Неолібералізм: характеристика «правого крила» (Мізес, Хайєк), «лівого крила» (В. Ойкен)

Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечити умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років ХХ ст. Причиною його краху стала економічна криза 29-33 рр.

Неолібералізм базувався на основних рисах класичного лібералізму, а саме:
1) Відстоювання ідей природного порядку і природних прав;
2) Підтримка політики вільної торгівлі;
3) Заперечення будь-якого розширення державного регулювання;
Розвиток автономного місцевого самоврядування і добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади.

Іделогічно неолібералізм іноді поділяють на «праве крило», «ліве крило

1. Праве крило – здебільшого відносять крайніх лібералів, що заперечують будь-яке втручання держави в економіку (Л. Мізес, Ф. Хайек).
Мізес – праці: «Трактат з економічної теорії», «Теорія та історія», «Лібералізм в класичній традиції» – він значне місце відводить науці про людську поведінку та діяльність, науці про людський вибір. Він доводив, що існує лише один принциповий вибір – між капіталізмом і соціалізмом, між ринком і планом, між свободою і рабством.
Хайек – очолює «Лондонську школу» неолібералізму. Ключова ідея – концепція «спонтанного порядку», який виникає не в результаті якогось плану, а стихійно, у процесі повсякденного розвитку «традиційних і моральних практик». За його логікою, ринкова економіка, «природна» в своїй основі, виникає та еволюціонує в результаті взаємодії людей.
2. Ліве крило – представлене прибічниками «конкурентного порядку», тобто «ордолібералами», які припускали можливість певного державного втручання (В. Ойкне, Л. Ерхард). Утворилася «фрайбурзька школа». На їхню думку, держава має гарантувати загальні умови для розвитку ринкового господарства, забезпечувати і підтримувати «конкурентний порядок». А в міру необхідності на державу покладається завдання вирівнювати негативні наслідки діяння ринкового механізму за соціальними критеріями. «Ордолібералізм» являє собою напрямок соціально-економічної думки, за якою має бути встановлений господарюючий і соціальний «порядок», що поєднує свободу конкуренції і підприємництва з державним встановленням ринкових умов, які сприяють цій свободі.

Поиск по сайту: