 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Суть процесів роздержавлення і приватизації
Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.
В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання.
Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника: держави на іншого — приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.
Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва. Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах — від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій.
Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.
Роздержавлення пов’язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.
Роздержавлення і приватизація мають одну мету — створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.
68. Сукупний попит: фактори, що визначають криву сукупного попиту.
Сукупний попит – це модель, що показує реальний об’єм національного виробництва, який споживачі підприємства та уряд здатні купити при будь-якому можливому рівні цін. При рівних інших умовах чим нижче рівень цін, тим більшу частину реального об’єму національного виробництва захочуть купити споживачі в середині країни, підприємства, уряд та іноземні покупці. І навпаки, чим вище рівень цін - тим менше об’єм національного продукту, який вони забажають придбати. Таким чином залежність між рівнем цін і реальним об’ємом національного виробництва на який є попит є зворотна або від’ємна. Траєкторія кривої сукупного попиту визначається іншими факторами.
По-перше, ефектом ставки процента, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на процентну ставку, а, отже, на споживчі видатки і інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, підвищується і процентна ставка, а зростання процентної ставки у свою чергу призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій.
По-друге, ефектом багатства, коли за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшується. Населення реально стає біднішим і змушене скорочувати свої видатки.
По-третє, ефектом імпортних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін в певній країні спричиняє зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги, і навпаки, зниження рівня цін у певній країні обумовлює скорочення її імпорту та розширення експорту. Це все супроводжується збільшенням чистого обсягу експорту і сукупного попиту даної країни.
На сукупний попит впливають також нецінові фактори. До них належать: зміни споживчих видатків (добробут споживача, його сподівання, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (процентна ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний доход зарубіжних країн, валютні курси).
Усі ці нецінові фактори так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, уряд і зарубіжна покупці за конкретного рівня цін. Зміни нецінових факторів сукупного попиту викликають переміщення кривої сукупного попиту.
69. Сукупний попит і сукупна пропозиція (проблеми макроекономічної
рівноваги).
Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, фірми і уряд можуть купити за кожного рівня цін.
Сукупна пропозиція – кількість створених матеріальних благ і послуг, які виробники при кожному можливому рівні цін пропонують на ринку.Взаємодія та взаємозв’язок між сукупним попитом (AD) та сукупною пропозицією (AS) здійснюється через систему цін. Точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції – це точка рівноваги. Вонавизначає рівноважний рівень цін (Pa) та рівноважний реальний обсяг раціонального виробництва (Qa). Існують три варіанти макрорівноваги:
Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.
Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, то приводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.
Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, то приводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки він не може зростати за межі рівня “повної зайнятості”).
Отже, макроекономічна рівновага передбачає рівність сукупного попиту і пропозиції. Але в реальній практиці вони можуть змінюватися в різних напрямах, при цьому також змінюються ціни і обсяги виробництва. Разом з ними змінюється і національний дохід. Але його зміни при одночасних коливаннях цін і обсягів виробництва визначити достатньо складно. Представники економічної теорії по-різному оцінюють можливість досягнення макроекономічної рівноваги.
Класична теорія макроекономічної рівноваги.
Існувала в економічній теорії до 30-х р. р. ХХ ст. Представниками є А. Сміт і Д. Рікардо. Класики вважали, що ринкова система являє собою механізм, який автоматично забезпечує необхідний обсяг виробництва і рівень зайнятості. Порушення рівноваги виникає внаслідок неекономічних факторів: війни, політичної нестабільності. В даних умовах найкраща економічна політика – це повне невтручання держави в економіку.Основне положення класичної теорії полягає в тому, що рівень витрат завжди є достатнім, щоб купити всю продукцію, створену при повній зайнятості. Це положення засноване на законі Ж.-Б. Сея: дохід, що створюється виробництвом товарів в точності дорівнює вартості вироблених товарів. Іншими словами, сума пропозицій повинна дорівнювати сумі попитів.
Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги.
Була сформована у 30-х р. р. ХХ ст. Кейнс стверджував, що для ринкової економіки характерна не рівновага, а відсутність саморегуляції, і тому вона не гарантує повної зайнятості ресурсів. Кейнс дійшов висновку, що для ефективного функціонування економіки необхідно втручання держави. Він вважав пропозицію стабільним елементом і представляв її у вигляді прямої, а попит – нестабільним елементом, який можна представити у вигляді кривої. Основним фактором, що визначає обсяг виробництва, є величина сукупних витрат (С + S = затрати на споживання + затрати на заощадження). Крім цього, впливають фактори інвестицій, норма чистого прибутку і реальна відсоткова ставка. Саме попит є основним дестабілізуючим фактором, і його необхідно регулювати. Підтримувати попит Кейнс пропонував за допомогою мультиплікатора, який дозволяє пов’язати одиницю зміни ефективного попиту зі зміною інвестицій. Загальна формула мультиплікатора має наступний вигляд: m = DJ ¸ DІ, де D J – величина доходу, що використовується;D І – величина інвестицій. Сучасні моделі макроекономічної рівноваги.
Базуються на основі міжгалузевих балансів, теоретичну основу яких складає модель В. Леонт’єва “Витрати-випуск”. Баланс представляє собою “шахову” таблицю, в якій по горизонталі відображаються дані про випуск продукції в окремих галузях, а по вертикалі – витрати на виробництво продукції по галузям. Аналіз цих даних дозволяє визначити динаміку суспільного виробництва, тенденції економічного розвитку окремих галузей та прогнозувати ці дані на перспективу.
Поиск по сайту: