Характеристика ринкової економічної системи

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст..

В умовах ринкової економіки переважає приватна власність на виробничі ресурси та результати виробництва. Ринок підкоряється законам вільної конкуренції, коли діє безліч продавців та покупців продукції, що змагаються за кращі умови угоди. Виробники самостійно вирішують, які товари виробляти, а споживачі – які придбати, так як ринкова економіка формально надає приватну свободу всім учасникам господарської діяльності. При цьому поведінка кожного суб’єкту економічної системи підпорядковується базовому принципу: максимум прибутку за мінімум витрат.

Господарська діяльність керується автоматично через систему ринків та цін. Слідкуючи за коливаннями цін (їх підвищенням чи зниженням), виробники перерозподіляють ресурси та регулюють випуск споживання (скорочують чи розширюють споживання тих або інших товарів). Автоматичне регулювання виробництва та споживання свідчать про те, що державі не слід втручатися в економічні процеси, оскільки ринок «все зробить сам».

Ринкова економіка на сьогоднішній день не існує у чистому вигляді. Близька до описаному нами ідеалу, вона була притаманна найбільш розвиненим країнам (особливо Англії) наприкінці XVIII ст. Разом з тим значна частина її принципів використовується і в сучасних економічних системах.

43.Суть "соціальної ринкової економіки". Національні і регіональні моделі «соціальної економіки», їх особливості.

Соціальна ринкова економіка це – соціально – економічний устрій економічну основу якого становить ринок, але він не може пов’язати багатьох соціальних проблем, а тому вдається до послуг держави.
Іноді під соціальним ринковим господарством розуміють певну соціально – економічну політику, що поєднує в собі принципи свободи на ринку з принципом соціального вирівнювання, тобто поєднання «валової конкуренції» з «соціальною справедливістю».

Такий, соціально – економічний устрій і відповідна йому політична переслідують певні основоположні цілі. Економіка в цілому має розвиватися на ринкових засадах, кожна людина може отримати що найбільш свободи в економічній сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує що найбільшого сприяння і заохочення з боку держави, передбачає державне втручання у функціонування «соціальної ринкової економіки».

Центральна мета соціальної ринкової економіки – як найповніше задоволення потреб і як найвищий добробут кожного громадянина. Отримання власного добробуту не повинно робитися за рахунок інших, його наслідки треба спрямовувати на загальну користь. Товари мають поділятися справедливо. Людям, які не здатні забезпечити себе самі надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Всі члени суспільства мають отримувати певний прожитковий мінімум, гідний людини.

Національна модель ринкової економіки — система господарювання, що склалася у конкретній країні.

В силу об'єктивних і суб'єктивних причин, у країнах з ринковою економікою по-різному формувалася система господарювання. Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську, слов'янську, південнокорейську та інші.

Американська модель — це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках ХХ століття, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Вона заснована на тому, держава сприяє підприємницькій діяльності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Здійснюється розширення інформаційного і комунального секторів економіки, ріст внутрішнього попиту перевищує ріст ВНП, значно зростають інвестиції. За рахунок часткових пільг і допомог для малозабезпечених громадянам створюється прийнятний рівень життя.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіки має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій».

Саксонська (німецька) модель — модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. Держава приділяє особливу увагу розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Для подолання негативного впливу ринку і капіталу створюється особлива інфраструктуру, яка стимулює конкуренцію.

Японська модель — модель регульованого корпоративного капіталізму. Для неї характерний дуже високий рівень розвитку національної самосвідомості, переважання інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях. Держава визначає і створює сприятливі умови для господарської діяльності найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення промислового зростання Японії у 1950–1960 роки також було пов'язане імпортуванням нових технологій, нарощуванням обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низькими витратами на виробництво продукції. Рівень заробітної плати і, відповідно, рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.

Поиск по сайту: