійна величина, оскільки він збільшується на постійну суму з кожною додатковою проданою одиницею. Тобто граничний доход-збільшення валового доходу.
В умовах чистої конкуренції ціна товару постійна і для окремої фірми, додаткові одиниці можуть бути продані без зниження ціни продукту. Граничний доход постійний в умовах чистої конкуренції, бо додаткові одиниці можуть бути продані за постійну ціну.
Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону-закону конкуренції.
Закон конкуренції –об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції - з іншого боку, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.
Його дія для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й систем заробітної плати тощо.
Конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. Тому не випадково Шумпетер визначив конкуренцію як суперництво старого з новим, тобто з новими технологіями, новими формами організації, новими товарами.
Позитивні наслідки конкуренції.
ü Сприяє розвитку НТП
ü Примушує економити ресурси,сприяє зниженню цін
ü Веде до покращення якості продукції й обслуговування споживачів
ü Вирівнює норму прибутковості і рівень з/п у всіх сферах економіки
Негативні наслідки конкуренції.
ü Створює умови для безробіття,інфляції та банкрутства окремих підприємців
ü Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу
ü Сприяє виникненню економічних криз
ü Виступає важливим фактором монополізації економіки.
89. Роль держави у захисті конкуренції. Антимонопольне законодавство.
Для захисту конкуренції, для боротьби з монополіями державою розробляється антимонопольна політика.
Антимонопольна політика – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених державними органами багатьох країн світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного антимонопольного законодавства.
Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб здійснювати за діяльністю монополії державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя дійшов висновку, що поява монополій потребує державного втручання.
Головна ціль цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Отже, основними цілями антимонопольної політики держави є обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
ü попередження створення монополій;
ü обмеження використання монопольної влади.
Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні.
Антимонопольна політика держави передбачає застосування антимонопольного законодавства для боротьби з виникненням монополістичних тенденцій в економіці.
Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією ринкової економіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб’єктів ринку, сприяє і творенню ринкового середовища і його головної рушійної сили — конкуренції.
Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі сформувалось антимонопольне законодавство.
Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нових формах (групові монополії), вертикальних структурах (об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю).
Отже, узагальнивши захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з сформованою ринковою економікою, можна виділити наступі:
1.Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.
2.Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.
3.Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавством і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.
4.Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що він в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює й це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку.
90. Монополія: економічна суть, види, наслідки.
Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіштовхнувся зі складними проблемами. Виникла реальна загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута ринку). На шляху конкуренції виникли істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.
Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі великі підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, що виробляють значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, створюючи вигідні ціни; одержують більш високі (монопольні) прибутки.
Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного становища на ринку. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.
Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілого ряду проблем і ризиків, зв’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість з позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав’язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.
Монополія походить від грецьких слів “mono”-один і “poleo”-продаю. Для неї характерні наступні ознаки:
Монополія-це ринок, на якому тільки одна фірма є єдиним виробником продукту;
Продукт монополії не має близьких замінників. Покупець повинен купляти продукт у монополіста або обходитися без нього;Монополіст може займатися або не займатися рекламою та діяльністю по стимулюванню збуту у залежності від типу пропонуємої продукції;
Монополіст призначає ціну, впроваджує контроль над нею;
Існування монополій залежить від існування бар’єрів для вступу. Перешкоди повинні існувати, щоб утримувати нових конкурентів від вступу в галузь, якщо монополія збирається продовжувати своє існування.
Як єдиний виробник товару, монополіст перебуває в унікальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, понизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Монополіст тримає ринок у своїй владі і повністю контролює обсяг випуску продукції призначеної для продажу.
Негативними наслідками монополізму є те, що він руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього і на економіку в цілому. Монополія неминуче породжує високий прибуток, їй зовсім необов’язково засвоювати нові технології, знижувати затрати й розширяти збут. Достатньо встановити монопольно високі ціни й нав’язати їх споживачам. Останнім доведеться змиритися з тим, що кількість товарів зменшиться, бо підвищуючи ціни, монополія отримає той самий прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість товарів. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може привести до розриву господарських зв’язків.
Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю.
Поиск по сайту: